Олександр Козинець про книги, душу і благословення згори

Ексклюзивна розмова з цікавим, талановитим співрозмовником знову на сайті "Вгору". Олександр Козинець - український письменник, науковець, педагог і логопед. Кандидат педагогічних наук, доцент Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова.

— Чим відрізняється твій погляд на світ від того, яким його бачать інші?

— Кожен бачить світ по-різному. Чим людина наповнена, те вона й транслює у простір: хтось вічно все й усіх критикує й помічає тільки невдачі, а хтось — найкращі якості особистості, підкреслює їх — і людина зростає. Я прагну бачити в людях добро, підтримувати, надихати, бо навіть добрим словом можна вилікувати й окрилити. Більше довіряю собі та вірю в інших. Світ не чорно-білий, він має безліч відтінків. І навіть у злих, на перший погляд, людей є багато внутрішнього світла, яке свідчить, що перед нами — людина. Можливо, її душа тимчасово заблукала або заплуталася в певних обставинах. Вірою та підтримкою їй можна допомогти. Бо жити в злості, негативі й тривозі — значить постійно бути в напрузі, притягувати те, що руйнує зсередини. Це швидко зношує серце й вичерпує запаси любові до світу.

— Навіщо ти пишеш? Чим для тебе є література: покликання, робота, хобі?

— Не уявляю свого життя без літератури. У мене змалечку була любов до книжок. Мама говорила, що в дитинстві жодної з них я не розірвав. Пишу тому, що маю талант, бо хочу словами сіяти добро й любов, пробуджувати в людях світло й усмішку. Література для мене давно не хобі, а невіддільна частина мого Я. Вірю, що до останніх днів писатиму. І не просто писатиму, а щодня ставатиму кращим за себе вчорашнього, а коло читачів, яким потрібна буде моя творчість, з кожним роком збільшуватиметься, так само як і зростатиме глибина написаних мною рядків.

— Що для тебе є показником якісного тексту: сюжет, герої, атмосфера? Який критерій найбільш важливий для того, щоб книгу можна було назвати «хорошою»?

— Скільки людей, стільки й уподобань. Кожен сам для себе визначає, що для нього є «хорошою книгою». Тому й існує так багато письменників, і в кожного — своє коло читачів. Для мене важливим у "хорошій" книзі є поєднання і сюжету, і героїв, і атмосфери. Хороша книга лишає гарний посмак: наповнює, розвиває, надихає на роздуми. Навіть якщо одне речення чи думка з книги мене збагатили, значить, ця книга до мене потрапила вчасно. Я став мудрішим, отже, для мене це хороша література. Але якщо написане спустошує, сіє страх і тривогу, смакує побутові сварки — така книга не моя. Мені й у житті вистачає довкола підлості й жовчі. Хороша книга ненав’язливо надихає рости, розкривати й розвивати свої кращі якості. Десь може навіть подарувати казку, земну й досяжну, якщо докласти трішки зусиль.

— Розкажи про технічну сторону творчого процесу. Друкуєш відразу на комп’ютері чи маєш спеціальний «сакральний» блокнот, звідки потім записи переносяться на цифру?

— Над прозою працюю переважно в ноутбуці. Украй рідко якісь шматки текстів записую в телефоні чи блокноті. Причина проста: мені шкода часу потім переносити ці записи від руки в друкований текст. А з віршами трохи інакше. Для них у мене справді існує "сакральний" блокнот, куди записую нові рядки. Цей блокнот майже завжди зі мною. Мандрує туди, куди і я. Звісно ж, є й частина віршів, написаних у телефоні в громадському транспорті, десь у парках, в дорозі, спросоння чи навіть посеред ночі. Потім скопіювати їх у загальний файл віршів з телефону — без проблем. До речі, навіть вордівські документи за звичкою досі називаю блокнотами. Уся моя поетична творчість «упорядкована» за блокнотами. Наприклад, зараз розпочатий шостий «блокнот». Він охопить період 2021-2022 приблизно. В інші п’ять блокнотів умістилися майже 20 років творчості. Як розподіляю блокноти? Дуже просто! Купую товстенький блокнотик — скільки туди віршів поміщається, стільки я його й "веду". Переважно це декілька років. Далі приходить новий рік і розпочинається новий блокнот.

— Моє знайомство з твоєю творчістю розпочалося із поетичної тетралогії "Сезони днів" (2019). Як виникла така незвичайна ідея?

