Віктор Вальд: “Головне, щоб повітря України було просякнуте книгою!”

Віктор Вальд (справжнє прізвище Михайлов) — український письменник, автор історико-пригодницьких романів в ексклюзивному інтерв’ю.

- Вас називають майстром історичного роману в найкращих традиціях Вальтера Скота і Умберто Еко. Коли у вас з'явилась любов до книги?

- Порівняння Віктора Вальда з Вальтером Скотом й Умберто Еко вельми почесне і примітне. Воно з'явилося після видання мого роману "Кат". Складнішого матеріалу для роману, як часи Середньовіччя, важко уявити. Особливо коли ти з одного боку з романів Вальтера Скота, перейнявся духом лицарства, прекрасних дам, честі і благородства. З іншого - більш ніж озброєний величезною кількістю історичного матеріалу, і ти чесний у викладі, як Умберто Еко. Ну, не було в Середні віки рожевих єдинорогів, і про повагу до жінки можна було говорити тільки при дворі Елеонори Аквітанської і то не так уже й довго. Це були часи, коли найосвіченіші люди - єпископи, на Вселенському Соборі вирішували єдино важливе питання - чи є у жінки душа? Якщо є - шлях у рай відкритий, якщо немає - усе, щоб не робила жінка, і як би не провела своє життя, вона - тварина без душі і ніколи не з'єднається в раю з тими, кого любила, і хто їй був рідним.

Говорячи про величезну кількість історичного матеріалу, хочу відзначити не тільки тисячі і тисячі сторінок хронік, наукових досліджень, мемуарів, а ще й сотні історичних книг, які почав читати з дитинства і продовжую читати. Тому велика подяка за те, що я побував у Стародавньому Єгипті і Греції, у скіфських степах і на просторах океанів, на прийомі у королів, і в гущі битв усім, хто писав і пише в історико-пригодницькому жанрі. Книга - це найголовніша капсула часу, яка не знає кордонів простору і уяви. З нею вам покірні і космос, і глибини океану, вона покаже печерне минуле і те майбутнє, для якого людина живе і працює. Мені пощастило - книги в моєму житті були завжди, хоча все ж є і перевага - історична література.

- Ваша перша книга "Спарта" вийшла друком у 2008 році. Розкажіть про неї... 

- Буває, життя підносить сюрпризи, іноді і неприємні. Опинившись у дуже складних життєвих обставинах, я, на щастя, прочитав статтю про людину, яка в подібній ситуації знайшла вихід у написанні книги. Але та людина ще шукала свою тему, мені було простіше. Я відразу ж вирішив писати про найвеличніших воїнів Стародавнього світу - спартанців. Чому про Спарту і її воїнів? Якщо коротко, то мені дуже хотілося прочитати книгу про спартанців, яка відповіла б на численні запитання.

Наприклад: 1) Чому радів спартанець, коли його обходили в званнях, призначеннях та інше. Відповідь: Він радів, що в Спарті є ще більш гідний, ніж він воїн. 2) Як зупинити затяжну війну між грецькими містами. Відповідь: Просити Спарту направити на вирішення конфлікту одного єдиного воїна-спартанця. Цей посланець називався гармостом. Він вислуховував обидві сторони і вирішував, хто правий. Його рішення було остаточним, і війна припинялася. А ще спартанці виганяли з країни старанних кухарів, дозволяли жінкам народжувати дітей від інших воїнів, за гроші слугували залізні прути, над якими сміялася вся Греція, у Спарті неможливо було нікого підкупити, і багато іншого.

Роман "Спарта" не тільки про життя і могутність Спарти. Цей роман - дослідження політичного і релігійного життя грецького суспільства. У ньому зібрані яскраві картини знаменитих битв і завоювань, джерела найдавніших вірувань, долі великих володарів і полководців, а також побут і звичаї того часу. Загалом це свого роду енциклопедія Стародавнього світу, розказана жваво і захопливо. Один із читачів назвав роман "Спарта" "...одним з найбільш епічних творів сучасності". 

- Ваш роман "Останній бій Урус-шайтана"(2017) присвячено героїчним подіям кінця XVII ст., події якого розгортаються в горах Криму, у степу Хейхат, у палацах володарів і на полях битви. Звідки такі знання історичних епох, реалій?

