Собаки Дніпровського вивчили розклад руху автобусів
Собаки селища Дніпровського вивчили розклад руху автобусів із Херсона й зустрічають їх на зупинках біля своїх домівок.
До повномасштабного вторгнення в Дніпровському Білозерської громади Херсонської області мешкало 1139 людей, серед них – 178 учнів місцевого ліцею. Через окупацію та постійні обстріли росіян, після звільнення селища майже всі жителі виїхали, залишається постійно хіба що родин 40-50. І песики – теж. Адже багато хто не зміг із різних причин забрати тварин із собою.
Втім, жителі Дніпровського не зовсім покинули свої домівки. Двічі-тричі на тиждень повертаються в селище, привозять гостинці для “братів менших”, корми для птиці, худоби, доглядають господарства та збирають городину. Підгодовують собак і волонтери. Люди приїздять, хто на власному авто, хто на попутках або автобусом.
Тетяна Терещенко наразі теж виїхала, живе в Херсоні, добирається додому маршруткою Херсон – Дніпровське.
Їхала якось у салоні взагалі одна, більше пасажирів чомусь не було, – каже пані Тетяна. – У нас вулиці вузькі, не розминешся, тому автобус йде через Дніпровське по колу. Мені аж майже до кінцевої їхати. А водій все одно на всіх зупинках стає і двері відкриває. Я здивувалася, питаю, чого він так робить, чи в нього якийсь контроль руху стоїть? Він і каже: “Ні, це я хлопцям показую, що немає нікого сьогодні”. – “Яким хлопцям? На зупинці ж жодної людини!” – “Та отім”, – і вказує на собак. – “Може там і дівчатка є, але я їх усіх хлопцями називаю. Мій розклад уже знають, збираються до того часу на зупинці, господарів зустрічають. Якщо їм не покажу, що ніхто не зійшов, будуть бігти за автобусом, поки не зупинюся. Боюся, що під колеса потраплять”. І дійсно, собаки заглядали в пустий салон та й розходилися по своїх справах.
Будинок пані Тетяни неподалік від води. Майже біля кожного господарства берегом прокладено або містки, де можна було порибалити чи скупатися, або бетонні плити. І зручно, і красиво.
Я з собою везу зазвичай відро каші, – каже жінка. – Частину одразу своїй собаці даю, частину залишаю сусідці – вона підгодовує її, коли я в Херсоні. Але поки з зупинки берегом додому дійду, пів відра роздаю. Знаєте, на кожному містку собаки сидять. Навпроти своїх будинків. Продовжують територію охороняти. Аж моторошно буває. Але я їм пояснюю, що з добром йду. І вони все розуміють. Хоча могли б напасти, бо голодні. Але ні, не кидаються. І між собою не гризуться, чекають терпляче своєї черги.
Як російські військові обстрілюють селище читайте також у статті “Директорка Дніпровського ліцею Тетяна Терещенко: “Окупантів наші роутери і налякали, і заздрість викликали”.
-preview.webp)
