Саня Малаш: “Можемо говорити українською про кохання й про автомобільні двигуни”

Саня Малаш - українська письменниця, перекладачка, науковець-філолог, авторка-виконавиця, авторка трьох книг, кандидат філологічних наук, лауреатка літературних конкурсів.

- Що потрібно здійснити в житті, щоб отримати право звертатися до читачів, закликати їх до чогось, давати поради або наставляти?

- У країні, де конституційно закріплена свобода слова й думки, висловлюватися має право будь-хто і з будь-якого приводу (якщо це не порушує прав інших). Хочеться звернутися до публіки - звертайся. Інше питання - чи схочуть вони тебе слухати, читати, дивитися. Бо їм може бути просто нецікаво. Або заскладно.

- Як ти прийняла рішення піти вчитися на філолога?

- А вибору особливого й не було. Або космос, або медицина, або пансіон шляхетних панянок. Або ніякої вищої освіти - натомість торгівля, заміжжя, купа дітей тощо. З космосом я попрощалася майже одразу, коли мене загойдало на каруселі. Це зараз винаходять космічні електрички на Марс - де нікого не захитає, а тоді була б ганьба на весь світ, якби я випхалася літати.

З медициною було трохи складніше, бо в мені час від часу прокидається злий дохтур і починає всім роздавати пігулки. Але ж я чудово розумію, що з моєю координацією рухів можу не той м'яз розрізати, наприклад. Тому краще різати й зашивати слова. Їм теж боляче, але я терплю.

- Тоді питання в продовження: хто такий хороший філолог?

- Хороший філолог - як і хороший будь-хто, зрештою - це той, хто робить свою справу в стані легкого сп'яніння від самої справи. Хороший філолог діє обережно. Якщо чуєте мовознавця, який про ту чи ту мовну одиницю висловлюється надто категорично - це латентний математик або фізик, якому ну дуже треба, щоб було або біле, або чорне. Хороший філолог, перш ніж заявити, що, наприклад, ось цього слова немає в українській мові, тисячу джерел різними мовами перечитає, тисячу ночей не поспить, розмірковуючи, а вже потім дозволить собі стверджувати щось. Та, зрештою, так є в будь-якій галузі. Спробував би хто аргументувати щось у квантовій механіці, маючи за плечима знання на рівні сьомого класу. Таку людину б вислухали, але розмови б із нею не продовжили.

- Як оцінюєш сучасну українську мову?

- Оцінюю українську мову як таку, що може виконувати будь-яку покладену на неї функцію. Ми маємо абсолютно все для того, щоб послуговуватися українською в усіх сферах нашого життя. Можемо говорити українською про кохання й про автомобільні двигуни. Можемо сміятися й плакати, захищати свої права, пояснювати хворому його діагноз, повчати учнів у класі. Українська мова однаково добра й для попси, й для красної літератури. Обмеження, що виникають у її вживанні, пов'язані не з самою мовою, а з особливостями мовної політики - як раніше, так і тепер. І, звісно, зі стримувачами в наших власних головах.

- Зміни в мові, чим вони викликані?

- Зміни в мові - наслідок змін суспільних. І навпаки - мовні інновації можуть прискорювати або оприявнювати низку змін, які відбуваються в суспільстві. Чому в мову приходять нові слова і звідти не йдуть? Бо з'являються поняття, яких або раніше не було взагалі, або вони чимось відрізнялися від теперішніх. Мені дуже подобається молодіжний сленг, у ньому, на відміну від сленгу моєї юності, менше ностальгії за тюремною романтикою, натомість більше тих слів, значення яких можна перевірити за першим-ліпшим словником.

Подобається стирання кордонів між діалектами в художній літературі, усному мовленні, ЗМІ. Ти не мусиш жити в певному регіоні, щоб уживати ту чи ту форму. І це велика перевага, це сприяє видимості нас, українців, у будь-якій точці країни, відбувається така собі мовна децентралізація.

- Ще дуже цікаво дізнатися про твої літературні вподобання, а саме як змінювалися твої смаки від студентських часів до сьогоднішнього дня?

