Юлія Шевель: “Хороша поезія для мене - це поезія грамотна”

Юлія Шевель - поетеса, науковиця, авторка проєкту "Форта" в ексклюзивному інтерв'ю.

– З якого віку ти почала писати перші свої вірші? І на які теми?

– Записувати їх почала з дев’яти років, але вигадувала вірші завжди, скільки себе пам’ятаю. У мене досі зберігається зошит з першою писаниною. Уся вона – переважно про природу, лише один вірш із назвою «Чарівна криниця» мав фантастичний сюжет із претензією на соціальщину: про багатство і бідність, про вимірювання людяності не матеріальними статками, а тим, що в тебе всередині.

– Як зрозуміла, що хочеш висловлюватися за допомогою поезії?

 – Ніяк, це завжди було в мені. Малою я думала, що так висловлюються всі люди на Землі.

– А що значить, по-твоєму, написати справжній поетичний твір?

– Я особисто оцінюю «справжність» поетичного твору двома рецепторами – смаковими й зоровими. Тобто вірш має бути «смачним», коли кожне речення таке образно-густе, що його можна жувати, як іриску. І обов’язково бачити під час прочитання картинку. Не виникає зорових образів – не читатиму вірш далі.

– Для кого ти пишеш? Сьогодні люди мало цікавляться серйозною поезією.

– Я ніколи не писала «для когось». Просто писала, коли відчувала в цьому потребу. Узагалі, писати поезію для певної цільової аудиторії – поганий варіант. Це в прозі можна знайти мало заповнений сегмент і розробляти саме його. А з віршами навпаки: ти пишеш, люди підтягуються, а якщо їм резонує – лишаються твоїми читачами. Мені здається, поняття «серйозна поезія» – досить розмите. Якщо йдеться про тематику, то так – любовну і пейзажну лірику читатимуть активніше, ніж поезію філософську чи соціальну. На жаль, сьогодні саме поняття «поезія» – це більше не про мистецтво, а про продукт і вміння його продавати. Тисячі так званих поетичних груп у соцмережах, «поети»-блогери з величезною кількістю підписників – на фоні такого інформаційного шуму справжня поезія губиться. Отак натрапиш на якусь суцільну кров з очей у мережі, заглянеш на сторінку «автора», а там – десять виданих збірок, стотисячні вподобайки, поширення, творчі вечори. І перфекціоніст у тобі голосно плаче, і бажання писати зникає. Але все одно пишеш, бо не можеш інакше.

–Бувало нерозуміння оточуючих щодо такого твого заняття?

– Більшість людей, які мене оточують, – це творчі люди в усіх сферах, тому тут більше йдеться про розуміння. Але людей часто дивує тематика моїх віршів. Певно, ще не зовсім викорінився стереотип про «жіночу» поезію. Друзі іноді жартують: «Пиши про абрикоси, а не про трупи» (апелюючи до одного з перших моїх віршів з однойменною назвою). Був один курйозний випадок, коли інтерв’юер не підготувався попередньо, не почитав моїх поезій, і в ефірі почав питати, як мені вдається створювати такі ніжні, ліричні образи. У мене – людини, яка пише про смерть, про швидкоплинність людського існування, ліричному герою якої тісно у власному тілі й у світі загалом. Ведучий, певно, уявляв собі, що всі дівчата неодмінно мають писати про кохання або природу. Це мене дуже розсмішило.

–Не лячно бути відвертою в поезії, розкриваючи свої думки і бажання?

– Та в цьому світі взагалі лячно бути. А говорити те, що відчуваєш, - ні, не лячно. Бо тоді навіщо ти тут? У мене є рядки: "Чітко окреслюй межі: смерть за тобою стежить", таке собі життєве кредо. Тобто який сенс постійно носити чужий одяг замість свого, якщо фінал у кожного життя один? Люди чомусь не бояться зробити боляче іншим, образити, а бути відвертими, щирими бояться. Так не має бути.

– Кого із наших сучасників ти вважаєш хорошим поетом?

– Дивлячись, яке значення вкладати в слово "хороший". Я читаю не поетів, а поезію. Тобто в більшості авторів є принаймні один вірш, який мені подобається. Усе суб'єктивно. Я, наприклад, людина олдскульна і верлібрів не люблю. Тому віддаватиму перевагу людям, які пишуть римовану поезію. Але, буває, натрапиш на текст неримований, від якого забиває подих.

