Священник Сергій Дмитрієв із позивним "Падре" в херсонському Храмі Святої Варвари прослужив 12 років. Рівно до війни 2014 року. Тоді, після анексії Криму, він один із перших перевів свою парафію до Української православної Церкви Київського патріархату. Далі були дев’ять років капеланства у 30-й механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. А днями отримав нову посаду. Його призначили головним капеланом Командування Сил територіальної оборони ЗСУ. На нього покладено місію – розбудувати систему капеланської служби в Силах тероборони.
“Підрозділ без капелана – не є боєздатним”. Цю цитату одного з американських генералів Сергій Дмитрієв наводить одразу на початку нашої розмови. Щоби пояснити, що капелан на війні – це не просто священник, це людина – місток між бійцем, психологом, командиром і Богом.
“Для мене війна – найгірше, що може робити людина. Це смерть. Це гірше, ніж хвороби, пандемії. Капелан на війні не бере до рук зброї, ми не беремо участь у штурмах. Місія священника на фронті – підвищувати мотивацію бійця”, – розповідає “Падре”.
Сергій Дмитрієв, військовий капелан
Сергій Дмитрієв був і в Бахмуті, і в Авдіївці, і під Кремінною. На всіх напрямках фронту. Його храми – це військові намети, опорні пункти, донецькі та луганські степи, де хлопці несуть службу. І з капеланами, каже, дійсно дефіцит – потреба у фронтових священниках велика.
“З ухваленням “Закону про капеланство” до кандидатів значно підвищилися вимоги. Не всі можуть потрапити до війська. Має значення і вік, і військовий вишкіл, і офіцерське звання”, – каже Дмитрієв.
Храм – це військові намети, опорні пункти, донецькі та луганські степи
Капеланська служба веде набір та навчання капеланів. І цю роботу Сергій Дмитрієв тепер посилить на новій посаді – головного капелана Тероборони.
“Сили тероборони формуються за територіальним принципом, тож тут буде дуже важливою роль священників місцевих громад. Це робота не лише з військовими, це робота і з їхніми родинами, з родинами полонених, зниклих безвісти, загиблих. Ми будемо брати досвід, здобутий капеланами впродовж дев’яти років війни, поєднувати це із західним досвідом. Будемо брати найкраще”, – зазначає капелан.
Свята вечеря бійців із капеланом
До роботи, каже Сергій Дмитрієв, запрошують капеланів або священників різних релігійних об'єднань. Якщо в підрозділі більшість мусульмани, то шукають капелана мусульманина. Якщо юдеї — рабина.
“Потрібні дуже гнучкі капелани будь-якої конфесії. Це важливо, щоби бійці бачили капеланом представника їхньої культури, традиції. Ми не забороняємо в щось вірити. Виняток – московський патріархат. Капеланів із московського патріархату в нас не буде".
Капелан – це місток між бійцем та Богом
До священників московського патріархату в Сергія Дмитрієва – особливе ставлення. Хоча 18 років сам прослужив у цьому патріархаті. Та після анексії Криму – більше не зміг. Перейшов до УПЦ Київського патріархату та перевів до нього свою парафію в Херсоні. Під час окупації міста його Церкву святої великомучениці Варвари, у якій Сергій Дмитрієв служив настоятелем 12 років, захопив представник московського патріархату.
“Він прийшов з окупаційною владою в Храм, зі зброєю і намагався проводити там Богослужіння. Парафіянам він розказував, що документи України тут не діють. І перереєстрував Храм за російським законодавством. Але після звільнення Херсона ми відновили справедливість та повернули церкву в Україну”, – каже капелан.
Церква святої великомучениці Варвари в Херсоні (архів)
Ще Сергій Дмитрієв опікується соціальними проєктами Синодального управління соціального служіння Православної Церкви України “Елеос – Україна”. Йдеться про реабілітаційний притулок для жінок та дівчат, що постраждали під час війни від насильства та тортур росіян. Центр перенесли з Херсона до одного з гірських сіл на Франківщині. Для безпеки.
“У шелтері гарантують постраждалим жінкам анонімність та повну конфіденційність. З постраждалими працюють медики, психологи. У разі потреби жінкам безоплатно надають ліки, проводять операції”, – каже Сергій Дмитрієв.
Також організація забезпечує евакуацію жінок з дітьми зі звільнених від окупантів територій і гарантує комфортне проживання в шелтері.
Сергій Дмитрієв, військовий капелан
Ми всі віримо у вічне життя, але до перемоги, каже капелан, доживуть не всі. І як би це скорботно не звучало, це треба розуміти й головне – не опускати руки. Робити все, щоби наблизити перемогу: казати добрі слова один одному, радіти кожній хвилині й не опускати руки. Бо перемагають ті, хто сильний духом, каже Дмитрієв. Бог все бачить! Українці обов’язково побачать світло перемоги!
Фото Сергія Дмитрієва з його сторінки у Фейсбук