Кримінальний Херсон початку 20 століття: підкопи, самогон і “кров на тротуарі”

Херсон початку 20 століття. Портове місто, де новини розліталися неймовірно швидко. Тут кожен другий був готовий прикрасити історію, а кожен перший – у неї повірити. 

Тоді Херсон був адміністративним та економічним центром губернії з населенням близько 60 тисяч осіб. Центральні вулиці сяяли вогнями банків та ілюзіонів, а дозвілля було одноманітним: трактири, прогулянки бульварами та обговорення пліток. У такому середовищі будь-яка неординарна подія за лічені години масштабувалася до рівня міської драми.

«Вгору» зібрала три реальні випадки, коли кримінальна хроніка Херсона перетворювалася на справжній трагіфарс.

Кримінальний Херсон початку 20 століття: що писали міські газети про злочини

На початку 20 століття Херсон був не лише портовим і торговельним містом, а й простором гучних кримінальних історій. У міських газетах регулярно з’являлися повідомлення про підкопи до крамниць, незаконне виробництво алкоголю, шахрайські афери та резонансні судові процеси. Ці злочини формували особливий образ кримінального Херсона того часу.

Лак, ковдра та кров кажанів. Як херсонський самогонник став “легендою кримінального світу” Херсона

Січень у Херсоні 1900 року видався таким нудним, що містяни були готові повірити навіть у приліт марсіан. Але замість інопланетян «шоу» забезпечив місцевий мешканець, на прізвище Масарський. Його історія – це посібник про те, як з однієї квартири, лаку для меблів та старої ковдри створити головну сенсацію десятиліття.

Алхімік з Торгового провулка

Поки містяни доїдали новорічні страви, Масарський у своїй квартирі займався «високою наукою». Він винайшов рецепт, який змусив би плакати шотландських віскокурів: чоловік виготовляв горілку зі звичайного спиртового лаку для меблів. 

Картинка ілюстративна, згенерована штучним інтелектом 

Коли поліція прийшла з облавою, «технолог» почав знищувати докази найбільш екстравагантним способом:

1. Дегустація: він спробував випити стільки сурогату, скільки влізло в організм.

2. Акумуляція: решту рідини він вилив у власну ватяну  ковдру. Мабуть, сподівався, що поліція не здогадається її викрутити.

3. Фінальний акорд: на очах у здивованих правоохоронців Масарський почав ковтати металеві деталі свого самогонного апарата.

Експеримент закінчився передбачувано: замість в’язниці «геній» поїхав до лікарні, адже шлунок, на відміну від херсонської поліції, відмовився приймати залізні “аргументи”.

Кажан. Фото з сайту Укрінформ 

Як народилася «банда кажанів»

Поки Масарському промивали шлунок, херсонці промивали кістки його історії. За кілька годин новина “еволюціонувала” з неймовірною швидкістю:

Версія 1: Піймали самогонника, який пив лак.

Версія 2: Накрили величезний підпільний завод, де алкоголь гнали цистернами.

Версія 3: Поліція затримала банду самогонників, які робили горілку зі спирту та крові кажанів, а потім продавали її дітям.

Цей випадок довів: херсонський обиватель боявся не так отруєння лаком, як відсутності хорошого приводу для пліток.

Читайте про те, які ще були проблеми з продукцією та фаст-фудом в Херсоні понад 100 років тому. 

«Кривава різанина» в центрі міста

Січень 1902 року. Центр міста. На тротуарі біля популярної цирюльні розтікаються свіжі плями крові. Власник закладу в розпачі кричить, що його щойно вкрадені бритви стали знаряддям кривавого злочину. Натовп завмирає в очікуванні: невже в місті з'явився власний Джек-різник?

Зникнення бритв та «кривавий слід»

Все почалося буденно. 30 січня з цирюльні Ільїна зникли інструменти: чотири бритви та три машинки для стрижки. Звичайна крадіжка. Але ввечері Ільїн побачив кров на порозі. Уява перукаря, підігріта зимовими сутінками, видала вердикт: «Мої бритви стали знаряддям вбивства!». Це він і вигукнув у натовп.

Поліція виявила, що червоні сліди тягнулися вздовж вулиці й губилися біля бульвару. Біля будівлі губернської земської управи знайшли молоду дівчину в напівпритомному стані. Здавалося, «кривава драма» підтвердилася. Але розв’язка виявилася прозаїчнішою.

