Хроніки виживання та відновлення: погляд волонтерки з Посад-Покровського

Село Посад-Покровське на Херсонщині стало відомим на всю Україну. Саме тут з перших днів повномасштабного російського вторгнення 8 місяців пролягала лінія фронту. В результаті бойових дій не залишилося жодної вцілілої хати. Після звільнення село стало одним із шести українських населених пунктів, які мали відбудовувати в рамках експериментального проєкту, однак обіцяна відбудова «забуксувала» через відсутність фінансування. Про те, як село зустріло війну, про надії на відновлення і про те, як відбудовували власне житло, для читачів «Вгору» розповіла волонтерка Іннеса Кім, мешканка Посад-Покровського.

«Тут було жахіття». Початок війни в Посад-Покровському

Вперше росіяни обстріляли Посад-Покровське 2 березня 2022 року, розповідає Іннеса Кім. З боку лівобережжя прилетів касетний боєприпас. Під час цього обстрілу згорів перший будинок в селі — хата її сусідки. Тоді люди дивом не постраждали, а пожежу загасили всім селом. Потім після розкидання касетних боєприпасів сталося дистанційне замінування — замінованими виявилися двір і город Іннеси.

Будинок сусідки Іннеси, який у Посад-Покровському першим зазнав руйнувань. Грудень 2022 року. Фото Іннеси Кім / Facebook

Штурмувати Посад-Покровське російські війська почали 14 березня 2022 року. Десь о пів-на-третю люди почули автоматні черги, а о 15.10 зникло світло. Це російські війська влучили в підстанцію, яка живила 37 тисяч абонентів. У цей день дівчина ще була в селі, а вже наступного дня, 15 березня, виїхала.

«Тут почалися тяжкі бої. Занадто тяжкі, — згадує Іннеса. — Нас солдати, молоді хлопці — мене, маму, тітку і  сусідку вивозили. З нами ще їхало 10 дітей і три їхні мамочки. Виїздили під обстрілом у бік Миколаєва. Ще ми забрали по дорозі у Шевченковому дівчину з двомісячною дитиною, мою односельчанку, їй 18 років було. А хлопці поверталися назад   евакуйовувати інших, хто ще залишався у центрі біля розбитого будинку культури». 

Розповідає Іннеса і про те, як їх автівка потрапила під обстріл біля арки «Херсонська область». Але спритні військові швидко відреагували і вчасно завернули. В машину не влучило, трохи зачепило уламками, але всі залишилися цілими та неушкодженими.

Про те, що відбувається у рідному селі, потім дізнавалися з публікацій на фейсбуці місцевого волонтера.

«Тут протягом 8 місяців була нульова позиція, лінія фронту. День і ніч горіло село. Сюди заборонили в'їзд. Але мій односельчанин, волонтер, коли дозволяли, приїздив, привозив хлопцям поїсти, медикаменти і те, в чому була потреба, і вивозив кого було потрібно.  Часто потрапляв під обстріли. Якщо вдавалося знімати відео,  знімав і потім викладав у фейсбуці. Отак трішки дізнавалися, що тут відбувалося. Тут було жахіття».

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

«Але ми в себе вдома». Труднощі відновлення

Вони стали збиратися додому, як тільки дізналися про звільнення Херсона 11 листопада 2022 року. Купили квитки спочатку на Дніпра, бо Іннеса там навчається у виші, звідти до Одеси, і зранку і 14-го були вже у Миколаєві. Однак рухатися  до Херсона тоді було непросто. Тож додому потрапили завдяки тому самому волонтеру Олегу, який інформував про ситуацію в Посад-Покровському. Того ж дня він приїхав за жінками. Іннеса через сесію час від часу виїздила з села, а її мама залишається у селі постійно.

Перші дні після повернення Іннеса Кім згадує так:

«Тут ні зв'язку, ні світла, нічого. Ні води, ні газу. Тупо темрява. Село стало привидом. Все було розбите. Ти йдеш, дивишся не під ноги —  дивишся на небо, бо в тебе спогади перед очима. 14 березня, коли російські війська наступали на село, з усіх сторін летіло, вбивало людей.  По будинках стріляли, діти тікали. У нас під парканом бігли — троє-четверо дітей та їхня мама. По них з дрону коригували вогонь. Слава Богу,  вони не постраждали...»

Будинок був у жахливому стані, розповідає дівчина, вологість повсюди. Найбільше поруйнувало мамину кімнату: вікна вивернуло, стеля впала, стіни стали розходитися від удару, половини даху взагалі не було. Розбита була й кімната Іннеси. Меблі - вдрузки, довелося їх викинути. Згоріли від прямих влучань сарай та всі господарчі споруди. Снаряди й уламки потім самотужки звідусіль витягували та вивозили.

