Перемагав на Херсонщині й пішов її боронити – історія автогонщика і бійця 126 бригади Володимира Ракети

Володимир на позивний Ракета – військовослужбовець 220 батальйону 126 бригади. У цивільному житті професійно займався автомобільним спортом. Брав участь у чемпіонатах світу і Європи, займав призові місця. У 2013 році став абсолютним чемпіоном України. А з 2022 року долучився до захисту України та воював на Херсонщині, де його важко поранило.

“Дня бабака на фронті не відчуєш…”

Володимиру 31 рік. На самому початку війни він з власної волі вступив до лав ЗСУ. Розповідає про це досить буденно:

"У мене була травма спортивна й білий квиток, з яким тоді було важко потрапити в армію, оскільки було дуже багато охочих. У військкоматі стояли черги. Але в Одесі все вирішується через дзвінок. Я подзвонив товаришу, сказав, хочу воювати, він відповів: їдь туди, там тебе візьмуть."

Так Володимир потрапив до 122 бригади, у взвод розвідки, звідки й почався його бойовий шлях. За словами хлопця, найбільше змотивувала його піти на війну сім'я. Він має дружину й двох дітей, і хотів, аби вони жили у вільній країні, зростали тут і навчалися. До речі, батько Володимира та його тесть теж стали на захист України.

Спочатку 122 бригаду висунули на кордон із Придністров'ям, де бійці зайняли й облаштували свої позиції, і паралельно проходили активну бойову підготовку.
А в листопаді 2022 року він дізнався, що 126 бригаду будуть висувати на Херсонщину і зголосився їхати воювати саме туди, бо мав чимало добрих спогадів про наш край.

"Херсонщина для мене дуже рідне місце. Там були мої основні здобутки, там почалася моя спортивна кар'єра. Саме в Херсоні, у 2013 році, я став абсолютним чемпіоном України, тому мені дуже хотілося побувати там і відстоювати там нашу країну."

Володимир – головний сержант взводу  другої стрілецької роти. Довгий час виконував обов’язки зв'язківця, займався установкою різного обладнання, яке допомагає тримати зв'язок. Але він уточнює, що на війні, окрім посадових обов’язків, доводиться виконувати й інші завдання. За потреби, брати участь в евакуації, чергувати, кермувати автомобілем, надавати медичну допомогу.

"Нема такого, що ти зв'язківець або штурмовик і ти тільки цим займаєшся. Кожен день він новий, дня бабака ти точно не відчуєш, – запевняє боєць."

Володимир наголошує: армія — це такий внутрішній світ, де можна знайти застосування для різних професій, хоч ти фінансист, медик, юрист, водій чи льотчик. Якщо людина має до чогось потяг та вміння, їй не обов’язково сидіти в окопі. Вона може займатися тим, чим хоче, або, що в неї найкраще виходить.

Володимир на службі
Фото для публікації надані героєм

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині. 

Спортивне минуле допомагало воювати й відновлюватися після поранення

За словами Володимира, на війні йому дуже допомогли спортивні навички й навички автомобільного механіка. А саме: вміння стрімко маневрувати, домчати в будь-який населений пункт, на позицію чи з позиції, замінити колесо менш ніж за п'ять хвилин.

Завдяки автомобільному спорту Володимир має високу стресостійкість і взагалі називає себе адреналінозалежною людиною. Каже, завдяки розумінню, як працює адреналін, йому набагато легше, ніж комусь іншому, переносити бойові умови та легше після якихось травматичних подій прийти до тями. Як не дивно, складніше було адаптуватися до побуту.

"Звісно, всі бойові завдання, які виконуєш, вони важкі й по-своєму страшні. Але коли живеш разом із десятьма мужиками, або сидиш у бліндажі з хлопцями, і у кожного свої побутові звички, це важче – уточнює Володимир."

Упродовж служби серйозних поранень у бійця не було, була лише контузія. А в листопаді 2024 року в бліндаж, де був Володимир, прилетіла ворожа міна. В той момент з ним був його добрий друг і побратим.

"Це була надзвичайна людина, він мав дуже багато виходів (на бойові позиції – ред.) Всі були успішні. На жаль, його більше з нами немає. Мені хотілося б пронести спогад про нього до кінця життя, – каже Володимир, але ім’я товариша не називає, бо згадує, що російські ЗМІ надто раділи смерті побратима."

Сам Володимир був у вкрай важкому стані, отримав чимало різних пошкоджень, втратив багато крові. Життя вдалося зберегти, зокрема й завдяки тому, що на той момент ніщо не завадило швидкій евакуації.

"Завдяки злагодженим і професійним діям все відбулося якнайкраще, мене вдалося врятувати й стабілізувати. Завдяки хлопцям з батальйону та медикам я живий і зараз можу з вами спілкуватися, – каже Володимир."

Після стабілізації його доставили до Херсонської лікарні, де він отримав кваліфіковану медичну допомогу, а пізніше перевели до шпиталю в Одесі. Загалом за півтора місяця боєць переніс 12 різних операцій. Як сам розповідає, стан його швидко змінювався від вкрай важкого до стабільного.

"Молодий організм, здоровий. Я доволі швидко відновлювався. Зараз вийшов вже на реабілітацію. З реабілітологами намагаємося відновити втрачені функції."

Володимир на службі
Фото для публікації надані героєм

Осколками міни лопатку буквально розірвало на шматки

Попри мужність і природний оптимізм, з яким Володимир розповідає про поранення, з відновленням функцій насправді все дуже складно. У хлопця повністю відсутня лопатка й кістка, яка з'єднує хребет з плечовим суглобом.

“Навіть якщо дуже сильно захочу воювати, то й автомат тримати в руках  не зможу”, – пояснює Володимир й уточнює, уламками міни лопатку буквально розірвало на шматки. "

Лікарі, з якими він спілкувався, навіть не знають, в якій країні, можна отримати допомогу при таких пораненнях, щоб повністю відновити функції руки. Володимир каже:

"Є програма Міністерства здоров'я України, за якою знаходять закордонні клініки за профілем поранення і відправляють наших військових на лікування. Ми намагаємося податися на всі ці програми, можливо, хтось зможе нам допомогти. Якщо державної програми такої не буде,  будемо шукати щось приватне."

Нещодавно боєць дізнався, що такі операції роблять в Ізраїлі, і що коштувати це може близько 30 тисяч доларів.

Для військового, який не може виконувати бойові завдання й не отримуватиме зарплатні, яку нараховують бійцям на нулі, це чимала сума. Крім того, за словами Володимира, бійців, які лікуються чи проходять реабілітацію понад чотири місяці, виводять поза штат, і надалі вони отримують лише близько 600 гривень зарплати.

Щоправда, допомогу у всіх медичних закладах військовослужбовець отримував безоплатно. Наразі його підтримують побратими, батальйон і служба турботи бригади. Належних йому виплат Володимир поки не отримував, хоча після поранення минуло вже два місяці. Утім, він ні на що не скаржиться й вважає, що загалом все в нього складається добре. Надію на повноцінне відновлення не втрачає й навіть каже, що буде допомагати своїм побратимам, бригаді й батальйону всім, чим зможе, від фінансів до фізичної сили.

Володимир на службі
Фото для публікації надані героєм

Попри все пережите за три роки й важку травму, свою мотивацію відстоювати волю й незалежність України Володимир не втратив. Він вірить, війна, може закінчитися перемогою України, але зазначає,  для здійснення цієї мрії треба ще прикласти максимум зусиль.