Захисники з півдня: 5 коротких історій про вояків, які сьогодні боронять Україну

З початку війни відважні чоловіки з різних куточків країни поповнили лави збройних сил та територіальної оборони. Не стали осторонь і мешканці українського півдня. 

Чимало сучасних лицарів з Херсонщини, Миколаївщини, Одещини та інших південних міст і сіл з перших днів війни  встали на захист нашої держави. Це люди різного віку, соціального статусу та професій. Вони мають різні захоплення погляди й переконання, але їх усіх об'єднала любов до Батьківщини та готовність покласти життя за її волю. Вони – не якісь абстрактні воїни світла, а цілком реальні люди. Пропонуємо  познайомитися з кількома вояками з південних областей України, які нині боронять нашу Батьківщину.

Військова форма замість кухарського кітеля

Високий, вродливий, хоч і огрядний, Василь  - чоловік у самому розквіті сил. Понад усе  любить  куховарити. І в нещодавньому мирному минулому працював шеф-кухарем у престижному ресторані, де готував  традиційні українські страви, міг вразити й вишуканою європейською кухнею та усілякими делікатесами та екзотикою.  Готувати Василь  любить і вміє, тому відбою від відвідувачів у закладах, де він працював, ніколи не було. Окрім куховарства є в нього й інші захоплення. Наприклад, до війни він виготовляв різні хендмейдові вироби зі шкіри. Але коли росія напала на Україну, чоловік  залишив улюблену роботу та усі мирні справи та в перший же день війни пішов до військкомату. Василь вже мав бойовий досвід на сході України, де проходив службу у 2014 році, тому майже одразу поїхав на фронт. Сьогодні він демонструє кулінарну майстерність воякам-побратимам. І не просто смачно годує хлопців з їхньої бригади, а й завдяки волонтерам іноді навіть балує їх солянкою, квасом та лимонадом.  

У мирному житті та на війні вірним супутником Василя довгий час був песик породи Джек Рассел Тер'єр, такий собі чотирилапий побратим славнозвісного Патрона. Але кілька місяців тому улюбленець загинув під обстрілами. І сильний чоловік, який не замислившись вирушив на війну, і не раз бачив смерть на власні очі, досі переживає цю втрату  і сумує за своїм відданим другом. Зараз Василь з іншими хлопцями їхньої бригади опікується двома підкинутими кимось цуциками – метисами вівчарки та двортер'єра. Песики вже доволі великі, а виростуть напевно розміром з вовкодава. Вони мають гарний апетит, тож Василь з побратимами підгодовують їх залишками їжі та навіть інколи діляться з вимагачами власною пайкою.

Душа компанії 

Микола - тридцятирічний підприємливий фрілансер. Окрім заробітку в інтернеті до війни він допомагав батькові з бізнесом. Зірок з неба не хапав та на безбідне життя грошей вистачало. Друзі описують його  як товариського хлопця, добряка та веселуна. Про таких зазвичай кажуть - душа  компанії. Микола захоплювався музикою і сам грав на гітарі.  Іноді його навіть запрошували  до музичних колективів, але найбільшою мрією з часів дитинства в Миколи був театр.

Він не тільки відвідував різні вистави, а й сам опановував акторську майстерність в аматорському театральному колективі. І  хоча професійної освіти у нього немає, Миколі пощастило здійснити свою мрію. Він побував на справжній театральній сцені, грав у виставах для дорослої аудиторії та перевтілювався в казкових героїв у дитячих виставах.

Відтоді, як почалася війна, Миколі стало не до роботи й не до театру. Весь час він думав про те, що повинен зробити щось для країни та своєї малої батьківщини. А щойно випала така можливість, - добровільно приєднався до Збройних сил України. Зараз  служить в одному з регіонів, де ведуться активні бойові дії. Микола вже має бойовий досвід, бо у 2014 році служив у зоні АТО.  Тому командири довірили йому ходити в розвідку. Це для Миколи абсолютно нова роль, він трохи побоюється такої відповідальності, та, попри страх, робить усе можливе, щоб кожне "тихе полювання" було вдалим і не забрало чийогось життя.

