У гості додому. Розповідь переселенки з Херсонщини

Про те, як уперше побувала в деокупованому Херсоні та області розповідає селянка Ганна. Вона з сином та донькою перебралася на підконтрольну територію ще в липні. Відтоді живуть в Одесі.  А чоловік Ганни залишився доглядати за будинком та підтримувати стареньких батьків, що живуть у передмісті. Ганна не бачила його довгих п'ять місяців, тож коли випала можливість побувати вдома, швидко зібралася в дорогу. Вирішила їхати без дітей, бо в Херсоні та області зараз ще дуже небезпечно. Хотіла привезти хоч трохи гостинців, провідати чоловіка та його батьків, обійнятися з сусідами, побачити вільне місто.

До Херсона Ганна дісталася легковою автівкою – підвезли херсонські друзі доньки, які у справах приїхали до Одеси. 

У порівнянні з тим, яким важким був виїзд, дорога додому здалася жінці короткою, легкою та радісною. Доїхали до Херсона дуже швидко, попри те, що на всіх блокпостах автівку зупиняли й перевіряли документи у водія та всіх пасажирів.

Утім, Ганні приємно було бачити рідні обличчя наших військових – статних, добре екіпірованих чоловіків, а на деяких блокпостах можна було побачити й жінок у військовій формі. І теж при повній амуніції.

Щоби потрапити до своєї Дар'ївки, після приїзду в місто Ганна ловила попутну машину на трасі біля згорілого ТРЦ Фабрика. Потім уже від односельців дізналася, що віднедавна почали курсувати й рейсові автобуси.

Ганні пощастило, довго чекати авто не довелося, її та жінку, що прямувала до Садів, підвезла знайома підприємиця. Попутниця розповідала, що їздила в місто по українські ліки, бо російські знеболювальні пігулки, що купувала під час окупації, як вода, – не допомагали. І хоча жінка скаржилася на сильний біль у попереку, настрій у неї був піднесений. 

Вдома Ганну зустрів щасливий чоловік, у хаті було темно, але доволі тепло, працювало газове опалення. Ганна приготувала вечерю при світлі свічок, вони перекусили, зокрема, й тим, що вона привезла, та позасинали під звуки вибухів. Жінка дивується, але жодного разу не прокинулася, хоча односельці вранці розповідали, що вночі було дуже гучно. У власній хаті їй спалося міцно та солодко. 

А наступного дня з чоловіком поїхали до його батьків. Зв'язку зі свекрами не було, та першою до них навідалася сестра чоловіка й повідомила, що старенькі живі, і в них усе відносно добре. 

Ще коли тільки під'їжджали, почули такі залпи, що, здавалося, земля здригалася. Я дуже переживала за батьків, як вони весь той жах витримують, навіть не уявляю, – розповідає Ганна.

На здивування жінки, свекри виявилися міцними горішками й, хоча помітно здали за ці кілька місяців, трималися та навіть жартували.

Ганна розповідає, поки вони гостювали у свекрів, гупало і вдень і вночі, але прильотів по селищу не було. 

Ганна була б рада забрати всю сім'ю, але батьки категорично відмовлялися залишати свою хату. Вона переконала чоловіка поїхати з нею хоча б на кілька днів до Одеси,  побачитися з дітьми, трохи відпочити та морально відновитися.

Наступного дня подружжя вирушило до міста дізнатися, звідки курсують міжміські автобуси та довідатися про графік перевезень. У Херсоні було гучно, постійно гупало, повсюди гули генератори. У центрі здибали іноземних журналістів. Люди фотографувалися біля пам'ятника героям небесної сотні. Ганна з чоловіком теж зробили пам'ятні знімки. А потім подалися до приміської автостанції, а там їх перенаправили до автовокзалу. Саме звідти нині можна дістатися до Миколаєва та Одеси.

Неподалік від вокзалу Ганна помітила машини, з яких людям роздавали питну воду.

Під стінами автовокзалу якийсь чоловік агітував людей їхати безплатно, казав, що з 7 години ранку відбувається евакуація, беруть і чоловіків. Це було заманливо, адже проїзд не дешевий – 700-800 гривень до Одеси. Але херсонці після тривалої окупації реагували з недовірою. 

Подружжя вирішило пошукати тут щастя наступного ранку. Ночувати повернулися до Дар'ївки, на вечерю запросили сусідку. За чаюванням довго та емоційно говорили про окупаційне життя села. Ганна вперше почула про місцевих колаборантів. Серед них були працівники дар'ївської колонії ЮЗ 17/10  – колишні колеги її чоловіка, деякі вчителі, парафіяни місцевої церкви московського патріархату. Хоча Дар'ївка й велике село, але люди тут знають одне одного в обличчя, а багатьох і по іменах. Хтось зі зрадників перед звільненням Херсона втік до Криму. А тим, хто залишився, місцеві  малюють “зетки” на дверях та парканах і сподіваються, що з ними невдовзі розбереться СБУ. 

Коли Ганні розповідали, як раділи її земляки, варили борщі, ліпили вареники, пекли пиріжки, і разом із домашньою консервацією приносили це все воякам, вона ледь не плакала. 

Стовбичити довго тут було небезпечно – у місті лунали вибухи. Люди, що хотіли виїхати безплатно, почали переходити до платних платформ. Ганна з чоловіком вирішили не втрачати часу й поїхали найближчим рейсом до Миколаєва. Бо рейсу до Одеси, вказаного за графіком на 10.10, не було, а наступний обіцяли аж о 12-ій. Вартість проїзду до Миколаєва склала 250 гривень, а з Миколаєва до Одеси 400. Їхати з пересадкою виявилося вигідніше, 

Подружжя дісталося до Одеси. А там дізналися, що більшість районів міста теж дві доби були знеструмленими. Проте в порівнянні з Херсоном скрізь панувала тиша, лише біля торгових точок гули генератори. Ганна розповідає, що вони живуть недалеко від вокзалу. Тож помітила, що до Одеси нині прибуває ще більше людей, ніж місяць тому. Її знайомі вже більше як тиждень не можуть знайти житло і тимчасово знайшли притулок у друзів.  

Попит на житло в Одесі значно зріс, доступні помешкання швидко займають, ще й активізувалися усілякі агенції, які беруть за свої послуги чималий відсоток, є й ризик натрапити на шахраїв, – розповідає жінка.

Тим, хто зібрався переїжджати саме до Одеси, Ганна радить бути обережними, винаймаючи житло, не сплачувати нічого наперед, а краще шукати варіанти через знайомих. 

Сама вона переконана, що в ці скрутні часи легше виживати тим, хто забуває всі образи й непорозуміння, та орендує житло разом із близькими.