Дизайнерка з Херсонщини Світлана Волкова розробила лінію адаптивних джинсів “SVD Denim”, призначених для людей з ампутаціями. Ідею оцінили та зацікавилися нею за кордоном. Світлана сподівалася отримати грант для запуску свого стартапу в Україні, але всі спроби виявилися невдалими. Чому так сталося, дізнавалися журналісти “Вгору”.
До повномасштабного вторгнення росіян херсонка Світлана Волкова розвивала власний бренд трансформативного одягу. Але під час окупації Світлана та проєктна менеджерка бренду Марта Погоріла виїхали за кордон. Дівчата були громадськими активістками та боялися, що рано чи пізно по них прийдуть окупанти. За кордоном Світлана займалася волонтерською діяльністю і зосередилася на цифровій моді, використовуючи її для привернення уваги до України. Зокрема, створила колекцію, присвячену оборонцям "Азовсталі", яку показувала на віртуальних фешн-шоу в Нью-Йорку та Лондоні.
Ідея створення адаптивного одягу з'явилася в неї після того, як батько втратив на фронті обидві ноги. Приїхавши йому на допомогу, Світлана залишилася в Україні. У період реабілітації батька вона усвідомила, що функціонального та естетичного одягу, придатного для людей із протезами, в Україні немає. Хіба що штани спортивного типу на липучках.
“Це зручно, коли ти в шпиталі лежиш, доктор прийшов – розстібнув, подивився – застібнув. Але ти дуже обмежений в цьому виборі”, – зазначила дизайнерка.

Світлана Волкова з батьком і мамою. Сімейний архів героїні
Вона прагнула створити одяг, який був би не тільки зручним та функціональним, а й естетичним. А що саме потрібно ветеранам, намагалася дослідити у центрі реабілітації Superhumans, і виявила, що про комфорт і естетику ніхто навіть не замислювався. Проте поступово їй вдалося розговорити хлопців і дівчат. Виявилося, бракує саме джинсів як найбільш універсального та звичного предмета гардероба. А щоб дослідити тему адаптивного одягу якнайкраще, Світлана подала заявку на кількамісячну навчальну програму для дизайнерів по роботі з людьми з інвалідністю в Design Academy Adapt від Berlin Fashion Hub та Zоlando.
Під час онлайн навчання розробила проєкт, який відібрали до фіналу. І опрацьовувала його в Берліні на базі Berlin Fashion Hub під керівництвом менторки з Іспанії. А в процесі шиття джинсів консультувалася з місцевим чоловіком, який мав протезування. Він міряв зразки на етапі розробки та надавав коментарі щодо зручності, що дозволило вносити необхідні модифікації. Прототип перших адаптивних джинсів продемонстрували на Berlin Fashion Week. Але в масове виробництво їх запускати було рано, оскільки, як пояснила Світлана, джинси не пройшли всі етапи обробки деніму. Реалізовувати цей задум дизайнерка поїхала в Україну.

За приміркою перших адаптивних джинсів. Фото: Anna Yevstihnieieva
Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.
У Світлани залишалася стипендія від берлінського фешн-хабу та призові кошти з декількох артконкурсів. Вона запросила до співпраці Марту, яка теж мала певні заощадження, і разом почали займатися запуском бренду в Україні.
За підрахунками дівчат, для запуску та подальшого розвитку бренду було потрібно близько $25 тис. Світлана не могла скористатися державною грантовою програмою, оскільки не планувала, принаймні на старті, облаштовувати власне джинсове виробництво та створювати нові робочі місця, які є обов’язковою умовою для отримання суми понад 75 тис. гривень.
Зі слів дизайнерки, обладнання для виробництва джинсів коштує мільйони, а проєкт є стартапом, продукція виготовляється маленькими партіями та потребує тестування. Крім того, виробництво джинсів складний процес і триває досить довго, оскільки базова тканина майже чорна, а різні відтінки досягаються кількома етапами прання, що призводить і до усадки матеріалу. Наприклад, експеримент з пранням виробів зі вшитими змійками не вдався, бо тканина збігалася.

