Волонтер: поклик серця чи воєнна необхідність?
Сьогодні українці стикнулися з тим, що не насниться у жахливому сні. З війною. Страшне слово, яке несе смерть, кров, сльози та біль. Під удар російського диктатора потрапила вся Україна, кожен її куточок. Важко знайти безпечне місце, де тобі гарантують повну безпеку. Тож, у першу чергу, війна – це неабиякий стрес для кожного з нас.
За даними агентства ООН у справах біженців, станом на 16 березня Україну покинули близько чотирьох мільйонів людей. І кожен з цих людей і кожен з тих, хто лишився, ризикує та потребує підтримки. Так сформувалися групи найбільш сміливих та відважних, готових ризикнути і допомогти ближньому. Це волонтери. Зокрема у Херсоні таких добровольців немало. Ми поспілкувалися з декількома з них, дізналися особисті історії та мотиви.
Діана до війни працювала у медійній сфері. Вона звикла допомагати людям, однак волонтерити для неї в новинку. Відсутність досвіду компенсувало бажання бути корисною для херсонців. На другий день війни дівчина допомагала збирати гуманітарну допомогу для воїнів. Там вона познайомилася з волонтерами, отримала маленький інструктаж.
Ситуація в місті на той момент була незрозумілою, тож Діана вирішила допомагати локально, у своєму районі. Волонтерка розповідає:
«Ми об’єдналися з друзями у команду з 20 чоловік, охопивши усі райони міста. Найперше почали закуповувати їжу для поранених воїнів, яких привозили до лікарні. Потім ми радилися з медиками щодо придбання ліків. А пізніше почали приймати замовлення від пенсіонерів, мам з маленькими дітьми, людей, які потребують продуктів та ліків».
За словами дівчини, люди роблять донати з усього світу. Підтримка міжнародна. «Це додає сил, коли потрібно їздити містом під гуркіт артилерії, ризикувати безпекою, щоб не натрапити на російських військових, які окупували місто», - ділиться Діана. На запитання «що дає тобі волонтерство» дівчина відповіла: «Коли можна просто привезти зубні щітки воїнам – це мурахи по шкірі, це страшенний адреналін. Для мене особисто це велике щастя, яке неможливо передати словами. Немає таких слів».
Колега Діани на інформаційному фронті – наша друга героїня Ізабелла. Її професія потребує комунікабельності та енергії. Тож, дівчина також не могла сидіти склавши руки. Хоча не приховує: спочатку, крім страху та тривоги, взагалі нічого не було. Довелося опанувати себе та шукати можливості бути корисною. Ізабелла потрапила до волонтерського центру при одній із місцевих райрад. Вона побачила, як працює цей механізм і надихнулася.
«Люди безкорисливо об'єдналися заради спільної мети. Вони підтримували одне одного та підбадьорювали. Енергетика українців дуже сильна», - ділиться волонтерка.
До війни їй ніколи не доводилося займатись подібною діяльністю, тож цей досвід був першим. Спочатку дівчина допомагала розбирати та фасувати речі, продукти, ліки. Паралельно вона працювала з командою медійників над спростуванням фейків та створенням чатів допомоги. На сьогодні Ізабелла бере участь в облаштуванні волонтерського пункту з приготування та роздачі їжі. Дівчина не приховує: їй також час від часу потрібна підтримка.
«Я надихаюся людьми, які працюють на благо спільної ідеї, та моїми батьками, які нескінченно про мене турбуються з іншого куточка країни».
Чому саме волонтерство? Ізабелла відповіла:
«У нашій країні багато чудових людей, які вірять у свою справу та в майбутнє нашої країни. Щоденне спілкування з ними дає надію на завтра. Здається, що з кожним добрим вчинком ми наближаємо нашу перемогу».
Сприяти цій меті вирішив і херсонець Віктор. Коли розпочалася війна, він перебував у Польщі. «Повернутися додому не було можливості, а сидіти на місці також неправильно, - ділиться Віктор, - тож, вирішили підтримувати своїх закордоном». Чоловік разом з товаришем знайшов хлопців з України. Вони організували команду волонтерів, на кордоні зустрічали жінок з дітьми, шукали їм нове житло та розвозили по місту. Допомагали морально, фізично та матеріально. Хто як міг.
За словами Віктора, волонтерство дуже виснажує, адже потребує, перш за все, моральної витримки.
«Ти спостерігаєш за стражданнями людей, які втратили дім, покинули батьківщину і шукають притулку. Це важко», - розповідає волонтер.
Натомість люди дякують, дарують свої усмішки. За словами чоловіка, цього більш ніж достатньо. Ці усмішки – найкраща плата за роботу.
У такий важкий час не бійтеся просити про допомогу. Світ тримається на добрих та чуйних людях. Не забувайте й про баланс добрих вчинків. Допомагайте іншим, якщо вони цього потребують і якщо у вас є така можливість. На прикладі наших героїв, можемо побачити: для того, щоб бути корисним суспільству, потрібно лише бажання!
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
