Як українці пришвидшують нашу перемогу. Історія 19-річної волонтерки
Ліза декілька років вчиться і живе в Києві. Через війну дівчині довелося покинути домівку.
Сьогодні вона волонтерить у Німеччині, намагаючись пришвидшити перемогу України. Зізнається, що в можливість війни не вірила до останнього, через що називає себе наївною.
Почалося все з того, що Ліза разом із сім’єю проспала війну. У її сестри був день народження, тож усі прокинулися о восьмій ранку і пішли готуватися до свята. Телефони ніхто не перевіряв. Пізніше мама прочитала новини про бомбардування Києва. Ті дні вона описує так:
«Я відчула, як одна фраза повторюється в голові декілька разів. А далі був туман. Постійно заспокоювала маму, вигулювала собаку, передзвонювала усім. Далі рятувала рутина».
Щоб не відчувати себе безпорадною, дівчина читала новини 24/7 і фактично спала з телефоном. Вона шукала можливості допомогти рідним, армії та країні. Спочатку Ліза поширювала інформацію про війну в медіа, фіксувала злочини ворога, писала пости для блогерів, які поширювали їх на велику аудиторію, волонтерила. Потім вона передавала їжу та ліки в різні міста країни.
Коли з'явилася можливість допомагати з-за кордону, дівчина виїхала до Німеччини. Вона долучилася до проєкту на підтримку України, де надали житло, їжу та кошти на проживання. Учасники – це фахівці з різних професійних сфер та з різних регіонів України. Вони збираються та готують соціальні проєкти.
«Нещодавно ми влаштовували кінопоказ для німців, підготували відео про злочини росії в Маріуполі, організували виставку фото з руїнами, породіллями у підвалі, зруйнованими школами та театром з написом “діти”. Ми зібрали історії людей, які пережили жах “блокади”. Таким чином хотіли показати німцям жорстокість та неадекватність рф. Саме вони можуть вплинули на уряд».
На благодійний захід прийшло небагато людей, однак всі були розчулені кадрами та історіями. Глядачі не стримували сліз та жертвували кошти для благодійного фонду. Разом з тим, чимало людей проходили повз. Їм пропонували прийти на показ, але вони відмовлялися або відверто ігнорували.
У морально важкі періоди Лізу заспокоюють думки про зелені вулиці Києва, про море української Херсонщини та приємний аромат львівської кави. Вона вже повернулася додому і щодня переконується в тому, що Україна вистоїть.
Дівчина додає: «Я точно знаю, що наша країна зміниться, що більшість інвестицій будуть у нас, що ми почнемо усвідомлювати себе як націю. Ми вже це робимо. Головне – я бачу Україну без російських окупантів та з усіма територіями, що належать нам».
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