- Роман "Останній бій Урус-шайтана" - особливий. І не тільки тому, що став переможцем Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" і до цього диплома додав ще два - Диплом за гостросюжетний роман від Андрія Кокотюхи та диплом від мусульманської асоціації "Альраїд". Крім диплома, я отримав від мусульманської спільноти ще й Коран! Мусульманську відзнаку отримав ... "За знання культури, релігії, побуту мусульманського світу і їхнє справжнє викладення".

Якщо надати перелік історичного матеріалу, який використовував при написанні роману, це займе понад п'ять сторінок. А в кожному переліку десятки, сотні, а то й тисячі файлів. Якщо бути математично точним, то для написання цього роману мені знадобилося два з половиною роки, велика частина цього часу пішла на вивчення матеріалів. І врахуйте - це щоденна праця по 8-10 годин. Саме для цього роману я вперше використав систему збереження і пошуку матеріалу, засновану на добре відомій бізнесменам клієнтській базі в Excel.

- Критики часто жаліються, що сучасні письменники постійно працюють з історичним матеріалом, забуваючи про теперішній час. Чи бачите в цьому якусь проблему?

- Я так розумію, що жаліються на небажання робити аналоги того періоду і сьогодення? Наприклад, я не дуже полюбляю, коли історичні події переплітаються з подіями через сто-двісті років на тому ж місті, чи з тими ж обставинами. Це вже не історичний роман, а щось інше, майже фентезі, чи жанр "попаданців". Чи бачу я проблему, якщо у такого автора вийшло і цікаво і корисно для читача – ні, не бачу. Якщо читач «проголосував» грошима – мабуть, цей твір повинен бути і жити.

- Центральним персонажем вашого роману "Меч Сагайдачного"(2019) є сімнадцятирічний молодий характерник Іван Сірко. Чим Вас укотре зацікавила ця історична постать?

- Для історико-пригодницького жанру образ Івана Сірка - невичерпна криниця сюжетних ліній. Навіть те, що нам відомо з його офіційної біографії, вистачить на тисячі романів, п'єс, поем і навіть коміксів. А якщо говорити про кінематографію, то цей образ і його захопливі численні пригоди з легкістю змусили б збліднути і Д'Артаньяна, і всіх піратів, разом узятих, і воїнів-ніндзя, і великих полководців. Ще за життя Сірка в Європі із завидною регулярністю виходили газети, у яких, не шкодуючи фарб і епітетів, описувалося життя, бойові подвиги і навіть надприродні здібності козака і кошового Січі. З одного боку, про Сірка всі знають, а з іншого - художніх творів належного рівня про цю неординарну особистість небагато.

Іван Сірко - настільки багатогранний образ, що знадобляться ще кілька поколінь талановитих письменників і поетів, щоб розкрити його. Тим більше прикро, що на четвертому десятку Незалежності України держава не спромоглася створити хоча б єдиний видатний художній фільм про унікального українця. Кілька кінорежисерів уже бралися за екранізацію мого роману "Останній бій Урус-шайтана". Дійсно, це міг би бути грандіозний фільм. Але потім починався підрахунок грошей і розуміння того, що це коштує колосальних фінансів. А ще об'єднання зусиль кінематографістів насамперед Туреччини, Польщі, Австрії та ін. Адже дії фільму відбуваються і в Стамбулі, і в Криму, Дикому полі, у палацах і нетрях, на морі і в горах. І ще фінал! Епічний фінал грандіозної битви під Віднем, в якій самовідданість і відвага українських козаків врятувала Європу від турецького поневолення.

Друга книга з циклу про Івана Сірка "Меч Сагайдачного" теж кінематографічна. Якщо в першій Сірко в останні місяці свого бурхливого і героїчного життя, то в романі "Меч Сагайдачного" він тільки починає свій славний шлях 17-річним юнаком. При цьому Сірко вже досвідчений і бувалий козак, здатний на великі справи. Я не втрачаю надії, що і мої читачі коли-небудь побачать на екрані чудовий образ легендарного Сірка.

- У тому ж 2019 році вийшла ще Ваша історична новела "Іванова гора". Інформації насправді про неї малувато. Поділіться детальніше фабулою твору…

- Новела "Іванова гора" для мене експеримент, мала форма. Я свідомо вибрав найскладніший і трудомісткий жанр літератури - історико-пригодницький. Я вже казав про мою всепоглинаючу любов до всього історичного, і це головне, чому я вибрав саме цей жанр. Але ще важливіше те, що історико-пригодницький жанр унікальний своєю універсальністю. У романі цього жанру можна органічно сплести безліч інших жанрів: детектив, містику, любовний, жахи, філософський, політичний та ін. Це якщо говорити за змістом. Якщо за формою, то тут так само відкриваються нові можливості спробувати себе в написанні повісті, оповідання, новели, епосу, есе, п'єси і ін.

