Сьогодні стан обласних доріг залишається болючою проблемою. Не краща ситуація була й понад 100 років тому.
Не кожен херсонець міг без пригод доїхати з одного до іншого населеного пункту. Тільки починалася зима, усі дороги вкривало снігом, і диліжансам було важко ними проїхати. Не ліпша ситуація була й навесні, коли траси покривалися багнюкою. У період з листопада по квітень наше місто потрапляло в «повну» ізоляцію (недарма Херсон тоді називали «Ведмежий кут»). Отож кур’єри, поштарі, перевізники ставали справжніми героями, бо вони хоч якось налагоджували зв'язок з навколишнім світом. Подробиці про одну з таких поїздок взимку можете дізнатися у матеріалі Медіаплатформи «Вгору»: «Веселое» путешествие из Николаева в Херсон».
На початку XX століття сталася не менш цікава історія. Вона яскраво демонструє, що навіть до найближчого населеного пункту, Арнаутки (зараз – смт Комишани), не так було легко дістатися. У січні 1906 року один херсонець вирішив відвідати своїх родичів у найближчому селі, виїхавши на бричці з міста. Але тут виникла проблема, він ще у межах Херсона потрапив у «неприятное положение, вследствии ухабов, выбоен и неудобных колей…». На цьому випробування для нашого героя не закінчилися. Проїжджаючи поряд із сільськогосподарським училищем (зараз – Херсонський державний аграрно-економічний університет), він побачив таку картину: «Приподнятые края дороги обуславливают скопление воды и грязи на середине дороги, и вот смотря по состоянию погоды, приходится погружаться, - тонуть или выворачиваться – скользить между многочисленными выбоинами и ухабами, замаскированными жидкой грязью и водой, задержанными на все время зимы различными преградами. Слышишь лишь треск «снастей» и тяжелую поступь лошадей. То погружаешься в лужу, то поднимешься на какую-то мусорную кучу, заботливо сброшенную как раз на середине дороги, то увязнешь в навозной куче…» (газета «ЮГ», № 1961, 1906 рік). Оцінивши ситуацію, херсонець вирішив не випробувати долю, та повернувся додому.
Ось так закінчився, не почавшись, вояж до Комишан.