Українці та росіяни – не “братні” народи

Окупанти постійно горланять про якийсь “братський народ” з українців та росіян, який був вигаданий спочатку російською пропагандою в 19 столітті, а потім “закріплений” комуністичною ідеологією. І сьогодні плішивий диктатор продовжує цей наратив у кожному своєму виступі. 

Насправді це не так.

Нікчемність концепції “братній народ”

Якщо у контексті «братніх народів» українці постають у ролі залежного «молодшого брата», якому без «старшого» — росії — ніяк, то у концепції про «єдиний народ» існування українців окремо від росіян повністю заперечується. Цей відверто шовіністичний підхід триває століттями ще від імперських часів і до сучасної російсько-української війни.

Говорячи про концепцію «братнього народу», історик Кирило Галушко вказує на її тяглість: «Українці у ролі «малоросів» були протягом XIX ст. «племенем російського народу», приреченим на розчинення, як будь-яке «плем’я». Оскільки для сьогоднішньої росії панівними є навіть не радянські, а царські виклади історії, то «українці» для росіян — це тимчасове утворення. Бо треба відновити колишню, присутню лише в уяві російських вождів, єдність — чи то «давньоруської доби», чи то «возз’єднання» 1654 року (Переяславський договір між Московським царством і козацькою старшиною). У цьому контексті українці «випадково» з’явилися на політичній мапі, «об’єктивно» вони не існують, тому їх можна легко «визволяти шляхом знищення».

Також історик вказує на те, що знищення України є потребою буттєвого масштабу для росіян: 

“Як свого часу писав Дмитро Донцов*, співіснування України та росії — це конфлікт існування, бо сенс існування України лежить у незалежності, а смисл існування росії — у поглинанні України. Бо інакше уся її світоглядна, геополітична та історична концепції сенсу власного буття сиплються. І тому Росія приречена долати Україну, як і Україна — їй опиратися”

Як Україна пішла іншим шляхом розвитку 

У 9 ст. сформувалась середньовічна держава Русь із центром у Києві. Руссю у широкому значенні називалася вся територія, де визнавали владу київських князів. І тривало це визнання упродовж наступних кількох століть. Та у вузькому значенні під Руссю знали землі довкола Києва. А землі на північному сході, де згодом сформувалось московське князівство, тоді називали Заліссям. Майбутні «братні» народи формувались у різних комунікаційних просторах: українці — в чорноморському, білоруси — в балтійському, а московити — у волго-каспійському. І ці народи не ставали братніми тільки через те, що платили данину руському князю.

Після монгольської навали у 13 ст. історичні долі територій сучасних України та Росії остаточно розійшлися. Залісся стало союзником монголів: московити воювали за Батия і брали участь у загарбанні Русі та руйнуванні Києва. І московська держава формувалася під владою монголів. Українські терени продовжували розвиватися у європейському контексті. У Великому Князівстві Литовському, до якого входили українські землі, були демократія, самоврядування та європейське право, релігійна терпимість, пошанування приватної власності. Це визначило політичну культуру мешканців. Більшість цих ознак зберігалися в українській козацькій державі — Гетьманщині. Північно-східні землі колишньої Русі (нині це територія росії) увійшли до складу монгольської Золотої Орди. На формування політичної культури московського князівства мали визначальний вплив ординські порядки й традиції з возвеличенням правителя і повною йому покорою, абсолютним домінуванням держави, відсутністю приватної власності на землю й «общинними» порядками.

Вічна боротьба української культури за самодостатність 

У різні періоди історії росіяни намагалися не просто знищити українську культуру, а й розчинити її в російській. У царські часи це робилося шляхом прямих заборон на розвиток української культури або поглинанням українських митців культурою «центру», як це сталося з письменником Миколою Гоголем. У радянські часи Росія вдалася до прямого терору, знищивши у таборах усі знакові постаті українського культурного середовища. У 20-х і 30-х роках 20 століття це явище отримало назву «Розстріляне відродження». На активізацію дисидентського (культурно-протестного) руху у 60-х–80-х роках тодішня влада також відповіла політичними репресіями. 

У контексті концепції “братні народи” росіяни завжди применшували вагу української літератури, показуючи її несамодостатньою. Для цього вони використовували й радикальні методи. Знищення літератури, вбивство авторів, заборона видавати книги тощо.

Зараз також росіяни намагаються зачистити культурне середовище України. Чого тільки варта їх втеча з Херсона, під час якої вони пограбували музеї та бібліотеки. Маємо надію, що після перемоги до Херсона повернуться культурні та цінності. 

Свобода як маркер ідентичності українців 

Для українців важлива воля, життя без примусу й тиску. Український гімн має слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу». Тобто волелюбність в народу України є чи не на найпершому місці. В українців є сформована державність, працюють державні інститути та органи. 

Попри відчайдушні спроби росії залишати Україну у своєму полі, Україна позбулася російських впливів у різних сферах: музичній, книговидавничій, культурній, а особливо — в енергетичній. «Братерство» українського та російського народів — це плід хворої уяви. Не існує жодного братерства між цими народами: вони різні на всіх рівнях.

У березні 2022 року херсонці це довели та дуже чітко. Вони не побоялися та вийшли проти озброєних окупантів з плакатами та гаслом “Херсон – це Україна”.

Віримо в ЗСУ! Ми переможемо!

*Дмитро Донцов — український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, ідеолог українського інтегрального націоналізму.

Матеріал та ілюстрації з Ukraїner та відкритих джерел Інтернету