Я спробував себе в короткому романі на 28 сторінок. У короткому, але насиченому, захопливому і повчальному. Про це мені говорили вчителі, бібліотекарі, читачі. А ще новела "Іванова гора" відкриває перший номер популярного Всеукраїнського літературного видання "Дебют-газета". І цим я найбільш пишаюся. Після того, як перший номер був доставлений читачам, я отримав безліч листів і дзвінків з вдячністю за цікавий твір, в якому історична правда, фольклор, побут, вірування, військове мистецтво і прагнення до останньої краплі крові захищати рідну землю викладені в художній формі. А ще хочу повідомити, що на основі «Іванової гори» створена п'єса і зараз вона в "портфелі" Херсонського обласного  театру ім. Миколи Куліша.

- За сюжетом вашого роману "Отаман" (2020) головний герой - хорунжий Олександр Гордієнко добровільно віддає себе до рук ЧК, перед тим пройшовши турецький та германський фронти Першої світової війни. Який основний меседж цього твору?

- Справжній козак вважав, що краще  неволі смерть. А якщо вважав за краще полон, то це нехай не тішить ворога, бо його чекає розчарування і поразка. Віддавшись в руки ЧК, Гордієнко чітко уявляв мету і наслідки цього. Адже той, хто бореться за світлі ідеали власного народу, завжди перемагає.

Коли керівництво Міжнародної літературної премії "Коронація слова" оголосило про конкурс "Гранд коронація", я вирішив, що в ньому буде брати участь саме роман "Отаман". "Гранд коронація" - це конкурс для переможців "Коронації слова". Як зазначено в запрошенні до участі в конкурсі - "битва літературних титанів". Таких у номінації романи 20 авторів. Якщо нагадати про те, що "Коронація слова" - найпрестижніший літературний конкурс, то конкурс серед переможців ні з чим не зрівняти.

По-перше, це книга, яка розповідає про історичні події 1904-1922 рр. в Україні, Херсонщині, і моєму рідному і улюбленому Херсоні. А історія Херсонщини та Херсона настільки цікава і захоплива, що повинна була викликати інтерес і читачів і журі. Забігаючи вперед, зазначу: у відгуках читачі, крім слів подяки писали про те, що після прочитання "Отамана" їм захотілося більше дізнатися про історію їх рідних міст. По-друге, рік проведення "Гранд Коронації" 2020 - вельми примітний, як 100-річчя найважливіших подій Громадянської війни, які фактично закінчили її. Це Каховський плацдарм, штурм Перекопу, звірячі розстріли в Криму офіцерів та інтелігенції. Думалось і сподівалося, що до такого важливого і сумного "ювілею" будуть проведені Круглі столи, наукові конференції та інші дійства, покликані дати оцінку минулому в світлі подій сьогодення. На жаль, цього не сталося. Суспільство і наука не готові до важливого обговорення того, як так сталося і чому Україна на багато років знову втратила незалежність.

Романом "Отаман" мені хотілося більш широко і правдиво викласти вже відомі факти, а головне - закликати всі зацікавлені сторони до аналізу причин поразки в ті роки української державності. Напевно, більш переконливо прозвучать слова читача з відгуку на роман "Отаман": "Вся історія побудована на вічній боротьбі протилежностей… Головний герой має своє особисте протистояння з таким же козаком, сильним та майстерним. Обидва схожі зовнішньо, обидва мали спільне виховання, обидва досконалі, але один - лицар любові, інший - лицар власної гордині, і, відповідно, бачення майбутнього для України у кожного своє. Усе це тонке філософське підґрунтя заворожує. Рухаючись сторінками, мимоволі розумієш, що у перервах між поглинанням книги аналізуєш події власного життя, сучасні події нашої країни. Питання, які не можеш викинути з голови: "Чому саме так все відбувається? Де порозуміння? Де єдність? Як це вирішити?". А згодом розумієш, що питання риторичні, глибинні та не мають відповіді й сьогодні. Між світлом та темрявою немає рецепта для усіх, у кожного він свій, лише треба уважно подивитися у середину себе та придивитись до навколишнього світу, прийняти себе і обрати свій шлях. Рекомендую усім прочитати".

