Вкрадений гімн або як українські пісні “стали” російськими

«Ой, мороз, мороз», «Любо, братці, любо», «Вот кто-то с горочки спустился». Гадаєте – це все пісні росіян? Ні! У різні часи вони їх привласнили та зробили своїм «брендом».

Розберемося, як так сталося та чому важливо повертати своє!

Обрусілі українські народні пісні

Народний романс «В саду осіннім айстри білі» був популярним в Україні, за даними деяких дослідників, ще у 19 столітті. Він пройшов тривалий шлях та у 60-х роках минулого століття потрапив до збірника «Українські народні романси». Але через кілька років «неочікувано» в мелодії з цього українського романсу «знайшовся» автор – композитор Борис Теретьєв, який хоч і був родом з Києва, але значну частину життя провів у Москві. А музику композиції «наклали» на російську пісню «Вот кто-то с горочкі спустілся…»

Потім Теретьєв навіть став Заслуженим діячем мистецтв РРФСР. Тут росіяни просто скористалися тим, що невідомо, хто спочатку був автором слів та музики. А у російських митців, як бачите, так – раз ніхто, то будемо ми!

Не менш відома композиція «Ой, мороз, мороз», яка вважається  російською народною піснею. А у 1954 році на авторство претендувала російська співачка Марія Уварова, але досі з цього приводу точаться суперечки.

Хоча ще до СРСР, на початку 20 століття цю композицію виконували на території нинішньої Вінницької області, композиція увійшла до збірки «Бувайте здорові, соснові пороги. Народні перлини. Українські народні пісні». І це було задокументовано в 1936 році.

Можливо, мало хто знає про таку українську пісню «Розпрощався стрілець», написану за мотивами та на музику української народної пісні ще у далекому 1914 році. Її у ті роки співав корпус Українських січових стрільців (УСС). Але її вкрали росіяни та дали назву «Там вдали за рекой».

 Як пісня армії Махно наче стала російською…

Відома пісня «Любо, братці, любо» звучала українською мовою. Її співали бійці армії Нестора Махна ще у далекі революційні роки початку 20 століття. За різними оцінками, у його війську було майже 98 відсотків саме етнічних українців. Пісня стала чимось на зразок гімну махновського руху. 

Але відкриваємо російську Вікіпедію, і що бачимо? Там написано, що свій початок пісня бере чи то з битви донських козаків з ногайцями в 1783 році, чи то з часів російсько-турецької війни 1768-1774 року.

Водночас кіноверсію цієї пісні, звісно, приписують фільму «Олександр Пархоменко» 1942 року. І виконують там пісню російською мовою, але, що цікаво, з українським акцентом. При цьому аргументують це тим, що прообразом цієї композиції міг стати вірш «Після навчань» унтер офіцера та російського поета Миколи Верьовкіна. Але це все аж ніяк не доведено.

І, гадаємо, що всі знають пісню часів Другої світової війни «Вставай, страна огромная», яку офіційно почули 24 червня 1941 року. Автором її слів був Василь Лабедєв-Кумач. Але, мелодія народилася значно раніше. У 1919 році в лавах криворізьких повстанців Української Народної Республіки ця пісня мала назву «Повстань, народе мій». Хоча про неї дізналися лише у 1947 році, завдяки опублікованій повісті Федора Пестушка «У херсонських степах».

Та, напевно, найодіозніша крадіжка – це гімн СРСР. Відома історія, що начебто композитор радянського гімну був Олександр Александров. Але він виявився пересічним плагіатором. Бо первинну мелодію написав ще в середині 1870-х років український композитор Микола Лисенко, та вона мала назву “Епічний фрагмент”.     

Чому важливо повертати своє та про це говорити?

Зараз війна Росії з Україною йде не лише за територію, а й за збереження українцями своєї культурної та національної ідентичності. Тому такі маніпуляції росіян з українськими піснями або іншими творами покликані показати усьому світу, що немає жодних українців. А є лише «молодший брат» або «придаток великоруського народу».

Ще на початку 20 століття відомий професор Тулузької консерваторії Жорж Гьюро після почутої пісні «Щедрик» обурювався з того, як Росія приховала від європейців цілий пласт мистецтва – українського.

Більше про те, як СРСР була справжньою країною плагіату, а також як вона європейську та американську продукцію «перепаковувала» у власний «бренд», читайте у минулому матеріалі Медіаплатформи «Вгору».