Як російські окупанти продовжують жахливі традиції НКВС 80-річної давнини

Побиття палицями, катування струмом, мордування голодом, моральне знущання, утримання у вологих бетонних камерах, заборона спати та ходити до вбиральні. Це не перелік тортур часів Середньовіччя. Це 21 століття. Так російські окупанти знущалися з українців на правобережжі Херсонщини та продовжують катувати на лівобережжі нашої області.

Такі ж тортури використовували радянські НКВСники ще у 30-х роках минулого століття. Сьогоднішні «типові рузькі» нічого нового не вигадали.

Трохи розберемо, як та чому більшовики так знущалися з ув’язнених під час сталінського терору. Та як зараз їхні послідовники намагаються в цьому перевершити своїх «дєдов».

Дозвіл на тортури   

Москва. Липень 1937 року. Нарада керівників НКВС на чолі з їхнім керівником Єжовим. Саме на цьому збіговиську головних чекістів СРСР відбулося найстрашніше – каральні органи отримали дозвіл на тортури проти засуджених та ув’язнених. Уже наприкінці липня того ж року побиття підслідних стало звичним явищем під час допиту. Потім цей дозвіл ще й закріпили спеціальним дозволом ЦК ВКП (б). Цікаво, що думав Єжов, коли його ж підлеглі в 1939 році вибивали в нього зізнання про те, що він – іноземний розвідник та антирадянський терорист. Ймовірно, згадав, як сам дозволив «відкрити цей ящик Пандори» тортур.

До речі, навіть за кримінально-процесуальним кодексом СРСР заборонялося не те що катувати, а взагалі застосовувати будь-який тиск на людей. Але шифротелеграма Сталіна від 10 січня 1939 року  цьому  дуже суперечить:

А головними вершителями доль засуджених були вже Трійки* НКВС. До них, правда, люди потрапляли вже фізично та морально зламаними. Вони вже були на все згодні та підписували будь-які зізнання. Тому засідання цього «червоного трибуналу» перетворювалися на жорстокий фарс, на якому просто оголошували, що людина винна. За приблизною статистикою, 50 відсотків засуджених розстрілювали. При цьому оскаржити вирок було неможливо.

Що тоді чекало людей у катівнях НКВС? 

Почався Великий терор у серпні 1937 року та тривав 15 місяців і 10 днів. Формально його припинила постанова політбюро ЦК ВКП (б) 15 листопада 1938 року. У цей період вводилися списки та ліміти на знищення людей. Фабрикувалися різні справи: про куркулів, шпигунів, троцькістів. Масштаби цього беззаконня вражали. Лише за один день, 17 лютого 1938 року, було репресовано понад 30 тисяч людей.

Усе це перетворювалося в справжній «конвеєр смерті». Якщо за нещасним приїжджав «чорний воронок», він зникав назавжди. А потім за ним ще і його дружина, батьки, діти. Бо всі вони ставали «членами сім’ї зрадника батьківщини». У кращому випадку їм загрожувало ув’язнення в таборах, а в гіршому – розстріл. А дітей відправляли в інтернат або в дитячі табори, де на фасаді красувався напис: «Спасибо товарищу Сталину за наше счастливое детство!». Це найбільше блюзнірство, яке можна було тоді вигадати.

Потрапляли люди в жахливі умови: холодні камери, відсутність їжі та води, заборона навіть відвідувати вбиральню, а головне – постійні тортури з арсеналів середньовічної інквізиції. Затискання нігтів, тортури світлом, заборона сидіти чи лежати, замикання в карцері, де було не лише нестерпно холодно, а й вода по коліно. І це список можна продовжувати нескінченно.

Так про жахіття катівень згадував колишній воїн УПА Мирослав Симчич:

Інша жертва сталінського терору – Йосип Ятченко, якого арештували чекісти в 1937 році, так описав усі жахи допиту:

І це далеко не єдині випадки. За скромними та дуже приблизними оцінками, у 1937-1938 роках було тільки розстріляно понад 600 тисяч та арештовано за «політичними статтями» майже 1,3 мільйона людей. Якщо взяти навіть ці дані, то виходить, що НКВС та радянська верхівка згубили майже 2 мільйони доль та життів.

Щось змінилося за 80 років? Нічого.

У 2022 році росіяни захопили Херсон. Одну з найстрашніших катівень вони організували в будівлі обласної Нацполіції на вулиці Лютеранській. Потрапити до неї не пощастило волонтерці Олені Тарасенко та заступниці керівника агропідприємства «Дніпро» Антоніні Чередник. Там їх змушували мити туалети, били, катували струмом. За що? Бо не хотіли коритися та співпрацювати з окупантами. 

 Олена Тарасенко так згадує про тортури:

Детальніше про викрадення та катування росіянами співкамерниці Олени – колишньої керівниці Білозерської громади, а нині заступниці керівника агропідприємства «Дніпро», – у матеріалі Медіаплатформи “Вгору” – “Три кола пекла Антоніни Чередник”.

До російської катівні потрапив також відомий у Херсоні краєзнавець Олексій Паталах. Понад місяць росіяни тримали його в нелюдських умовах у тій же жахливій катівні на Лютеранській. Змушували чоловіка прославляти “заслуги” Російської імперії, попри реальні історичні факти. 

Як може таке повторюватися у 21 столітті? Питання риторичне. 

Віримо, що під час звільнення захоплених земель України зможемо повернути всіх поневолених українців. А про злочини окупантів  має дізнатися весь світ. Вони повинні стати доказами на майбутньому міжнародному трибуналі. 

Зараз у рамках ініціативи «Трибунал для Путіна» документатори Української Гельсінської спілки з прав людини продовжують фіксувати факти та свідчення про воєнні злочини Російської Федерації проти цивільного населення України, у тому числі на Херсонщині (обстріли, незаконне позбавлення волі, катування (тортури), випадки зґвалтування, використання цивільного населення як щита, напад на гуманітарні місії). 

*Трійка НКВС – орган позасудового винесення вироків у СРСР, що існував у 1937–1938 роках під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області. Складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії та прокурора.