Як дикі миші з мене кепкували
Ми з дітьми довго мріяли, щоб у нас жила кішка. Але чоловік був категорично проти. Спочатку, коли тіснилися у кімнаті гуртожитку, казав: тваринка буде страждати в обмеженому просторі та й сусідам заважатиме. А потім, коли переїхали жити у власний будиночок, йому було шкода “свіжого” ремонту. Мовляв, і шпалери пошкрябає, і на килимове покриття нагидить…
Переїхали глибокої осені. І вже через рік відчули всю катастрофу відсутності кішки в будинку.
Літом ми тримали всі двері навстіж - так приємно було відчувати легкий, з ароматом трав та квітів вітерець по кімнатах. Але, як виявилося, відкрили доступ не лише протягам. Разом із нами оселилися миші. Вони весь час щось гризли й чимось шаруділи. І всі способи боротьби з ними без кішки виявились марними.
За порадою знайомих, я сховала все їстівне - крупи у скляні банки, а готові продукти - у холодильник. На кухонному столі залишилася тільки вазочка з волоськими горіхами. Уявіть жах, коли серед ночі поруч із головою почула якийсь дивний чи то гуркіт, чи то тріск.
Мабуть, тут треба пояснити, що я тоді через проблеми з хребтом спала в залі на підлозі. І, прокинувшись від дивних звуків, ледь не біля носа побачила мишку, яка ганяла по підлозі переді мною туди-сюди волоський горіх! І як тільки вона примудрилася його притягнути зі столу кухні до зали?! І це ж як вона розлютилася, проробила таку каторжну працю, щоб так відплатити за відсутність їжі!
Але і я теж розлютилася, почала шукати засоби, як безкровно позбутися гризунів.
Позбавила їх ще й води - ретельно перекривала всюди крани. Так вони залізали у ванну - там залишалися на дні крапельки. А вибратися назад у них не виходило. І я щоранку кухликом їх виловлювала і викидала з дому на вулицю, зізнаюся чесно - ближче до сусідських курників та сараїв. Але наших «квартирантів», здавалося, все прибувало та прибувало. Ми вже почали навіть замислюватися, хто ж у хаті господар і, взагалі, чия це хата.
Епопея цієї війни стала притчею не тільки для всіх наших друзів, а і їх друзів. Чиїсь якісь далекі знайомі переказали, що є дуже проста пастка. Для неї у господарстві все вже є, нічого не треба купувати. Але за її допомогою хтось успішно виживав мишей. Треба з вечора покласти шматочок хліба чи сиру, накрити його перевернутою дном вверх літровою банкою, а її шию поставити на ребро п'ятдесяти копійок. Так, щоб приманка була всередині, по центру пастки. І потім на цю конструкцію – “не дихати”, бо вона дуже нестійка. Мишка спокушається ароматом їжі, забирається всередину, зачіпає спинкою шийку банки, монета падає плазом, а тваринка опиняється у скляній пастці. А потім – справа «техніки», винести та викинути на вулицю.
Промучившись близько пів години, я нарешті примудрилося поставити банку так, щоб та утрималася в хиткому положенні. І пішла спати з надією позбавитися ще одного небажаного співмешканця. Але, уявіть собі, вранці банка так і стояла непорушно на ребрі монетки, а от сиру всередині — не було! І скільки я не експериментувала (навіть ставила на ребро четвертак — адже 25 копійок «нижчі на зріст»), приманка зникала, а пастка залишалася порожньою. Ми вже почали «грішити» на барабашку чи невідомих науці зовсім дрібних сироїдів. Проте банку продовжували ставити.
І ось якось мені не спалося, я взяла фентезі та вийшла на кухню, щоб нікому з рідних світло не заважало. Сиджу собі, читаю в цілковитій тиші. Але відчуваю, щось заважає зануритися в пригоди чергового відьмака, який бореться з перевертнями та всякою нечистю. Наче хтось збоку пильно на мене дивиться. А там, розумію, нікого не може бути — там стіл стоїть впритул до стіни.
У мозку почали крутитися різні панічні думки, волосся по всій шкірі аж затріщало, встаючи дибки від страху. Повільно-повільно повернула голову і - зустрілася поглядом з мишкою! Та сиділа на задніх лапках, на самому краю столу, прямо поруч із моєю рукою, і пильно-пильно на мене витріщалася, начебто намагалася привернути до себе увагу. А як помітила, що я на неї дивлюся, розвернулась і абсолютно не поспішаючи потрусила до банки з принадою. Перед самою пасткою зупинилася, озирнулася (ніби перевірила, чи спостерігаю за нею), підморгнула одним оком і — демонстративно просунула хвіст усередину, закрученим кінцем зачепила шматок сиру, витягла назовні, взяла передніми лапками та, пильно дивлячись мені в очі, почала смакувати!
Після цього чоловік сам запросив кішку жити з нами.