Сильний чоловік з добрим серцем 

Антон - привабливий чорнявий молодик із карими очима та чорними густими бровами. Нещодавно він досяг віку Христа, але мав би молодший вигляд, якби не завів вуса й бороду.  Антон завжди був  людиною розумною, врівноваженою та відповідальною. Він отримав вищу технічну освіту, має золоті руки та вміє налагоджувати й ремонтувати різне  обладнання. Зокрема, й музичну апаратуру. З цим пов'язане його головне хобі й додаткове джерело доходу – Антон  захоплюється важкою музикою. До війни  грав на бас-гітарі у двох рок-гуртах  та виступав з обома командами у клубах та фестивальних майданчиках України. Раніше він і мав вигляд типового рокера, але тільки нещодавно став стригтися коротко. Суворий зовні - Антон має добре серце та м'який характер. Завжди прийде на допомогу другові, нагодує нужденного. Про таких зазвичай кажуть - "мухи не образить". У випадку з Антоном це стовідсоткова правда. Він і мишу, якщо випадково піймає, неодмінно випустить. Таке з ним дійсно не  раз траплялося. Взагалі то він любить котиків, до війни піклувався не тільки про двох своїх домашніх хвостиків, а й дбав про  чотирилапих "безхатченків", яких зустрічав на вулицях рідного міста. Для них у його кишені завжди був прихований пакетик сухого корму.

Однак, попри свою м'якість і доброту, Антон людина далеко не безхарактерна. Здатен відстоювати правду та приймати вольові рішення, уміє користуватися зброєю. Воєнний досвід чоловік здобув, коли по мобілізації побував на сході України майже на передовій. З першого дня повномасштабного вторгнення він знав, що піде воювати. Прагнув віддати борг неньці Україні. Тому за найменшою можливістю залишивши стареньку матір і молоду дружину одразу після весілля, приєднався до Збройних сил України. 

Якщо не ти, то  хто…

Харизматичний  темночубий бородань з блакитними очима Ярослав – професійний актор. Йому близько тридцяти п'яти. До війни мав успішну кар'єру в театрі, де часто виконував головні ролі в складних, проте дуже цікавих постановках. У складі трупи їздив на гастролі по всій Україні. А вдома його чекали дружина і маленька, але найвідданіша шанувальниця - донечка. Окрім основної діяльності,  Ярослав приміряв на себе роль ведучого, займався організацією концертів та фестивалів у рідному місті. Було в нього й суто чоловіче захоплення - він футбольний вболівальник зі стажем. 

Після вторгнення російських військ в Україну звичне життя чоловіка різко змінилося. Коли  ворог почав бомбардувати українські міста, Ярослав відверто заявив: відчуває власну відповідальність за це. Він  публічно покаявся  в тому, що у повсякденному житті багато років спілкувався російською, тобто, був представником  того самого буцімто "ущємльонного" російськомовного населення, яке прийшли "визволяти" новітні фашисти з російської федерації. Він зізнався, що дуже  шкодує про те, що у 2014 році не пішов до військкомату. 

Ярослав хоче, щоб його рідня жила у вільній, демократичній країні.Тому  одного дня він просто поставив перед собою питання: "якщо не ти, то хто",  і на цей раз одягнув військову форму не для сцени.

Покликання – боронити Україну

Двадцятисемирічний контрактник Денис війну побачив на власні очі ще у 2018 році, коли після закінчення універу і  строкової служби в армії пішов служити у зону ООС. Денис - симпатичний худорлявий  брюнет, за фахом історик. У студентські роки  був  трохи незграбним, незібраним та невпевненим у собі, але вмів розсмішити друзів і однокурсників і досить вдало приховував власні комплекси за дотепними жартами. Улюбленим предметом Дениса зі школи була історія, і він дуже добре її знав, особливо історію нашої держави. Але через невпевненість у своїх здібностях після школи спочатку пішов до технікуму, а  вже після його закінчення  все ж наважився на вступ до університету, де 4 роки вчився на історичному факультеті.  У ті часи найбільше юнакові подобалися виїзди на розкопки до давніх поселень Ольвії. Якби не війна, він міг би  стати археологом і присвятити цій справі життя. Але історично обізнаний та патріотично налаштований юнак відчув своє справжнє покликання в захисті незалежності України. Протягом чотирьох років хлопець не зраджував своїм переконанням. На жаль, віддаючи перевагу військовій службі, він так і не одружився та не завів дітей. 

Сьогодні молодий чоловік воює в одній  з гарячих точок. Він кілька разів ледь не загинув, тож  має великі сумніви, що доживе до кінця війни. Але про своє рішення боронити Україну в жодному разі не шкодує й свято вірить в нашу перемогу.