Фото ілюстративне з сайту Рinterest 

Детектив без трупа, або «нудне» спасіння

Дівчиною виявилася Марія Коротенко, служниця з будинку Волошинової. У Марії просто біля цирюльні розкрився болючий нарив на нозі. Стікаючи кров’ю та страждаючи від болю, вона вперто йшла виконувати доручення господині, доки сили остаточно не покинули її біля скверу.

Поліціянт доставив дівчину до лікарні, і її життю вже ніщо не загрожувало. І ось тут газета «ЮГ» фіксує найцікавіше – реакцію херсонців:

«Це розчарувало багатьох цікавих, які стали розходитися по домівках, вкрай шкодуючи, що так благополучно закінчилася вигадана ними ж драма».

Газета “ЮГ” 

Анатомія фейку

Попри те, що дівчину врятували, а “вбивство” спростували, місто вже не могло зупинитися. Херсонські язики почали “докручувати” історію. По бульварах шепотілися, ніби якась жінка народила дитину просто під дверима цирюльні й, стікаючи кров’ю, втекла з немовлям у темряву.

Мабуть, нудне обивательське життя вимагало гострих відчуттів. Ільїн боявся за свою репутацію, поліція шукала злодія, а пересічний херсонець просто чекав на «бойовик», обговорюючи деталі в тих самих цирюльнях, де вкрали бритви.

Дізнайтеся маловідомі факти про сенсації, які ще хвилювали херсонців понад 100 років тому. 

Великий взуттєвий куш: як херсонські «каменярі» штурмували магазин Яковенка

Уявіть собі: ніч, травень 1902 року, кут Торгового провулка та Ганнібалівської. Поки добропорядні херсонці бачили десяті сни, група дуже впертих херсонських “джентльменів” вирішила, що їм терміново потрібні нові чоботи. Але є нюанс – платити за них вони не збиралися, а також вирішили, що двері – це для слабаків. 

Привоз у Херсоні на початку 20 століття. Фото з сайту mycity.kherson.ua 

План «А», план «Б» і багато битої цегли

Магазин пана Яковенка виявився прям фортецею. Замість того щоб підібрати ключі, “герої” вирішили розібрати стіну будівлі. Перший підкоп – невдача. Другий – знову камінь. Будь-яка адекватна банда вже б пішла пити пиво на Забалку, але ці “каменярі” йшли до кінця. З третьої спроби капітальна стіна “здалася”.

Сюрприз у стилі «дешево і сердито»

Коли пил осів, грабіжники опинилися в темній кімнаті. Але замість елітної шкіри та чобіт їх зустрів запах дешевого клею та купи заготовок для підошв. Вони пробили стіну в комору з найдешевшим товаром.

Щоб потрапити в основний зал, треба було подолати ще одну перешкоду – масивні залізні двері. Всю ніч, обливаючись потом, невдахи-грабіжники “гризли” залізо. Ймовірно, вони прорвалися всередину вже тоді, коли на горизонті почало сходити сонце.

Кут вулиць Ганнібалівська (нині – Пилипа Орлика) та Торгового провулка на початку 20 століття. Фото з сайту mycity.kherson.ua

Скарб у руїнах та гнів поліцмейстера

Вранці управитель магазину побачив жахливу картину: понівечені стіни, дірки в яких загрожували обвалом усієї будівлі, та порожні полиці біля входу. Зловмисники встигли винести лише частину товару, а решту – вочевидь, через брак сил чи часу – просто закопали неподалік у руїнах старого занедбаного будинку.

Не чекаючи на поліцію, управитель організував власну «групу реагування» з працівників магазину. Вони швидко прочесали сусідні розвалини й знайшли схованку з товаром.

Ця зухвалість – розібрати стіну будинку в центрі міста – настільки обурила херсонського поліцмейстера, що він особисто очолив пошуки злочинців. Проте нічне терпіння грабіжників виявилося більшим за професіоналізм тодішніх детективів – нікого так і не знайшли.

Ці “детективні” історії старого міста показують, що понад 100 років тому херсонці завжди мали спрагу до новин, вміли створювати сенсації з нічого та зберігати почуття гумору в будь-якій ситуації.