Сашко Лірник: “Будь-який персонаж -це не казковість, а в першу чергу - носій рис і ідей”

Олександр Власю́к, відомий як Сашко Лірник — казкар-лірник, інженер-будівельник та кораблебудівник, колишній учасник київського гурту "Вій", сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм в ексклюзивному інтерв’ю.

- Зараз дуже багато говорять про проблему читання. Як Ви гадаєте, вона дійсно існує чи надумана?

- Дійсно існує. З розвитком інтернету і смартфонів усе зводиться до тупого втикання в коротенькі тупенькі відео.

- Казкар - це професія?

- Казкар - це покликання і стан творчої душі. Але у мене тепер і професія.

- Чому обрали саме казки?

- З казками само якось вийшло. Найбільше поле для творчості. Не сковує фантазію і стиль. Можна все, що хочеш написати й вигадати. І серйозні речі теж. Казка - це не тільки забавлянка. За великим рахунком, усі пишуть казки. Тут головне, що ти під цим розумієш. Хтось Колобка, а хтось глибоку філософію.

- Пам'ятаєте свою найпершу написану казку ?

- Звичайно, пам‘ятаю. У 4 роки. Про оленя із золотими рогами. У віршах.

- Неймовірно, уже в дитинстві проявився хист до літературної діяльності. А яке  Ваше найбільше письменницьке досягнення на сьогоднішній день?

- Талант, він одразу дається. Досягнення - цикл оповідань про фронт, про Майдан, про українців. Готую до видання. А з того, що зреалізовано – "Казки Лірника Сашка" і сценарії "Пекельної Хоругви", "Чорного Козака" і "Щедрик". А, ще переклад "Шістнадцять тонн"- широко відома пісня про шахтарів і тяжкі умови їхньої праці у часи "Великої депресії" в США (1929–1939).

- А Ваші книги виходять  іншими мовами?

- Вийшли казки італійською у видавництві Сіннос Рим. Зустрічав переклади російською та англійською. Пірати. Китай хоче видати, але там законодавчі проблеми із квотами. Сам видав «Пухнасті казочки» англійською.

- Чим казки різних країн та народів схожі?

- Складно сказати. Усього незалежних сюжетів казок у світі є біля 130-150. А все решта - суміш із них. Цікавий саме національний колорит. У цьому весь смак.

- У Вас є казки для дорослих і для дітей. У чому різниця для Вас між цими двома аудиторіями?

- У мене казки одразу для всіх. Я не розділяю на малих і дорослих. Там глибина і багатошаровість. Кожен знаходить своє. Тим і цікаві. Нема у мене окремих казок. Просто є такі, які маленькі дітки просто не зрозуміють, у силу малого життєвого досвіду. От тільки й того. Діти, якщо не цікаво, то не будуть слухати. Тому пишу цікаво і розказую цікаво.

- Чого вчать Ваші книги?

- Не знаю, чому вчать, але результат помітний дуже. Дорослі бородаті дядьки приводять дітей, навіть уже онуків, слухати. 35 років розказую вже. Останні 8 як професійний казкар. Шкода, що я один такий. Усе мрію, щоб хтось продовжив. Мій менший син може продовжити. У нього виходить. Тільки не вдається вмовити.

- Якщо дитина не вірить у казку, казкових персонажів, чи варто її переконувати?

- Для чого переконувати? Треба таких персонажів, щоб повірила. А головне зрозуміла, що ти хочеш сказати. Будь-який персонаж - це не казковість, а в першу чергу - носій рис і ідей. Велика біда сучасних письменників-казкарів у тому, що вони думають, що достатньо написати про жучка, зайчика-сонечко, і вже готова казка. Це лиш антураж. Головне - історія й ідея. Купа книг із "казковими" персонажами, а читати неможливо. Ідеї нема й історії. А мої читають і перечитують, бо я не ганяюся за "казковістю". Найкраща казка із реальними персонажами, які потрапляють в чудо непомітно.

- Тепер досить часто від людей можна почути, що вони розучилися мріяти. Що з цим робити?

- Нічого. Якщо людина не може мріяти - то її вибір. Просто свідомий вибір. Але з часом все повернеться. Відсутністю мрій можна насолоджуватися. Але це точно набридне. Чому фараони будували піраміди? Так от тому. Усе вже є у них, що можна бажати. І тут настає час мрій.

Релігія - це теж мрія. Для тих, хто вже сам не годен мріяти. Використовують готові мрії, пропонують стати співучасником і навіть співавтором мрії. Тіло живе в реальності, а душа - у мрії. У всіх так. Я на будові заробляв шалені гроші, але радості з того не було. А зараз роблю, що хочу і тішуся зі своєї праці. От це і є реалізація мрії.

- Яке, на Ваш погляд, майбутнє дитячих книг?

- Не знаю. Поки тримаємося. Якщо все перейде у ТікТоки й Телеграми, то книжки мають зникнути як клас. Надія на те, що хтось же має придумувати цікаве. Не тільки ж на кошенят дивитися і на дупи з відосіками примітивними. Щоб людство розвивалося і не загинуло, хтось має писати.

- А у Вас є улюблені письменники?

- Ліна Костенко, Олесь Бердник, Джек Лондон, Ніл Ґейман, Олесь Гончар, Тарас Шевченко, Кліффорд Саймак, Сервантес, Степан Руданський.

- Ви знялися свого часу в кліпі гурту "Тінь сонця". Як з'явилася така ідея?

- Я тільки хмари розігнав для знімання.

- А якщо серйозно?

- Спитай у Василюка. Ішов дощ і знімання зривалося. Сергій попросив у відчаї щось зробити. Ну я і розігнав якраз над нами. Не віриш? Я можу.