- Якщо зовсім відверто - я трохи шкодую, що студенткою не мала аж такого доступу до тієї літератури, яку купую й читаю зараз. А те, що було доступно, аж ніяк не конкурувало зі світовою класикою. Плюс - ті-таки Бальзак, Зюскінд, Кафка, Гемінгвей, Павич траплялися переважно в російських перекладах. Справжнім відкриттям став український переклад "Калевали" Євгена Тимченка, а потім я ще дізналася, що Соломія Павличко зробила "Володаря мух" українською. Відтоді й розпочалася ера пошуків українського перекладу.

Ну, й наших імен у "нульових" я знала небагато. Пам'ятаю, як у 18 уперше відкрила "Польові дослідження". Реакція була приблизно такою: "Що-о?! Вирубати стільки лісу, щоб сказати читачам оце от?!" Хто б міг передбачити, що мине певний час — і "Музей покинутих секретів" увійде в мої "Топ-10 книжок, що роз'ятрили душу"?

Зараз на моєму столі (прошу не сприймати буквально, стіл — символ того, що читаю щодня, на відміну від полиці, яка чекає на мою увагу) більше науково-популярних книжок. Ось, скажімо, "Емоційний інтелект" Деніела Ґоулмана, "Люби без ілюзій" Анни Топіліної та "Старість. Смерть. Культура вшанування небіжчиків" за редакцією Марини Гримич. Самій лячно.

- Що тобі імпонує, а що ні в сучасному фемінізмі? Чи вважаєш себе феміністкою?

- Якщо говорити про те, як співвідносимося фемінізм і я, то мені подобається формулювання з резюме: "Впевнений користувач" (наприклад, офісних програм). Я впевнена користувачка здобутків фемінізму в плані вибору життєвого шляху. Мені не подобається, коли фемінізм ототожнюють із твердженням, що жінка - жертва. Тому що жінка надзвичайно сильна. Пробивати патріархатні мури  й доводити собі та іншим, що ти можеш, і не просто можеш, а робиш дуже добре, - слабка людина на це не спроможна.

Також я ніколи не прийму "мишесьостринства", яке намагається під соусом фемінізму підсунути нам "русскій мір". Ні, я не збираюся співчувати росіянкам, кооперуватися з ними і підтакувати, що війна - гра для хлопчиків, а дівчатка мають дружити. Бо якщо ху*ло розгорне бойові дії по всій Україні, то дуже сумніваюся, що росіянки кинуться захищати нас від вбивств і зґвалтувань.

Тому мій образ української феміністки - сильна незалежна жінка, яка знає, чого хоче від життя. Можливо, її покликанням є підтримка слабшої, залежної, допомога з визначенням життєвих орієнтирів. Це, я вважаю, круто.

- Відрізняється чимось книга, написана жінкою, від книги, написаною чоловіком?

- Стою на тому, що книга може бути написана або добре, або погано. Стать ролі не грає.

- Зараз безліч суперечок викликають фемінітиви - "авторка", "прозаїкиня" і інші. Як ти до них ставишся?

- Я авторка. Мені це подобається. Якщо я себе називаю автором, моє прізвище починають відмінювати, й це бісить.

Уся дискусія про фемінітиви - я маю на увазі наукову дискусію, а не "калічать мову", "піхвосуфікси" й "ліваки понавидумували", - зводиться до двох основних питань: чи добре підкреслювати стать та чи не суперечать фемінітиви принципам мовної компактності.

- Нове покоління абітурієнтів-філологів, яке воно?

- Неоднорідне, як і попередні покоління, втім. Можливо, менш закомплексоване. Теперішні школярі та студенти мають більше можливостей у плані здобуття інформації й вивчення іноземних мов на свій смак. Якщо я, скажімо, мусила вичікувати дві години в бібліотеці (до якої ще доїхати треба, ага!), доки мені принесуть (і чи принесуть?) потрібні мені книжки й журнали, то тепер ледь не все, що забажаєш, за кілька секунд видає Гугл. А це значить, що решту часу можна витратити на інші, не менш цікаві й корисні заняття. Що наша юнь успішно й робить.