Фотосесія для каталогу SVD Denim. Фото: Володимир Лукань
Світлана подавала заявки на численні недержавні програми, сподіваючись зібрати кошти хоча б поетапно, меншими сумами. Однак необхідного фінансування так і не отримала.
“Нас підтримала, і то поза конкурсами, компанія “Промприлад” і буквально нещодавно, ми вигризли один грант у тисячу доларів від фонду Caritas", – констатує Світлана.
Зі слів Світлани, коштів ледь вистачило на пошиття 50 джинсів і рекламну фотосесію з ними. Вона наразі витратила всі власні заощадження і наступного місяця вже не має чим платити за оренду житла. А подання на понад 10 грантових програм, обернулося невдачею.

Фотосесія для каталогу SVD Denim. Фото: Володимир Лукань
За рекомендацією знайомих, Світлана подавалася на грант від Львівської міської ради (у співпраці з фондом Довіра та Caritas). Умовою участі у конкурсі була обов'язкова перереєстрація ФОП із Херсона на Львів, а також особиста присутність підприємця на всіх освітніх лекціях, які тривали 10 днів по 5-7 годин. Світлана каже, що в цей час мала брати участь у міжнародних заходах (Berlin Fashion Week, Fashion Revolution у Берліні, Pop-up store у Мюнхені та інших). Вона вважає це критично важливим для проєкту, оскільки експортні продажі дозволили б знизити собівартість джинсів. Тому вона запитала організаторів, чи може замість неї відвідувати навчання менеджерка проєктів. Ті відповіли ствердно, але просили з’явитися хоча б на пару лекцій.
Світлана каже, що виконала всі компромісні умови, та організатори раптом відмовили в участі в конкурсі, аргументувавши це тим, що все ж таки, за умовами донорів, вона мала особисто відвідувати всі лекції. Дизайнерка поскаржилася й на низьку якість нав'язаного буквально всіма грантодавцями навчання.
Відмовили у наданні гранту Світлані зокрема й такі програми:
Відмови більшість організаторів пояснювали доволі стандартно: ми дуже віримо у ваш розвиток, у вас прекрасна ідея, але ми отримали мільйон заявок, тому ми маємо вам відмовити. Серед усіх інших виділився Ukrainian Startup Fund, який причиною відмови вказав ризик обмеженого ринку.

Фотосесія для каталогу SVD Denim. Фото: Володимир Лукань
За даними Міністерства соціальної політики, лише у 2024 році понад 20 тисяч українців потребували протезування. А серед виданих засобів реабілітації за 20225, протези верхніх і нижніх кінцівок – 9,4 тис. виробів.
Ось що каже про свої “стосунки” з одягом херсонський ветеран Єгор Протопопов:
"У більшості випадків я використовую шорти – і на вулиці, і вдома, і в спортзалі. За цей час навчився підбирати ті, які можна швидко зняти чи вдягти. Для спортивного одягу це не проблема, але з повсякденним буває складно, бо треба, щоб було і гарно – і зручно. За останній рік джинси чи штани не вдягав жодного разу через непрактичність і витрати часу".
А його дружина Альона наголошує, що ветерани заслуговують на краще, і було б добре, якби їм не треба було обирати між естетикою і комфортом.
На українському ринку адаптивного одягу наразі працює декілька брендів. Наприклад, «Швейна рота» та Adaptive.com.ua спеціалізуються на виробленні функціонального одягу з застібками липучками, для шпиталів та реабілітаційних центрів. А Wheelny сфокусований на індивідуальному пошитті одягу для людей на колісних кріслах
Рішення, яке пропонувала Світлана не конкурує з ними, а є альтернативою. А виготовлення джинсів зокрема й на експорт дозволило б знизити кінцеву ціну для українського споживача. Утім, дизайнерка вже оголосила про закриття ФОПу.

Фотосесія для каталогу SVD Denim. Фото Володимир Лукань
Світлана студентка University of the Arts в Лондоні, і вже в наступному році планує відкрити підприємництво в Британії, де, вона наголошує, нікому не треба пояснювати важливість хорошого інклюзивного дизайну. Але це буде британський бренд, з аналізом місцевого ринку і ціноутворення.