Як герцог Рішельє та граф Ланжерон намагалися благодійністю займатися…

У першій половини XIX ст. французькі аристократи активно освоювали південь нинішньої України.

При цьому вони стають засновниками нових для регіону господарських галузей (виготовлення чистої вовни, садівництво, виноградарство), налагоджували комерційні відносини між чорноморськими та середземноморськими портами, тощо.

Найяскравішими представниками французької нації на півдні в ті часи були двоє відомих генерал-губернаторів – герцог Еммануїл Йосипович Рішельє́ та граф Олександр Федорович Ланжерон. Вони не тільки стали ініціаторами розвитку нових галузей виробництва, але й займалися благодійною діяльністю. Детально не описуватиму біографії цих діячів. Тільки скажу, що вони приїхали до Російської імперії ще наприкінці XVIII століття. У цей час у Франції  вирувала  революція, яка змусила їх покинути  батьківщину. Хоча герцог Рішельє прибув раніше, і йому довелося зіграти, без сумнівів, важливу роль у розвитку південного регіону.

У 1805 році Дюк стає генерал-губернатором і, як відзначали сучасники, був чудовим адміністратором. Герцог, наприклад, звертав увагу на розвиток нашого міста: «… Херсон, лежащий на болотистом берегу Днепровском, страдал от пагубных лихорадок, обыкновенно усиливающихся там во время летнего зноя и поселившихся множества жителей. Ришелье исходатайствовал для сего города преимущества и пособия, кои дали ему возможность выстроить вдоль реки набережную, а чрез то иссушить множество болот и для самой торговли сделать удобную пристань…» (Записки Одесского общества истории и древностей. Т.10., 1877.).

Рішелье

Також він надавав фінансову підтримку з власних коштів місцевому казначейству. Хоча  в тодішньому законодавстві такий метод благодійності не був зазначений. Тому в 1806 році мала місце доволі незвична ситуація, коли гроші, у розмірі 3260 талерів, прийшов час повернути Рішельє із місцевого бюджету, а він відмовився. Дюк наголосив: цю суму він надає безоплатно на розвиток регіону. В результаті йому все ж таки гроші повернули, наказавши не порушувати законодавство. Але цей випадок став прецедентом, який вплинув на внесення змін до царських нормативних документів.

Не відставав від свого співвітчизника граф Ланжерон, який також обіймав посаду генерал-губернатора (1815-1822 рр.). Француз, наприклад, підтримував власними коштами Таврійську казенну експедицію, яка займалася видобутком солі. В одному з документів за підписом місцевого губернатора Д.В. Наришкіна зазначено, що і цьому французу довелося повертати гроші: «…13-го прошлого Декабря я имел честь уведомить Ваше Сиятельство о делании мною предложений Таврической казенной экспедиции касательно возврата внесенных ваших в обеспечение недоимки на откупщикам табачинского солончака 1144 руб. 11 копеек. Получив ныне уведомление Ея, что означенные деньги имеющие в особом хранении Симферопольского уездного казначейства, так как казна довольно обеспечена, могут быть возвращены Вашему Сиятельству и потому от Вас уверенно будет я приятным долгом поставить о сем Вам Милостивый государь известить…» (Державний архів Одеської області, Ф.1., Опис 250., Справа 12).

Але граф Ланжерон пішов далі свого попередника в благодійній діяльності. У 1811 році він надав субсидію в розмірі 1000 рублів для царської армії, частини якої перебували на той час у Молдові. Говорили, що скандал був «неймовірний» у Петербурзі, коли дізналися, що іноземець надає грошову допомогу військовим. Гроші повернули Ланжерону, який хотів просто фінансово підтримати солдат. Дуже символічно, що більша частина цієї армії потім взяла участь у поході на наполеонівську Францію (1813-1814 рр.).

Як бачите, так і не змогли французи безоплатно допомогти різним сферам життя регіону. Хоча, коли герцог де Рішельє повертався на батьківщину у 1814 році, усі свої гроші та маєтки він залишив своєму ад’ютанту І.О. Степковському, який вважається одним з засновників «південної» археології. Отже, все ж таки у Дюка вийшло підтримати науку, хоч і опосередковано.