У кліпі я просто ходив. У їхній уяві я мав бути страшним у каптурі й із палицею. Мене страшенно помалювали. От я і ходив. Чесно скажу, що задуму я не зрозумів.

- Звідки тяга до таких непоширених музичних інструментів, як колісна ліра, дримба? 

- Вони якраз звичні, традиційні. Дримба - то так. По приколу. А ліра для казок саме те. Під гітару казку не розкажеш. От ліра для цього створена. На лірі дуже просто грати й звучить добре.

- За мотивами Вашої казки "Про вдову Ганну Шулячку, Чорного Козака і страшне закляття" був знятий художній фільм "Чорний козак", в якому Ви грали одну із ролей. Поділіться враженнями від роботи над проєктом...

- Це фільм-толока. Знімали своїм коштом. Усі працювали безкоштовно. Не все вдалося, але ніхто і не вказував, що знімати. Багато геніальних знахідок. Знімалися наші діти, які за час знімання виросли й у фіналі вони вже дорослі. Вийшов справді чудовий народний фільм з українським духом. Десять років знімали. А в кінці ми з режисером змонтували із всього цього фільм. Я повністю переписав тексти та діалоги і стало краще. Озвучили на студії. Шкода, що деякі важливі епізоди пропали. Якість знімання не підійшла. Але вдалося зробити все-таки основне. Особливо важливий фінал із глибоким сенсом мені наснився.

- 2017 року в Канаді відбулася прем'єра Вашої вистави "Про дівчину Варочку, запроданого козака і срібний грошик". Як глядачі там зустріли виставу?

- Пішли й придбали квитки. Аншлаг. Усі гроші від вистави передали в Україну на допомогу хворим дітям. На них були куплені харчі, одяг і іграшки для дитбудинків. Після цього вистава була показана в Монреалі й Оттаві. І знову буде повторена. Сценарій попросили українські театральні колективи з Австралії та Аргентини.

- Які казки Ви найбільше любили в дитинстві?

- "Яйце Райце", "Котигорошок", "Ілля Муромець", "Іліада", "Одіссея", "Піноккіо".

- Хто Ваш улюблений казковий герой?

- Козак Мамарига.

- Яких казок не вистачає теперішнім дітям?

- Національних, високоінтелектуальних, про нормальну родину, про козаків.

- Деякі батьки не схвалюють, коли дитина обирає творчу професію. Як гадаєте, чому?

- Тому що не факт, що вона дасть заробіток.

- Що, на Ваш погляд, можна порадити дітям, які пробують себе в літературній діяльності?

- Не боятися і писати, що хочеться.

- Як виховати у дитини любов до рідної мови?

- Розмовляти з нею. Весь секрет. Ну і книжки, фільми.

- Як Ви ставитеся до молодіжного сленгу? Ці слова псують мову чи їх вплив незначний?

- Нормально. Жива мова завжди розвивається. І сленг - ознака цього. Вплив значний в умовах окупації інформпростору. Тобто зараз сленг часто штучно нав’язується.

- Невже Ви дійсно вірите, що в сучасному, швидкому, складному, індустріальному житті є місце для казки?

- Звичайно, не вірю. Тому і казок не пишу(сміється). Це був сарказм якшо шо.) Вся література, усі сценарії, усі мемасики і тексти в принципі є казка. Хтось же це пише. Дітям треба і дорослим. Багата практика виступів показує.

- Що найголовніше в письменництві? З чого варто почати писати книгу?

- Коли вже маєш про що писати. Чи історії, чи написані оповідання. Чи смисл, який хочеш донести. Починати прямо з книги не варто. З оповідань чи есе. Коли вже навчишся формувати думки, тоді й починай. Але велику книгу можна писати тоді, коли вже маєш досвід короткого. Короткі речі писати важче. Мало простору для помилок. Тому так краще вчитися. І обов‘язково читати свою писанину самому й іншим, щоб зрозуміти, що не так.

- Як, на Ваш погляд, зміниться світ після подій сьогоднішніх днів? Які Ваші прогнози?

- Світом будуть керувати через чіпи й смартфони. Роботизовані гармати будуть відстрілювати натовпи голодних примітивних істот, а околиці навколо фортець управління захопить китайсько-християнський талібан.

- Китайсько-християнський?

- Так, це буде модно, вигідно і толерантно. Якась "середня" релігія буде. Ну і дикі орди з автоматами. Людина - це тварина. Тому залишаться тваринні інстинкти. До них усе завжди повертається.

- А є якісь великі ідеї, або навпаки, локальні проєкти, які мрієте реалізувати?

- Є, маю зняти ще три фільми, написати шість книг та ще дещо в особистому житті. І нарешті збудувати собі будинок, бо не маю де жити.

- Що б Ви обрали: читати думки чи бачити крізь стіни?

- Читати думки, звичайно. Для чого через стіни дивитися? Щоби що? Обійду та й побачу. Добре знати, хто що думає. Бо люди брешуть. Це нормально. То властивість людини. А знати треба, щоб убезпечити себе й інших.

- Ваш кращий день за останні 5 років...

- Прем‘єра "Пекельної Хоругви" і овації залу. І ще коли онучка сказала, що "хоче бути дідусем", тобто мною.)

- Якби Ви могли подорожувати у часі, куди б Ви вирушили?

- У своє дитинство.

- Що таке свобода?

- Свобода - це коли ніхто тобі не вказує, що робити та не примушує. Коли можеш послати всіх нафіг зі спокійним серцем.) Коли милуєшся своїм життям і не думаєш про проблеми. Коли робиш те, що тобі хочеться, і приємно, і воно отримується. А ще, коли твориш в радість собі, а людям подобається.