Приємно, коли біологи, медики, інженери обирають філологію другою спеціальністю. Причому ті, кому вже за 40. Отже, філфак - не перетримка дівчат до заміжжя й не укриття юнаків від строкової служби, а дещо  більше. Значить, у людини є потреба пізнання світу й самої себе крізь призму слова, й вона дозволяє собі цю потребу задовольняти, дивитися крізь цю призму - без сорому, гніву й зайвих ілюзій.

- Твій роман "Любові багато не буває"(2016) із надзвичайно зворушливим сюжетом, змушує замислитися над деякими моментами. Що для тебе важливіше кохати чи бути коханою?

- У "Любові багато не буває" більше про реалізацію Рятівника зі славнозвісного Карпманового трикутника. Там майже всі персонажі - Рятівники. Є, звісно, кілька Жертв і дрібка Переслідувачів, але вони тому й маргінальні в моєму світі, що особисто для мене - неприємні або небажані.

Що таке кохання, я дотепер не знаю. Мені здається, що цим словом багато хто називає або статевий потяг, або емоційну залежність, або й те й інше в комплекті.

- У романі "Душа обирає наосліп"(2018) присутні твої особисті спогади, переживання?

- "Душа обирає наосліп" - це дві сюжетно не пов'язані повісті. Не можу сказати, що між мною й кимось із персонажів є бодай які спільні риси чи мені близькі їхні емоції. Це були швидше спроби влізти в чужу шкуру й  походити так кілька місяців або років. Хоча епізод зі спонтанним побаченням і зливою в "Коли моя мати співає", можна сказати, частково автобіографічний.

- Унікальна збірка "Злі історії з добрим фіналом"(2021) викликала резонанс та обговорення в суспільстві. Невже, як ти зазначила, такого вже точно ніколи не писатимеш?

- Це був потрібний, навіть, більше скажу, терапевтичний етап у моїй творчості. Добре, якщо ця терапія спрацювала й на інших. Але все повинно мати свої межі, і злі історії - не виняток. Інакше матимемо довколахудожню методичку на тему "Як погано жити, будьте розумними, не народжуйтесь", - а я цього боюся.

- Коли виходить книга, зазвичай чимало рецензій, відгуків, які люди залишають у відкритому доступі. Іноді відгуки не найприємніші. Як ти ставишся до критики?

- До критики ставлюся чудово, але на свою адресу чула її мало. Мабуть, ще не надто заслужила.

- Ти не тільки письменниця, поетка, а ще й співаєш. Який у тебе репертуар?

- У мене є дещо подібне до каналу на ютубі, і є кілька пісень на SoundCloud. За ними можна скласти враження про мене в музиці. Пісні авторські, бардівські, інколи на чужі слова.

- Що краще - книга чи фільм?

- У випадку з "50-ма відтінками сірого" чи "Стилягами" - однозначно екранізація. "Ворошиловград" і зняте за ним "Дике поле", так само як "Захар Беркут" на екрані й на папері - це різні й непорівнянні речі. В решті випадків я за книгу.

- Якби в дитинстві ти мала можливість покласти всі свої улюблені речі в капсулу часу і відправити у майбутнє, які предмети там би опинилися?

- Гадаю, більшість того, чим ми зараз користуємося, в майбутньому не матиме практичного застосування. А так, суто з ознайомчою метою... В мене був пузатий гумовий чортик, схожий на вагітну. Так от - я б поклала чортика на згадку про те, що колись не було штучних маток, і жінки мусили всі 9 місяців носити дитину в собі.

- Який твій ідеальний відпочинок?

- Утекти від усіх і всього, бажано добряче намокнути під дощем, заблукати у найзнайомішому місці. Але частіше практикую інший варіант - відпочинок як зміну діяльності. Або як затяжну істерику з геть банального приводу, в якій просто важливо дати спокій.