Життя попри окупацію: маленький українець Петро народився 22 червня о 4 ранку в Новій Каховці
Його мати Оксана (ім’я змінене – ред.) вбачає в цьому особливий сенс. У цей день і практично в цей час для України почалася Друга Світова війна. Вона стала для країни справжньою трагедією, бо саме на нашій території точилися одні з найзапекліших боїв усієї війни, війна забрала (за різними оцінками) від 8 до 10 мільйонів життів українців, а це майже чверть усього тогочасного населення нашої країни. Тоді Україна зазнала катастрофічних людських втрат і збитків, завданих містам і селам, промисловості, сільському господарству – ми про це знали з підручників, та сподівалися ніколи не побачити на власні очі… Але довелося. Оксана, яка народжувала дитину в цій новій і страшній реальності, мала думати тільки про те, як зберегти нове життя. На щастя, поряд був люблячий чоловік, а дитина стала джерелом сили.
Нова Каховка, яку раніше за межами Херсонщини знали завдяки «Кам’яним вишиванкам», набережній із парком і яхтами, коньячному виробництву – тепер сумно відома на весь світ через підрив росіянами Каховської ГЕС і надмасштабну екологічну катастрофу. Місто залишається в окупації, російські війська увірвалися в місто першого ж дня повномасштабного вторгнення. Блокпости на в’їзді та виїзді, жорсткий поліцейський режим, патрулі, перевірка документів і телефонів, затримання людей, мародерство – усе як всюди, куди прийшла Росія. Проте з 11 листопада 2022 Херсон уже дихає вільно, а Нова Каховка щодня затримує подих в очікуванні хороших новин.
Оксана, мешканка Нової Каховки, про життя до 24 лютого розповідає:
«Життя до війни було наповнене враженнями та постійним розвитком. Ми з чоловіком працювали на улюбленій роботі. Я трудилася як фізична особа підприємець та допомагала іншим підприємствам із веденням бухгалтерського та управлінського обліку. Готувалася стати вдруге мамою. Чоловік працював механіком на виробництві, мав повагу співробітників та керівництва. А в планах була підготовка до народження другої дитини та подальше удосконалення свого сімейного гніздечка».
Зараз місяць напередодні повномасштабного вторгнення Росії пригадується Оксані як казка. Лише уявіть – у січні 2022-го вона з родиною подорожувала, спеціально поїхали в Західну Україну, щоби ближче з нею познайомитись. Її неймовірно вразив Львів своїми старовинними спорудами та історичними пам’ятками та, звісно, смачною кавою.
«Різдво у Львові – це неймовірна подорож у казку, а свята вечеря з піснями та виставами у місті Східниця назавжди залишиться в наших серцях! І, звісно, гірськолижний курорт Буковель, де донька у свої 11 років уперше стала на лижі та вже через пів години самостійно спускалася з гори – і в той момент нас переповнювала гордість за свою дитину. Вона у нас неймовірна, вже встигла багато чого навчитися: кататися на ковзанах, лижах та санчатах, гарно танцювати, співати, грати на піаніно, малювати, вона вже спробувала літати на літаку і параплані, ходити на яхті та навіть пірнати у криницю. При цьому донька постійно прагне пробувати щось нове і разом з тим має талант не засмучуватися від поразок. Вона вже багато бачила у своїй рідній країні – і ми разом з нею.».
Коли Нову Каховку окупували, Оксана була вагітною. Жінка каже, що одразу змінився весь їхній устрій життя – все, що вони любили, залишилося в минулому. Обоє батьків втратили можливість працювати. Згодом чоловік знайшов роботу, але то було вже не задоволення, а необхідність. Попри все, Оксана вирішила продовжувати життя у власному місті.
«Жити як раніше вже не було можливості. Я не могла вийти на вулицю далі ніж 300 метрів від дому – повсюди їздили воєнні машини з літрами "Z" та "V", трохи згодом до них додалися танки та гради. Життя продовжилось, але вже по-іншому.»
Лікар, який опікувався вагітністю Оксани, не був присутній на пологах, усю роботу зробила акушерка. Оксана її згадує з величезною вдячністю, каже – то була найкраща допомога та підтримка. У неї були партнерські пологи, був присутній чоловік і виконував все, що йому казала акушерка.
«Звуки сирени та гучних вибухів, поблизу чутно гул вертольотів, я вже в пологовому залі, лікар нервує, бо якщо вибухи не вщухнуть або будуть наближатися, треба спускатися в укриття. На щастя, все вщухло і народився чудовий хлопчик. Це сталося 22.06.2022 о 04:00 годині ранку.