- Що для вас важливіше - те, що читач побачив, уявив чи те, що він відчув?

- Головне - відчув! Коли так станеться, то читач ще раз «переживе» книгу, тоді і побачить, і уявить. Якщо художня книга не виявила у читача ніяких почуттів, то це не книга, а тим більше не художня. Коли читач відчуває, то він розуміє і усвідомлює не тільки те, що хотів донести автор, а і своє ставлення до написаного.  Головне, щоб читач відчув те, що хотів би до нього донести автор. А ще краще - щоб відчуття читача було споріднене з почуттями того, хто писав цей текст. Тоді автору вдасться втілити все, задля чого він хотів написати свій твір.

- Як, на Вашу думку, можна пропагувати читання?

- І читання і саму книгу, і авторів, і видавництва! Що значить в житті особистості, сім’ї, держави книга я писати не буду. Вже сказано і написано безліч правильних та корисних слів на цю тему… Не буду і про шкільну програму. Хоча всі, і гаразди, і біди родом із дитинства. Скажу про інше. Про те, що допоможе повернути авторитет книги і зробити її потрібною як вода і наїдки. В Україні безліч конкурсів для письменників і поетів, а чи багато такої ж цікавої і корисної змагальної гри для читачів? А чому не провести в кожному класі конкурс кращого читача? У школі, районі, місті, області. А вже потім виходити на Всеукраїнський конкурс кращого читача. І нагороджувати читачів книгами, рейтингами, грошима, повагою і ін. Так, це гра хто кращий. Але ця гра корисна і потрібна для держави і майбутнього. Зробити так, щоб книга була всюди: на бігбордах, рекламних щитах, у тролейбусі, автобусі, на зупинках, на вході до адмінбудівель. Щоб даючи інтерв’ю, модні постаті закінчували їх тим, які книги прочитали і що вони про них думають. Щоб замість пігулок з екрана телевізора на глядача дивилася книга. Щоб замість незрозумілих муралів   були чітко і художньо написані цитати чи рядки віршів. Можете й самі доповнити. Головне, щоб повітря України було просякнуте КНИГОЮ!

І ще! Немає вже такої професії як письменник, чи поет. Відродити! І зробити державно-необхідною і престижною. Як що ні… то будуть й надалі розповзатися сурогат, брехня, дикість і підміна в усьому. А це шлях в нікуди.

- Яку помилку більше ніколи не повторите?

- Минуле залишиться минулим. Це як у фільмі про мандрівників у часі - щось на крихту змінив у минулому, від мухи, чи людини відмахнувся, і людство змінилося. Можливо, якась помилка в житті і привела мене до світу літератури. А це світ, де збуваються всі мрії. Мені в житті поталанило, я багато про що мрію. Знаю - багато з тих мрій так і залишаться мріями, але деякі все ж відбулись. А над втіленням інших я ще працюю. Я живий мріями, живий щоденною, а трапляється, і нічною роботою. Я буду жити і потім, якщо читач прочитає хоча б одну зі сторінок моїх романів. Так що не буду нічого виправляти. Усе, що було, а також і помилки, привели мене в чарівний і незрівнянний світ - світ літератури.

- Яка спільна ідея могла б об'єднати людей на планеті?

- На жаль, бомби-відповіді не маю. Може, це і мудро що ХТОСЬ-ЩОСЬ створив багато різних племен-народів, які дуже різняться. І за релігією, і кольором шкіри, менталітетом, мовою, культурою та іншим. Всередині племені-народу, безумовно, повинна бути об’єднуюча спільна ідея. Без неї люди розбіжаться по світах (цікаво, скільки українців за кордоном? і чи правда, що італійці одружилися на мільйоні українок?). А щодо спільної ідеї, яка б могла  об’єднати всіх людей на планеті… Здається мені, що таки той ХТОСЬ-ЩОСЬ ніколи не допустить. Пам’ятаєте спробу людства збудувати Вавилонську вежу? І чим все закінчилось? Може, і легенда, але яскравий приклад. Якщо людство все ж зможе об’єднається в якійсь ідеї, а вона  виявиться хибною, як і третій рейх, комунізм, і т.п. А на цю спільну ідею підуть мільярдні ресурси і мільйони людських життів! Так що хай людство поки об’єднує спорт. Може, потім, коли люди стануть богами у своєму розвитку, хай тоді і знайдуть відповідь.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі.