“Колаборанти бояться відповідальності”. Журналіст із Каховки про зрадників, російський полон та життя на Херсонщині

Олег Батурін – журналіст родом із Каховки на Херсонщині. З початком повномасштабної війни він зосередився на розслідуваннях про колаборантів і російських військових. Працює в інформаційній агенції «Центр журналістських розслідувань». Олег особисто знав багатьох із тих, хто сьогодні співпрацює з окупаційною владою, пережив російський полон та не раз отримував погрози через свої матеріали.

В інтерв’ю “Вгору” він розповів про мотиви зрадників, власний досвід катівень та як виживають люди на окупованому лівобережжі Херсонщини. 

Як знаходить інформацію про колаборантів

Ваша робота журналіста зараз переважно зосереджена на розслідуваннях про колаборантів та російських військових на Херсонщині.  Розкажіть, будь ласка, як знаходите та перевіряєте інформацію про них? 

Починалося з того, що мені цю інформацію розповідали люди. Власне, і зараз багато викриттів відбувається завдяки людям, які залишаються на тимчасово окупованій території або нещодавно звідти виїхали. І вони володіють цією інформацією. З різних причин ці люди не можуть самі про це говорити, принаймні більшість із них, і тому я є їхнім голосом для іншої аудиторії. Знаю, що такі джерела є й в інших моїх колег. Завдяки цьому також вдається доводити ці справи до стадії оголошення підозр, до стадії судових вироків.

Хочу зупинитися на окремих персонах. Наприклад, Павло Філіпчук із вашої рідної Каховки. Ви не раз про нього писали. Чи знали ви його особисто? 

Так, звісно. Дуже давно знаю Павла Філіпчука і всю його родину. Оскільки він ще у 2006 році став депутатом Каховської міської ради й потім обирався на кілька скликань. Спочатку він був тихеньким, ніяким, сіра миша, абсолютно пересічна людина. Потім із Філіпчуком відбулася трансформація десь на межі нульових і десятих років. Коли він вже вступав у “Партію регіонів”, тоді й став гіперактивним. І відтоді вже бачу Філіпчука таким, як він є, і як його бачать інші. Абсолютно нестриманий, якого дуже охоче використовували. І, власне, чому він виліз на такий політичний олімп на Херсонщині? Саме завдяки тому, що його активно використовували місцеві “бізнес-еліти”. Вони платили йому за це гроші, і дуже непогані гроші. Зрештою, він значній частині цих людей добряче помстився, коли допомагав росіянам та став гауляйтером. 

Очільник окупаційної адміністрації Каховки Павло Філіпчук разом із російськими військовими. Джерело: окупаційні ЗМІ

У мене із Філіпчуком декілька разів були “зіткнення”. Перший раз, коли він подавав на мене позов до суду з вимогою спростувати  нібито неправдиву інформацію. Це був дуже цікавий судовий процес. Річ у тім, що Філіпчук тоді був зав'язаний у дуже брудних політичних скандалах. В одному випадку він реально пограбував касу місцевої партійної організації. І за це його просто з ганьбою вигнали. Якщо не помиляюся, це була “Партія регіонів”.  А потім саме Філіпчук став одним з ідеологів комунальної реформи в Каховці, яка зрештою призвела до шалених втрат у громаді – десятки мільйонів гривень. Я про це детально писав у журналістському розслідуванні. Філіпчуку це не сподобалося, він подавав до суду та програв цю справу. Він навіть звертався потім з апеляцією. Після того погрожував мене покалічити. Причому це відбувалося в публічному місці за присутності доволі великої кількості депутатів міської та, здається, районної ради. Але ніхто зрештою з цих людей не погодився підтвердити той факт. Бо вони дружили з Філіпчуком. Поліція тоді на гальмах цю історію спустила. 

Зрештою, після того, як місцева “бізнес-еліта” відмовилася його фінансувати, у 2020 році Філіпчук програв вибори на посаду Каховського міського голови, зник із міста та опинився у Росії. Там він записував дуже смішні відео, над якими потішалася вся область. Філіпчук там танцював, якісь гримаси корчив. А потім повернувся в Каховку. В перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли моє місто окупували, я вже тоді припустив: у нас є готовий гауляйтер для Каховки – це Павло Філіпчук. Пам'ятаю, тоді це викликало у частини каховчан дратівливу реакцію, бо в Каховці чимало людей були прихильниками Філіпчука, дружили з ним. Але, як виявилося, я мав рацію. Бо з 1 квітня 2022 року Павло Філіпчук очолює окупаційну адміністрацію.

Як вважаєте, що найчастіше підштовхує людей до співпраці з окупантами?

Думаю, що в більшості випадків це якраз бажання чимось керувати. Бути при владі, почепити собі корону на голову, нічого не робити й усім вказувати, що робити. Бачу таку поведінку у багатьох колаборантів та зрадників. І тих, кого я особисто знав. 

Про кого ще можете розповісти, з ким були знайомі особисто, а зараз вони працюють на окупаційну владу? 

Наприклад, такий класичний випадок – Олена Терещенко з Каховки, яка була першою директоркою окупаційної школи №1. Я і батьків її дуже добре знав, вони теж підтримують “рускій мир” і досі. Так от, батьки з дитинства її готували до того, що вона буде якоюсь начальницею, буде жити в золоті та буде дуже важливою персоною. Але так не сталося. По-перше, вона немає достатньо знань. По-друге, вона нічого ніколи не хотіла робити для своєї кар'єри та вважала, що батьки про все домовляться. Олена мріяла керувати відділом освіти або навчальними закладами. І, власне, це сталося після того, як прийшли окупанти, але і тут у неї щось пішло не так. Їй не вдалося запустити роботу школи. Потім вона просто десь зникла, розчинилася. І де тепер – невідомо.

Олена Терещенко у 2022 році була призначена на посаду директорки Каховської школи №1. Джерело: evocation.info

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині

Погрози й наслідки розслідувань

Чи бачите якісь зміни після своїх публікацій? Чи впливають вони на подальшу долю колаборантів?

У 2022 році було помітно, що є великий запит на таку інформацію. При тому, що я завжди намагався тримати у своєму фокусі не тільки відомих колаборантів, а й тих хто працює у невеликому селі. Я вважаю, це дуже важливо. Бо тамтешні люди бачать, що про них пам'ятають і хтось цікавиться тим, що там відбувається. І у 2022 році не так активно колаборанти “світилися”. Це вже зараз відбувається більш відкрито. Тоді після моїх публікацій багато колаборантів бісилися та влаштовували рейди по деяких населених пунктах. Шукали, “хто журналісту Батуріну це все зливає”. Це означає для мене, що вони бояться. Не всі, але значна частина їх боїться відповідальності, і мені здається, що це теж дуже важливий момент. Стосовно діяльності правоохоронних органів, то я можу спиратися на документи, на підозри та вироки судів. Дуже часто там зустрічаю посилання на свої публікації, на якусь інформацію, отриману мною. Переконуюся, що все недарма і ця інформація знаходить підтвердження, і колаборанти отримують вироки. Нехай у більшості випадків це заочні вироки, але все одно вважаю, що це дуже добре. Бо це важливий крок до реального покарання.

Чи погрожували вам колаборанти або їхні знайомі? 

Таке було, і немало. Особливо у 2022 році, коли представники окупаційної влади, ще не відомі на той час персони, погрожували через різні канали комунікації: телеграм, месенджер, просто дзвінками на телефон. Зараз цього менше. Але, наприклад, минулої весни мені також дуже багато погрожували.

Це відбувається через соцмережі чи як? 

Через месенджери найчастіше, у приватному листуванні. 

Тобто вам пишуть, що знайдуть вас і можуть заподіяти шкоди? 

Так. 

У січні 2024 року ви зверталися до поліції через серію погроз, пов’язаних із публікацією про депутата Херсонської облради Валерія Салтикова. Скажіть, будь ласка, чим закінчилися ця справа?

Відверто кажучи, я не знаю, чи є фінал по цій справі. Але навесні цього року, якщо не помиляюсь, у квітні чи в травні, контактував зі слідчими, які ведуть цю справу, і надавав їм нові факти щодо погроз. Тому що вони питали та цікавилися цим. Принаймні, є надія, що ця справа не заглухла. 

Валерій Салтиков – депутат Херсонської облради від «Європейської солідарності». Джерело: Центр журналістських розслідувань

Тобто зараз ще триває слідство? 

Я не готовий відповісти, бо не володію цією інформацією.  Можу лише підтвердити, що станом на другу половину весни слідчі дії якісь ще велися.

У 2014 році ви їздили до окупованого Криму. Розкажіть, будь ласка, що вам тоді вдалося зафіксувати там? З якою метою туди їздили? 

Коли Росія незаконно анексувала Крим, я бував на півострові, висвітлював те, що там відбувалося. Ми їздили з волонтерами до заблокованих українських військових частин. Потім описував зміни, які відбуваються з людьми на півострові. Там був у квітні-травні 2014 року. Потім їздив до Криму під час перших незаконних виборів. Якщо не помиляються, це був вересень 2014 року. А потім 1 жовтня 2014 року мене затримали російські військові у Джанкої під час перетину кордону з окупованим півостровом. У мене забрали телефон та документи. Росіяни намагалися вигадати, в чому мене звинуватити. Спочатку звинувачували мене в пограбуванні в Джанкої. Але в Джанкої, вперше і востаннє поки що у своєму житті, я був саме 1 жовтня 2014 року. До того ніколи в цьому місті не бував. А потім росіяни мене звинувачували в терористичній діяльності та врешті-решт доколупалися до нібито підробки українського паспорта. Це була дуже сюрреалістична історія. Після того в Крим більше не їздив.

Мітинг на підтримку територіальної цілісності України в Криму 2014 року. Джерело: Рефат Чубаров 

Про російський полон та катування

Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ та відбулася окупація лівобережжя Херсонщини ви залишалися в Каховці. 12 березня 2022 року ви опинилися в російському полоні. Вас незаконно утримували 8 днів. Того дня ви мали зустрітися в Каховці зі Сергієм Цигіпою. Але вас викрали, вивезли в Нову Каховку, а потім у Херсон. Чи знали окупанти що ви журналіст? І як вважаєте, чому вас вивезли аж до Херсона?

Думаю, для мене це було на краще, що мене вивезли одразу до Херсона. Мені здається, що місцеві колаборанти, представники окупаційної влади так перестрахувалися. Бо тоді частину бранців відвезли в Херсон, де вирішувати нашу подальшу долю мали представники ФСБ. Вони нас допитували в захопленій будівлі обласної ради. Окупанти знали, що я журналіст. Бо одразу питали ім'я, по батькові, прізвище та місце роботи. Іноді на день по 3-4 рази вони мали перепитувати хто я. 

Олег Батурін на Херсонщині. Фото з особистої сторінки у фейсбуці

У Новій Каховці про те, що я журналіст, знали ті, хто проводив зі мною перший так званий допит. Припускаю, що якраз вони були причетні до безпосереднього мого затримання чи віддачі наказу про моє затримання. Це так званий "генерал-майор ДНР" Валентин Мотузенко і тодішній голова окупаційної адміністрації Нової Каховки Володимир Леонтьєв. 20 березня 2022 року мене відпустили та вже після того невдовзі нам вдалося виїхати з окупації. Дуже добре, що ми це зробили з родиною, бо через декілька днів після того стало відомо, що росіяни мене шукали знову. 

Чи можете розказати, хто ще був разом із вами у полоні? Як окупанти себе поводили? 

Найжахливіші були перші години затримання. Тоді росіяни били та дуже жорстоко катували. У Новій Каховці це одні з найстрашніших часів, що я пережив під час окупації. Потім, коли нас привезли в Херсон, після допитів у будівлі облради мене та інших бранців вивезли до катівні на вулицю Теплоенергетиків, 3. Тоді я добре пам'ятаю, як з'явився іспанський волонтер Маріо в цій катівні. Орієнтовно 18-19 березня 2022 року росіяни його схопили. Мене допитували в будівлі облради разом із Сергієм Цигіпою. Я чув його голос, але не мав можливості з ним поспілкуватись.

Ви були з ним в різних кімнатах?

Так. Але нас спочатку всіх завели з закритими обличчями, розсадили під стіну і я чув, відчував, що поруч зі мною теж є якісь бранці. Пам'ятаю характерний момент, коли росіянин приніс стопку мобільних телефонів і допитувався чиї вони. Вони мене били за те, що у мене при собі не було телефону. А щодо інших, це могло, на жаль, зіграти більш трагічну роль. Пам'ятаю, телефонів було близько п'яти, і ці бранці, які зі мною були поруч, впізнавали ці телефони та показували на них. І зрештою потім їх допитували щодо змісту цих телефонів також. 

З Херсона до Каховки мене вивозили ще з двома іншими бранцями. Один із них – Леонід Кондрацький із Нової Каховки. На жаль, після того кілька разів росіяни ще його викрадали. І зараз його доля невідома, він перебуває знову в місцях позбавлення волі. Чудова людина з Нової Каховки. Ще один, хто був зі мною, це Родіон Аксьонов із села Малокаховка. Молодий чоловік, який став героєм нещодавнього резонансного інтерв'ю, з якого ми всі дізналися, що він пішов воювати на боці Росії проти українців і потрапив у полон Сил оборони України. Йому тепер 22 роки. Дуже добре пам'ятаю, як він під час дороги з Херсона до Каховки дуже дружньо спілкувався з окупантами. Вони там його вчили життя, він там їм щось пояснював. Взагалі це щось було сюрреалістичне. Я це пригадую і не можу повірити, що це все було зі мною.

Радіон Аксьонов (ліворуч). Кадр з інтерв'ю на ютуб-каналі Дмитра Карпенка.

Ви раніше казали, що вам вдалося вийти на свободу через розголос навколо вашого викрадення. Чи справді є залежність між тим, наскільки багато згадують про полоненого, і шансом на його звільнення? 

Мені важко сказати, наскільки це може бути універсальним. Але в моєму випадку впевнений, що саме розголос зіграв мені на користь. Бо коли я був у полоні, то росіяни постійно казали, що я нікому не потрібен, про мене всі забули, я вже ніхто. Потім десь на 5-6 день у полоні я зміг зібратися і змусив себе взяти в руки. Сам собі нагадав, що я журналіст, доволі публічна людина і що 100% про моє зникнення знають. Так і сталося. Коли мене відпустили, це був початок окупації й у військових РФ панував певний хаос. Тому вони не зовсім розбиралися хто що і як. Очевидно, вони не зовсім вивчили чи мали можливість, час, бажання, вивчити мій бекграунд. Я розумів, що рано чи пізно це може до них дійти й вони до мене знову прийдуть. Тому в таких випадках, якщо росіяни відпускають із полону, то треба намагатися будь-що виїхати з окупації. Бо ця історія може повторитися знову.

Олег Батурін після російського полону. Джерело: “Детектор медіа”

Чи вдалося вам психологічно відновитися після полону? Чи змінилося ваше бачення журналістської роботи?

Мені важко сказати, наскільки мені вдалося зараз повністю від цього відійти. Іноді накриває, але якраз робота дозволяє тримати себе на плаву, не збожеволіти.

Спілкування з рідними полонених

Чи підтримуєте зв'язок із рідними полонених із Херсонщини? Наприклад, із дружиною Сергія Цигіпи.

Так, підтримую зв'язок. Але, на жаль, не з усіма вдається. Оскільки я документую воєнні злочини, спілкуюся з людьми, які перебували в місцях позбавлення волі. Продовжую працювати по Херсонщині й переважно ці люди – потерпілі від окупантів саме в моєму рідному регіоні. Спілкуюся з їхніми рідними й тішуся, коли вдається дізнатися якісь добрі новини про долю полонених.  

У 2022 році було дещо простіше дізнаватися про долю викрадених людей. Зараз все ґрунтується на словах очевидців. Наприклад, хтось чув чи бачив якогось бранця. Хтось разом сидів із ним у катівні. Так мені вдалося дізнатися про катівню в селі Одрадівка Новотроїцької громади. Я дуже багато про це писав. І зрештою та інформація, яку вдалося мені тоді отримати, підтвердилася. Деяких людей тримали саме там. Хоча їхні рідні приїжджали в цю катівню, після того, як я з ними тоді сконтактував, і росіяни відмовлялися підтвердити перебування їх у полоні. Але потім ця інформація врешті-решт підтверджувалася. Росіяни, на жаль, роблять все можливе, щоб якось приховати місця своїх злочинів. 

Тобто зараз стало важче дізнаватися інформацію?

Так, стало важче, але не скажу, що зовсім неможливо. Останні роки росіяни інституціоналізували свою діяльність на тимчасово окупованій території. Тобто створили окупаційні суди, різноманітні органи так званої прокуратури. І зараз якраз завдяки окупаційним структурам вдається дізнатися про долю деяких людей. У рідних є можливість винайняти адвоката. І через адвоката дізнаватися інформацію. Але це коштує дуже дорого. 

Як змінилась Каховка після російської окупації

Що ви знаєте про життя зараз у вашому рідному місті Каховка? 

За останні роки Каховка стала вимушено економічним центром регіону. Раніше люди їздили в Нову Каховку на ринок та у магазини, зараз усі їдуть у Каховку. Говорять, до речі, що Нова Каховка стала більш безлюдною. У Каховці більше людей. Людей турбує, що росіяни намагаються привласнити квартири та будинки. Роботи практично зараз там немає. Той, хто не працює в окупаційних структурах, виживає завдяки роботі на полях або на ринку. Тому не випадково виникла гучна історія, пов'язана з конфліктом навколо окупаційного Каховського ринку і спробами Філіпчука взяти його під контроль. По суті, ринок – підприємство номер 1, мабуть, у Каховці, яке зараз працює. Воно приносить реальні гроші. В окупантів є інтерес до таких структур. 

Проукраїнський мітинг у Каховці у березні 2022 року. Джерело: Олег Батурін 

Як, на вашу думку, змінилися люди на окупованому лівобережжі за час війни? І як це вплине на майбутнє регіону?

Люди там у відчаї. Він є певною мірою навіть у тих, хто підтримує окупантів. Люди не бачать просвітку, постійно відбуваються обстріли. Все не так, як малювалося в їхній уяві. Нібито прийде Росія, все буде добре, вони там будуть керувати, будуть отримувати шалені зарплати. На окупованій Херсонщині окупанти навпаки – дуже урізають виплати. 

Наприклад, в освітніх закладах чи окупаційних структурах час від часу таке трапляється. Людям доводиться там навіть до окупаційних суддів звертатися, щоб вибити зарплату. Також місцеві дуже втомлені. Вони вимушені виживати фізично, і це займає майже весь їхній час. Каховський район зараз – це велика кількість населених пунктів без водопостачання. Щось виростити у себе на городі або неможливо, або надзвичайно складно. Щоб забезпечити себе питною водою, треба кудись йти або їхати, набирати цю воду та привозити додому. А її постійно не вистачає. Таких проблем у людей безліч. Також там звикли фільтрувати, що і кому вони говорять. Люди в окупації цінують, коли є довіра, вони тримаються один за одного. Там надзвичайно важка ситуація. Думаю, що в разі звільнення лівобережжя, люди ще будуть дуже довго оговтуватися від окупації.