Ми з чоловіком були в захваті від його появи. Основним завданням у партнерських пологах є прикладання малюка до грудей. Чоловік виконав це завдання на 12 балів. Всі медичні працівники були в захваті від його роботи. Звісно і дитина йому дуже допомогла, одразу почавши шукати, що б його взяти до рота.
Та й після народження дитини помічників у нас було дуже багато, а найголовнішим була старша донька. Вона полюбила братика з першого погляду й постійно бігала до колиски переконатися, що з ним усе гаразд. По господарству допомагали бабусі та дідусі – ми ж 22 червня, перед тим як їхати до пологового будинку, купили та привезли додому 30 одноденних курчат».
Речі для дитини Оксана отримала в пологовому будинку, там їм надали бебі-бокс. Куми та родичі принесли ліжечко та колиску. Усі хотіли якось допомогти, усі хотіли трошечки розділити з батьками їхню радість від народження нового українця.
«Сина ми назвали Петро. Чоловік за місяць до пологів запропонував це ім’я, бо люди с таким ім’ям, яких він зустрічав у своєму житті, були гарними людьми. А до його пропозиції дитину називали просто Малючок. Народження сина – то була подія в житті мого чоловіка, на яку він найбільше чекав. Він дуже хотів додати до нашого «царства» хлопчика. Донька підросла і підтримувала маму, а тепер, каже чоловік, «Петро буде за мене».
Оксана розповідає, що життя в Новій Каховці стало іншим. У неї не було можливості гуляти з дитиною на вулиці, доводилося обмежуватися подвір’ям і невеликим садом свого будинку. Там вони почувалися у повній безпеці та чекали на визволення. Більше лякала ситуація з харчами: в магазинах їх то не було, то ціни були завищені втричі. Таке ж і з ліками. Життя змінювалося – і люди мали пристосовуватися, щоби вижити.
«Навіть коли лунали гучні постріли, а чоловіка не було поруч, ми з дітками підтримували одне одного. Потім вже бувало, що я прокидаюсь від вибухів, а діти продовжують спати. Найтяжчим для нашої родини було оформлення свідоцтва про народження дитини. Для цього ми знайшли людей на підконтрольній території та змогли подати документи. У Каховці знайшли нотаріуса та зробили довіреність. Ми передали документи через перевізника й були дуже здивовані, коли нам спершу відмовили – вважали, що ми оформили дитину в Росії! Нам пощастило, що юрист взялася за справу з завзяттям. Велика дяка нашому юристу! (ім’я поки не називаємо)».
З окупованого міста родина виїхала 9 вересня 2022 року. Петру тоді виповнилося два місяці, тож дорога була важкою. Зараз Оксана з дітьми отримала тимчасовий прихисток в Естонії. Жінка каже, що вони планують повернутися додому, як тільки Нова Каховка буде деокупована.
«У Новій Каховці в нас залишилися рідні. Якщо є зв’язок – спілкуємося з ними щодня та постійно переглядаємо новини та чати. Це дуже важко. Ми навіть інколи жалкуємо, що виїхали.
Після виїзду життя змінилося. Тепер кількість речей, що має моя родина, це чотири валізи – ось що в нас залишилося від минулого життя. Тепер ми безхатьки, бо не маємо змоги жити у власному будинку. Тепер я не можу змінювати щось в орендованому житлі, а мій чоловік повинен працювати на роботі, яка йому не подобається. Ми хочемо й будемо жити в Україні, де я і мої діти будуть вільні.
“Економічний розвиток кожної країни зокрема залежить від кількості покоління що підростає. Якщо ми хочемо відновлення та розвитку – усі діти, які виїхали, мають повернутися».
Оксана додає, що зараз її рідні в Новій Каховці емоційно дуже виснажені, особливо після трагедії на ГЕС. У них постраждали їхні будинки, їхні речі, їхні тварини, проте вони продовжують жити далі та сподіваються на Перемогу.
«Дуже важливо підтримувати окуповані території! Там на людей окупація тисне не лише економічно, там люди відчувають ще й постійний контроль із боку окупантів, ніхто не може висловити свою думку. У мене є надія, що я скоро буду вдома. Мій син Петро – українець. Моя донька – українка. Ми з чоловіком – українці, і своє майбутнє бачимо тільки у власній країні. Ми неодмінно відновимо і своє родинне гніздечко, і свою країну.»
Публікація підготовлена в рамках кампанії «Нові херсонці»
ГО Центр культурного розвитку «Тотем»
-preview.webp)