У 2018 році мені пощастило стати частинкою мистецького проєкту "Почути". Не знаю, яким магічним внутрішнім чуттям керувалася організаторка Олександра Смірнова, але автори "Почути" - це люди, чиїми текстами я захоплююсь і досі. А ще, хороша поезія для мене - це поезія грамотна. Якщо автор вважає, що його твір геніальний, і йому байдуже до зовнішнього вираження змісту, - я таке не читатиму. Можна закрити очі на пунктуацію (хоча зараз модно публікувати вірші без розділових знаків). Але відсутність банальних пробілів, капслок, кальки, рима "кров-любов" і подібне - ну камон, як в епоху онлайн-словників можна таке допускати?

– Реп-виконавець Міха Невідомський (Пуританин) і ти. Як перетнулися ваші творчі шляхи?

– З Міхою ми знайомі давно, часто перетиналися на творчих вечорах, літературниках. Я обожнюю його поезію, тематика і стиль його віршів - абсолютно унікальні. Творчий шлях Міхи - триваліший, досвіду в нього більше, тому він мені часто допомагав, орієнтував, радив, з чого почати і куди рухатися. У 2019 році коли я нарешті дозріла для створення відеопоезії, Міха дуже допоміг із технічного боку (знайшов інструментал для музичного супроводу, порадив студію, відеооператора, придумав сюжет для відео, образи), а в результаті - став голосовим співавтором мого вірша "Ти як?". Міха - людина-мотиватор. Саме за його колосальної підтримки і віри я створила свою сольну роботу "Рано". Я й раніше співала, але щоб отак - студійно записати пісню, зняти відео, залити на музичні платформи - це було вперше. І дуже страшно. Так з'явилася Форта. У співавторстві з Пуританином з'явилося декілька соціально-філософських пісень - "Час", "Тварини мають права", "Червоні дороги", "Розкажи своїй мамі" та "Людинопади".

– Що важливіше: робити музику, яка подобається самому, чи яка подобається всім?

– Важливіше - робити музику з сенсом. Порушувати у текстах певні проблеми, акцентувати, привертати увагу слухачів до того, що відбувається навколо кожного з них. Розважального контенту - забагато. Серйозного - майже нема. Тому ми робимо, як нам часто кажуть, "незручну" музику: про ДТП, знущання над тваринами, педофілів у соцмережах, підлітковий суїцид. І, звісно, процес створення пісні має приносити задоволення. Це не просто - обрав тему, написав текст, абияк записав трек і закинув його в мережу. Перед цим я прослуховую безліч бітів, шукаючи той, який зачепить. Працюю над приспівом, щоб він був легким і повторюваним, щоб "засідав" у голові. Десяток разів переписую в студії рядок, доки не буду задоволена звучанням. І так далі. Щоб бути щирим у тому, що робиш, ти маєш робити це в задоволення.

– А сама реп не пробувала читати?

– Є два треки, де я повністю читаю, але вокал більше до душі.

– Зараз модно дотримуватися дієти, вести здоровий спосіб життя. Як ти ставишся до цих трендів?

– А хіба можна до таких трендів ставитися негативно? Якщо людина веде здоровий спосіб життя - це прекрасно. У світі повального алкоголізму, наркоманії, розпусти, злочинності - вести здоровий спосіб життя дійсно круто.

– Якби ти могла стати найвпливовішою людиною у світі, що б ти поміняла?

– Я не вірю, що може одна людина отак прийти і все змінити. Зміни залежать від кожного з нас. Доки ми закриваємо очі на те, що відбувається у нас за стіною, - нічого не зміниться. Збільшення рівня смертності на дорогах, тотальний алкоголізм, ігроманія, наркотики, доступні навіть школярам, швидкі кредити на кожному кроці, тисячі педофілів у соцмережах, високий рівень самогубств серед підлітків, вагітність в 11... Можна казати "мене це не стосується" і зручно сидіти у своїй бульбашці. А можна робити маленькі кроки до вирішення цих проблем.

Якщо говорити більш приземлено, то я би хотіла створити умови для розвитку молодих виконавців. Зробити якийсь майданчик, де кожен міг би виступити, представити свою творчість. Знаю безліч талановитих людей, які головою б'ються в усі двері, але отримують трендове сьогодні "не формат". А потім усі так щиро дивуються: чому підлітки слухають російських виконавців, невже нема хорошої української музики? Звісно, є, але як вона потрапить до слухача, коли радіостанції відмовляють, на більш-менш хорошу сцену потрапити взагалі нереально, бо за тебе ніхто не замовив слово.