Чия ж Снігурка?

Напередодні Нового року та Різдва деяких українців хвилює питання щодо святкових персонажів – Діда Мороза та Снігурки. Звідки вони з’явилися, до якої культури належать тощо. Особлива увага - загадковій внучці Діда Мороза. Хтось каже, що вона є виключно атрибутом російського фольклору, хтось її називає слов’янським язичницьким персонажем, а хтось впевнений, що її прототип був і за часів Київської Русі*.

Як казав один класик: «Давайте розбиратися!».  

Одна версія походження Снігурки походить від язичництва*. Наприклад, появу цього персонажа пов’язували слов’яни з таким обрядом, як «похорони Коструби». Ця традиція існувала навесні, коли ігровий персонаж Лозова, який можна назвати, певною мірою, прототипом Снігурки, помирав та перетворювався у воду. У слов’ян було ще багато схожих образів, які пов’язували із зимовим сонцестоянням – Морена, Мармара, Мара тощо. В язичницький період слов’янські народи описували й матір Снігурки, називаючи її Лілея – богиня кохання та родючості. Також 30 січня була традиція вшановувати такого противника бога Перуна, як Мороза. У нього була дружина Сніжна Цариця та дочка Снігурка. Як бачите, варіацій цього зимового персонажа в язичницький період було  багато. Все залежало від регіону та традицій окремих слов’янських народів. Вже у християнські часи Київської Русі відбувається певна трансформація зимових міфічних персонажів. Хоча нова релігійна та світська влада намагалася зовсім їх «стерти» з культурної традиції, надаючи їм негативних рис. У давньоруському фольклорі почали з’являтися прототипи цих зимових героїв, якими, наприклад, почали лякати дітей. Але, все ж таки, прототип Снігурки, яку називали тоді Галатея, залишився, як атрибут зимового сонцестояння. Також у народних приказках цю дівчину називали символом застиглої води.

Інша версія з’явилася у XIX столітті завдяки російському фольклористу О.М. Афанасьєву. У 1869 році він в книзі «Поэтические воззрения славян на природу» описав цього персонажа як 15-річну дівчину, яку зліпили зі снігу бездітна пара Іван та Мар’я. Ця міфологічна історія закінчилася доволі трагічно, бо Снігурка не послухала батьків та вирушила з друзями до лісу. А коли стрибнула через багаття - розтанула. Хоча  за цією ж легендою, казкова героїня досі живе в лісі. Кажуть,  ця розповідь стала натхненням для О.М. Островського, який написав однойменну п’єсу. Потім М.А. Римський-Корсаков – оперу, а В.М. Васнєцов та М.К. Рерих – картини. З цього часу Снігурку стали вважати виключно персонажем російського фольклору. У радянські часи, після кількох десятиліть забуття, вперше вона з Дідом Морозом постала на новорічних святах у 1937 році в Московському Будинку Союзів.

В українській традиції також зустрічався цей персонаж, як, наприклад, в народній казці Полтавщини «Дівчина-снігурка». У 1840 році український вчений, член історичного товариства імені Нестора-Літописця***, фольклорист М.О. Максимович, ще за 20 років до появи праці О.М. Афанасьєва, описав цей зимовий персонаж у своєму альманасі «Кияни». У тому ж XIX столітті український етнограф та історик Борис Грінченко написав окрему поему про Снігурку. У ті часи ще один український етнограф та письменник Г.П. Данилевський опублікував поетичну версію казки про дівчину зі снігу. У цих працях вона виступала як атрибут й української культури та традицій Київської Русі. 

Як бачите, у соціокультурному середовищі народів різних історичних періодів фігурував такий зимовий міфічний персонаж, як Снігуронька.   

*Київська Русь - середньовічна держава зі столицею в Києві, існування якої припадало на IX - XIII століття. У часи розквіту вона розташовувалася від Балтійського до Чорного моря, та від річки Вісли до Волги.

**Язичництво - сучасна назва системи вірувань, що існували до прийняття християнства та інших світових релігій. До язичництва відносять релігійні обряди, свята, поклоніння божествам, тваринам, предметам тощо.

***Історичне товариство імені Нестора-Літописця - наукове товариство з історії, що існувало при Київському університеті (зараз Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка) з 1872 по 1931 рр. Займалося товариство охороною пам’яток, дослідженням історії козацтва, вивченням старожитностей на території сучасної України, археологією та топографією.