Такий вигляд мав будинок наприкінці 2022 року, після повернення Іннеси до Посад-Покровського. Фото Іннеси Кім / Facebook

«У нас руйнація другої категорії, — розповідає Іннеса. — Пропонували вигортання вигортанняТермін «вигортання» в будівництві загалом стосується процесів видалення та вивезення різних матеріалів з будівельного майданчика, в тому числі під час демонтажу будівель. , бо більше 80% постраждало, але ми відмовилися. Кажу: ні, будемо відновлюватись. За допомогою волонтерів? Добре. Допоможе держава? Добре. Якщо вийде і так, і так, ми згодні самотужки це зробити. Так і сталося. Щось допомогла держава, а основну масу ми робили за власні кошти».

Докладніше Іннеса розповіла, що спочатку наслідки руйнації зафіксували поліція та спеціальна комісія. Каже, вони побачили жах і відразу запропонували вигорнути. Однак від вигортання родина відмовилась:

«Коли це буде? Знову поневірятися, як безхатьки, по всьому світу чи по всій країні? Це вже не варіант. Ми втомилися, ми хочемо додому, ми повернулися. Так, тут немає нічого. Ні води на той час, ні світла, ні газу. Але ми  вдома. Ми на своїй території. І ми щасливі. Реально, бо вдома. Ми в себе вдома».

Іннеса ті її мама скористалися тоді щойно створеною програмою «єВідновлення». Волонтерка пояснює: зараз є різні етапи програми: 200 тисяч, 500 тисяч і повна відбудова при третій категорії руйнації, тобто вигортання. Тоді ж умови були інші: або 200 тисяч, або вигортання. По руйнації їм нарахували майже 343 тисячі гривень збитків. Отримали вони 200 тисяч, з них на купівлю матеріалів використали 176 тисячі, 24 тисячі повернулися в бюджет. Окремо з власних коштів оплачували будівельні роботи, які виконували односельці.

«Так, вийшло накладно, але ми врятували майно своє від повної руйнації. І живемо, дякуючи Богу, живемо», — підсумовує Іннеса.

Ремонт триває. Лютий 2025 року. Стоп-кадр з відео Олександра Андрющенка

З втрачених через війну благ цивілізації тепер у Посад-Покровському відновили лише електрику. Світло дали 15 липня 2023 року, коли відремонтували зруйновану росіянами підстанцію та поставили нові трансформатори, розповідає Іннеса Кім.

Ведуться і активні роботи з відновлення центрального водопостачання: риють траншеї, прокладають труби. Питання щодо підключення будинків до центрального водопроводу залишається невизначеним, оскільки поки незрозуміло, хто це робитиме — комунальні служби чи самі мешканці, ділиться  волонтерка. Відновлення газопостачання заплановано після завершення робіт з водопостачанням, орієнтовно до кінця 2025 року.

«Мені хочеться допомагати людям». Роль місцевих волонтерів у відбудові села

Допомагати відновлювати Посад-Покровське у 2022-му приїздили фахівці чи не з усієї України. Електрики — з Кіровоградщини та Чернівців, волонтери, які накривали синім брезентом дахи, щоб урятувати будівлі — з Рівненщини та Волині. Через щільне замінування найдовше працювали сапери — з півсотні чоловіків. Мама Іннеси кожного дня годувала їх безкоштовно, до цієї справи долучались й інші жінки.

Дівчина теж не сиділа склавши руки. Іннеса розповідає, що допомагала людям діставати речі з-під завалів. А потім вирішила -  село потрібно приводити до ладу і стала це робити самотужки. Спочатку збирала уламки від снарядів, потім здетоновані снаряди, далі стала прибрати вулиці. А коли мама закінчила годувати хлопців, вони вирішили прибирати зупинки. Почали перед новим роком — і 10 січня 2023-го закінчили. Прибрали від уламків, позамітали і пофарбували. А ще фіксували свою роботу, щоб односельці, які перебувають далеко від дому, від свого будинку, бачили, що село приводять до ладу.

Відновлення зупинки. Фото Іннеси Кім / Facebook

«Мені це хотілося робити, — розповідає Іннеса. — Потім думаю: мені хочеться допомагати людям. Так в мене почалася моя волонтерська діяльність».

І вона почала співпрацювати з благодійною організацією «Карітас-Спес-Одеса», яка не  раз допомагала селу продуктовими наборами, засобами гігієни, дровами, буржуйками. Іннеса розвозила гуманітарну допомогу, фіксувала, підписувала акти.

Однак через намір йти на державну службу свою волонтерську діяльність Іннеса Кім планує припинити:

«Допомагати людям, звісно, буду, але вже не так масштабно. Але допомагати буду, бо  не можу залишити людей, які потрапили в біду».