— Дуже вдячний одній сучасній авторці, чия збірка потрапила мені до рук, коли у 2017-му, здається, повертався зі Львова з Форуму видавців. Це була збірка верлібрів. Місцями цілком простих, як на мене. От і подумав: невже мені не стане духу написати за рік 365 верлібрів? Кинув собі виклик і втілив. Радію, що отримав цей надзвичайно цікавий досвід та зміг його матеріалізувати як чотири поетичні збірки. Стильні і яскраві, як на мене. До речі, письмо щодня систематизує і привчає мислити творчо: мозок постійно працює над тим, щоб упіймати цікавий образ чи сюжет. Це так мене захопило, що я почав роботу над "Сезонами днів 2". Правда, це вже буде не чотирикнижжя. На фініші має вийти поетичний календар на рік. І навіть не один, а два. З різними енергіями й думками. Але про нові «Сезони» поговоримо пізніше.

— Окрім поетичних збірок, ти є автором мелодій та текстів пісень. Чи з’явиться колись окрема пісенна збірка?

— Не знаю, про це не думав. Можу сказати, що мрію, щоб швидше вийшло кілька альбомів різних виконавців на вірші Олександра Козинця. До речі, досі чекають кращих часів (дай Боже, щоб дочекалися!) написані мною понад 20 пісень, точніше — мелодій із текстами. Бракує коштів на аранжування і студійний запис. Але дуже хочу цей проєкт втілити!

— Бажаю успіху! А про музику продовжимо. Ти співаєш у камерному хорі "Moravski". Це якось позначається на творчості?

— Це — додаткове джерело натхнення! По правді, теж мрію, щоб наш хормейстер Олена Радько чи хтось з інших сучасних композиторів створив хоча б кілька творів на мої вірші. А поки ж отримую насолоду від того, що разом з іншими хористами виконую твори українських та закордонних митців, вчуся відчувати глибину музики, передавати емоції та сакральність, яку ми часто відкриваємо в душі завдяки музиці.

— Круто! Можливо, і мені пощастить почути ваш хор не лише в записі, а наживо. Тож про емоції. Правда, що поетами стають через страждання?

— Відповім по-філософськи: якщо ти хочеш почути від мене «так», скажу, що так. Якщо хочеш, щоб я спростував цю думку, то я її спростовую. Письменник для мене починається з таланту, внутрішньої уважності до світу загалом і до деталей, титанічної праці над собою щодня. Дійсно, для когось це про страждання. Для когось — цікавий шлях до себе з постійним усвідомленням чогось нового й важливого. Навчитися писати «хороші» тексти, вважаю, цілком можна. Але «оживити» їх, щоб вони зачіпали душу, — це вже про мистецтво й благословення згори.

— Скільки тобі потрібно часу, щоб написати новий вірш?

— По-різному. Є вірші, які народжуються за кілька секунд. Особливо, якщо це короткі форми. Є вірші, над якими працюю кілька днів. А є й такі, початок яких написаний колись давно, і лише за кілька років я нарешті дописую закінчення. За це дуже люблю ґуґл-документи в телефоні. Там у мене в чернетках чимало цікавих початків нових віршів. Періодично до них повертаюся й завершую. Так і народжуються нові поезії.

— Скоро буде рік, як вийшов із друку твій роман «Картка Марії». Знаю, ти отримав чимало відгуків. Рецензії були різні, позитивні й дуже критичні. Як це вплинуло на тебе?

— Спочатку реагував дуже емоційно на похвалу й на критику. До речі, часто не дуже конструктивну. Висновки зробив, рухаюся далі. Це і про роботу над новим романом (у майбутньому), і про те, як варто реагувати на відгуки. Вдячний долі, що все склалося так, як і міряв: роман завершений та опублікований. Він зараз є в продажу, живе самостійним життям. Я виконав своє завдання. Діві Марії безмежно вдячний, бо саме про її допомогу йдеться в романі. Як головні герої в книжці, так у житті і я відчуваю її підтримку. З часом — дедалі більше. У романі вона дає стимул для змін головному героєві та ще дванадцяти людям, яким пощастить отримати чарівну картку. Можна вірити чи не вірити в казку, але якщо вона пробуджує в душі тепло й мотивує зростати, то чом би й ні? Такі книги сприяють тому, щоб довкола було більше щастя. Щастя без знижок. Бо ми варті його сповна! А картка Марії кожному дається при народженні. Важливо її віднайти в душі й прочитати напис. Або для початку прочитати мій роман "Картка Марії". Він може в цьому допомогти (Олександр тепло усміхається — авт.).