“Жести доброї волі” – як росія війни програвала

Російська пропаганда десятиліттями, якщо не століттями, створювала міф про “непереможність” російської армії. Щороку 9 травня на “красній площі” влаштовували паради, де недоімперія намагалася засвідчити власну чисельну та технічну могутність. Але Збройні сили України руйнують цей міф, вправно обороняючи Україну та організовуючи успішні наступальні операції. Уже знищені так звані “елітні” підрозділи ворога, як, наприклад, кантемирівська дивізія та “поховано” на полях боїв силу-силенну живої сили та техніки агресора. 

Гадаєте, росія вперше так програє? Ні. У 13-15 століття московське князівство програло 70% воєн, які  вело на території нинішньої України та Білорусі. Тоді московити розгромно для себе боролися з Литовським князівством, поляками та шведами.

Провали московії 

Особливо відчутні втрати були у війнах, коли москва отримувала завзятий опір або ж стикалася з технологічно розвиненішим противником. Про ці війни не любить згадувати російська воєнна історія, а російська пропаганда їх повністю замовчує. 

Так, на початку 17 століття польсько-литовські війська успішно нападали на московію, у результаті чого двічі садовили своїх царів на московський трон – Лжедмитрія I та Лжедмитрія II. У 1610 році польсько-литовсько-українське військо під командуванням Станіслава Жолкевського спалило Москву. 

Також у цей період московити програли кілька війн Тевтонському ордену*. Наприклад, в одній битві 1,5 тисячі європейських лицарів “демілітаризували” 60 тисячну російську армію. І таких “перемог” у московитів протягом 13-15 століття було достатньо багато. 

Лицарі Тевтонського ордену

Авантюра Петра I 

У 1710-1713 роках точилася московсько-турецька війна, центральною подією якої був Прутський похід на Південь України та в Молдову. Цар Петро дуже хотів полонити шведського Карла XII та українського гетьмана Івана Мазепу. Але  в результаті Петро I разом із Катериною I самі ледве не потрапили в полон і уникли його лише завдяки підкупу візира та низки турецьких воєначальників.

За Прутським мирним договором (1711 року) росія повернула Туреччині захоплений у 1696 році Азов, продала Туреччині всі свої кораблі на Азовському морі, зрила укріплення Таганрога та інших фортець на півдні, а також з-під влади царської держави вийшла Запорізька Січ.

Але головним підсумком цієї війни стала втрата росією виходу до Азовського моря і збудованого південного флоту. 

Як корсиканця перемогли не росіяни 

Росіяни пишаються перемогою над армією Наполеона в 1812 році, навіть назвали цю війну “Вітчизняною”. У всіх підручниках та науковій літературі намагалися та намагаються піднести, що саме лише завдяки росіянину Кутузову стала можлива ця перемога. Але цей міф рясніє перед прізвищами інших генералів та командирів: Барклая де Толлі, Багратіона, Ессена, Штейнгеля, Бенніссена, Вольцогена, Пфуля, д’Алонвіля, Вітгенштейна. А ще генерал Петро Чуйкевич, засновник військової розвідки та учасник Бородинської битви, походив з українського козацького роду. 

Наполеонівська армія в Москві

І що виходить? Перемогу українських, польських, білоруських, грузинських, башкирських і татарських солдатів під командуванням європейських генералів пропагандисти недоімперії називають "російською". Погодьтеся, пазл щось не складається. 

Кримська авантюра 

Східна (Кримська) війна 1853-1856 років показала, що європейські держави можуть згуртуватися проти росії. Проти неї утворилася коаліція, у яку увійшли Англія, Франція, Османська імперія та Сардинське королівство. Ця війна закінчилася для царської держави катастрофою. По суті, Микола I втягнув економічно відсталу, феодально-кріпосницьку росію у військовий конфлікт із сильними європейськими державами, який нічим, крім поразки, закінчитися не міг. Підписаний Паризький мирний договір вимагав від Росії повернути Туреччині всі раніше захоплені території; також їй заборонили мати в Чорному морі військовий флот; росія втратила вплив на Балкани.

Експансія в Азію

Після цих поразок російське керівництво відвернулося від Європи та почало експансію в Азію – підкорювати чукчів та бурятів. Хоча й війна з чукчами, які були озброєні луками та списами, тривала 25 років із перемінним для росіян успіхом. росіянам вдалося загарбати землі корінних народів та вийти до берегів Тихого океану. Утім, зрештою, поразка від “країни сонця, що сходить” у російсько-японській війні 1904-1905 рр. стала одним зі спускових механізмів кінця російської імперії.

Цусимьска битва

Ця війна була покликана відвернути увагу народних мас від внутрішніх проблем, а також встановити російський контроль над Маньчжурією та Кореєю. Але  Цусімська битва 1905 року продемонструвала непрофесіоналізм та роздутість міфу про “непереможність” флоту російської імперії. Нагадаємо, на той час Японія була маленькою країною, яка тільки но починала розвивати свій військово-промисловий та технічний потенціал. Тому цар Микола II та його воєначальники вирішили, що це буда швидка перемога. Але вони помилилися. японський флот вщент розбив 2-гу Тихоокеанську ескадру росіян.

Портсмутський мирний договір 1905 року передбачив передачу росією Японії половини Сахаліну, орендні права на Ляодунський півострів із Порт-Артуром та частину Південно-Маньчжурської залізниці. 

Список програних війн росіян можна продовжувати й продовжувати. Чого лише варті їх провали у Першій світовій війні, у Фінській авантюрі 1939-1940 років, Афганській та чеченських війнах. 

Але, як бачимо, історія росіян не вчить. Вони знову “полізли” на начебто слабку у військовому плані державу та знову отримали завзятий опір. І не просто опір – ЗСУ успішно наступають по всіх фронтах. Лише за п'ять днів жовтня вже звільнено 29 населених пунктів та понад 500 квадратних кілометрів Херсонщини.  

Керівництву недоімперії треба просто затямити, що у 21 столітті агресивна військова методика ведення зовнішньої політики, яка була притаманна 18, 19 та початку 20 століття, не лише не працює, а перетворилася в архаїку. Тому чергова військова авантюра кремля закінчиться повним крахом. 

Віримо та підтримуємо ЗСУ.  

*Тевтонський орден – чернечий лицарський орден Римо-католицької Церкви, заснований у 12 столітті, що складався переважно з вихідців із «тевтонських» (східнонімецьких) земель. Орден брав участь у хрестових походах, а також відіграв значну роль у християнізації Східної Європи та поширенні західноєвропейських звичаїв на її теренах.