Олег Шапошніков: "Україна переживає справжній поетичний бум"

Олег Шапошніков - письменник з Полтави. Любить: чорно-біле європейське кіно, джаз, графіку Юваля Робічека, англійський футбол, ковток вина і каву. Не любить: матірну лайку, рагульство і порожнечу.

- Як з'явилося бажання записувати свої почуття та думки у віршовій формі?

- Пробувати себе у віршованому слові почав чотири роки тому, після вечора поезії у нашому Краєзнавчому музеї. Вийшов звідти трохи іншою людиною - щось перемкнуло у голові. До цього вважав сучасну українську поезію явищем дещо маргінальним. Я помилявся - мені відкрився новий світ, яскравий, різнобарвний і таємничий. Магічний. Заманливий. Я захворів. Виявилося, що Україна переживає справжній поетичний бум, що і в нашому місті живуть та творять першокласні, на мій погляд, поети.

Спроби щось сплести зі слів були і до згаданого вечора поезії, та саме тоді перед очима, у мозку стало з'являтися павутиння зі слів та речень. Дістав папірця і записав кілька рядків, прочитав про себе, потім тихенько вголос. "Ну, хай буде" - кажу собі. Це був лімерик.

- Про що писали, коли починали?

- Писав про усе, що чув, бачив, переживав, відчував, тримав на долоні, пробував на смак, про тих, з ким дуже добре, і тих, хто вже не з нами. Горизонти віршованого слова - неозорі.

- Легко бути поетом?

- Чи легко бути поетом, знають поети. Стосовно себе - без кокетства - намагаюся усіляко уникати слова "поет". Оскільки не маю освіти філолога, треба вчитися, заглядати у словники, уникати штампів та намагатися бути собою, нікого, свідомо чи несвідомо, не наслідуючи. Мук творчості зі шматуванням паперу і ламанням олівців не траплялося. Пишеться - то й пишеться, ні - сапаю бур'ян. Напишеться. Колись.

- Як відбувається процес творчого зростання в поезії?

- Чи має місце якесь зростання, говорити не беруся. Мені цікаво спробувати певну нову форму, трохи похуліганити, написати щось ледь-ледь провокативне. Нещодавно спробував побудувати сонет. Досадую, коли інколи, переписуючи тексти з монітора у зошит - для себе, щоб не відвикати від паперу і ручки - натикаюся на повтори і банальності. Є над чим працювати.

- Досить часто шлях в поезію починається із наслідування великих авторів. Як подолати цей момент і обрати власний стиль?

- Звісно, це питання. Не намагатися відверто наслідувати драйв Жадана, медитативність Римарука, легкість і прозорість Жиленко. Впиватися і насолоджуватися Вінграновським, Малковичем, Савкою - і спробувати залишатися собою, плекати власне крихітне "я". Гадаю, варто слухати свій власний внутрішній голос, свій серцевий ритм і дихання. У кожного автора, так би мовити, свої неповторні кардіограма та енцефалограма - чом би їх не "розшифрувати" на свій лад.

- У 2008 році вийшла українська версія програми "Що? Де? Коли?". Різні видання писали про те, що слюсар з Полтави складними питаннями заводить гравців у глухий кут. Розкажіть про цю сторінку свого життя...

- Прихильник "Що? Де? Коли?" мало не з перших телевізійних ігор, потім і сам долучився до місцевого руху, що, зокрема, у нашому місті знаходить підтримку завдяки ентузіастам - навіть полтавські телевізійні турніри проводяться. У юнацькі роки автори красивих запитань мені здавалися небожителями - виявилося, що це не так складно. Український поет Василь Сліпчук у своєму вірші метафорично написав: "Годинник спить, йому наснилася ВОНА". Назвіть ЇЇ двома словами. У вас хвилина, час пішов.

- Нова доба чи що? Оп, несподівано наша розмова переросла в інтелектуальну гру.)

- Годинник завжди має йти. А ВОНА не дає. Запитання читачам.

- Аж самому цікаво. Чекаємо відгуків після ознайомлення з цим інтерв'ю.

- Добре.

- Яке, на Ваш погляд, місце займає поет в теперішній Україні?

- "Поезія нікому не потрібна, тому це - найголовніше," - укотре цитую Івана Драча. Для більшості поезії немає - тобто слово знайоме, "садок вишневий коло хати..." не кожний, гадаю, процитує. Думаю, ця ніша доволі вузька, але стабільна. Пригадуєте, у перших скликаннях парламенту було немало видатних літераторів - зараз цього не скажеш. Але талановитих поетів не бракує, блискучі збірки й альманахи видаються, фестивалі проводяться, автори не лінуються приїздити з презентаціями - і це прекрасно. У Полтаві днями виступав Сергій Пантюк і справив велике враження своєю харизмою.

- Мені здається, ви  любите класичну музику...

- Класичну музику люблю, звісно. Бах, Гайдн, Верді. Концерт №23 для фортепіано з оркестром Моцарта. Поважаю те, як популяризує класику Андре Ріє.

- А хотіли б, щоб на ваші вірші писали пісні?

- Ніколи не мав такого досвіду, але нещодавно добра знайома, співачка та акторка Людмила Костенко написала дві пісні на мої тексти - це був великий сюрприз. Дуже вдячний пані Людмилі.

- Що найгірше Ви робили в дитинстві? Якби Ви могли дати пораду самому собі в 15 років, що б це було?

- Моя тітка Людмила Василівна викладала англійську мову і часто говорила: "Приїзди на канікули, я з тобою буду займатися". А я не хотів - вважаю це головною помилкою дитинства. Це б і було головною порадою собі, п’ятнадцятирічному - вчити мови.

- Як вважаєте, творчість кого із сьогоднішніх поетів діти через деякий час будуть вивчати у школі?

- Цілком можливо, школярі, крім сьогоднішніх поетів, прізвища яких на слуху, будуть вивчати тексти авторів, прізвища яких зараз нікому нічого не говорять. Реперів, скажімо. Хіп-хоперів. Багато років тому одна людина сказала мені, що тести Висоцького вивчатимуть у школі - звісно, я не повірив.

- Чим відрізняється поезія минулих років від сучасної?

- Загалом в усі часи пишуть про одне і те саме. Кохання таке. Кохання сяке. Вірність і зрада. "А цвіт опадає..." Відібрали улюблену цяцьку. Звісно, війна, кров - знову, через багато років повернулися. Змінюються лише форми і засоби. З одного боку, бачу в текстах розхристаність, заплутану містичність на межі маячні, просто непристойності. З іншого - дехто культивує настільки рафіноване письмо, де невірний наголос чи говірка вважається поганим тоном. Поезія - вона різна, кожен, хто не байдужий до римованого слова, може знайти те, що неодмінно відгукнеться.