Анімація про окупацію, або Як «ожив» арт-опір херсонців

«Що завжди вражає в художниках — вони не можуть не працювати за будь-яких обставин, які б їх не переслідували», — ділиться своїми враженнями від творчості митців-земляків співкураторка проєкту «Анімація арт-опору в окупації», арткритикиня Юлія Манукян.

Мистецьке переосмислення подій окупації — то не лише локальний, місцевий інтерес. Цей унікальний трагічний досвід зараз цікавий цілому світу. Саме тому просте бажання якось підтримати херсонську арт-тусовку, на голову якої раптово «звалився» недолугий «русскій мір» з усіма жахами та сюрреалізмом свого буття, зненацька вилилось у яскравий проєкт, який підтримала київська ГО «Музей сучасного мистецтва» з ЮНЕСКО, а потім Goethe-Institut зі Стабілізаційним фондом культури та освіти ФМЗС Німеччини. Перша презентаційна акція спонтанно відбулася в Одесі незадовго до звільнення Херсона. А вже в січні-лютому пройшли виставки-презентації в Києві, Львові, Ужгороді, Запоріжжі за участю митців вже деокупованого міста... Та й сам проєкт давно живе своїм життям в мережі. Але про все по черзі розповіли куратори проєкту «Анімація арт-опору в окупації» Юлія Манукян і Сергій Дяченко.

Куратори проєкту «Анімація арт-опору в окупації» Сергій Дяченко та Юлія Манукян, презентація в Одеській бібліотеці ім. Грушевського. Фото Ігоря Бойченка

Херсонська арт-резиденція в окупації — «кошмар і велика удача для дослідника»

Розпочинаючи розповідь про проєкт «Арт-опір херсонців в окупації», Юлія Манукян згадує, як у 2021 році на ІІ Конгресі культури у Львові «Сцена майбутнього» брала інтерв’ю в соціолога культури з Бельгії Паскаля Гілена. Тоді, в умовах пандемії, торкнулися теми мистецтва резиденцій не тільки як підтримки різноманітних альтернативних практик, а і як притулку для митців, які тікають від репресій чи воєн. Хто ж тоді знав, що наступного року українським митцям дійсно знадобиться такий притулок — і його надаватиме чи не весь цивілізований світ. І, як не іронічно звучить, херсонці, які залишилися в окупованому місті, зробили «резиденцію» самі собі — такий собі варіант порятунку потопаючих власноруч...

Блискавична окупація Херсона, два-три тижні відчаю та шоку, коли все життя стало на паузу. І тут на очі потрапили перші роботи на тему війни від художників, що опинилися на вільній території...

Насправді митці, які залишилися в окупації, також почали реагувати на жахливу дійсність засобами мистецтва. І першим це зробив Олександр Жуковський — роботою «Незваний гість». Полотно висіло в майстерні весь час перебування в місті росіян, але, попри небезпеку, автор не збирався його ховати.

Олександр Жуковський. Незваний гість. Акрил, вінтажний текстиль. Гігантський шершень – символ руйнівника і загарбника, якого розривають комахи-захисники

Це дало поштовх Юлії зібрати на «резиденції в окупації» тих, хто мав сили та бажання працювати та підтримувати інших. Спочатку їх було шестеро, потім долучилися ще двоє. Публічність намагалися звести до мінімуму, щоби не наражати на небезпеку авторів, за цей мистецький спротив можна було не тільки потрапити «на підвал», а й поплатитися життям. Арт-прихистком підпільної резиденції стала майстерня Жуковського, де, за можливості, митці спілкувалися та засобами мистецтва створювали свої рефлексії на тригери війни.

Ця робота тривала весь час протягом окупації Херсона, хоча сама Юлія через 2 місяці змогла виїхати з міста. Вона та її колега по громадській організації «Urban Re-Public» та співкуратор проєкту «Арт-опір херсонців в окупації», історик і краєзнавець Сергій Дяченко весь час підтримували митців, архівували роботу та намагалися поширити голос херсонських художників з окупації не тільки в Україні, а й на міжнародній культурній арені.

Після Бучі — жорсткою мовою ненависті

Херсонська спільнота вільних художників ніколи не приймала нав'язаних правил гри та залишалась поза мейнстримом, дозволяючи собі обирати власну форму вираження думок. Інформація про звірства росіян у Бучі підірвала свідомість і дала моральне право на таку форму висловлювання, яку б у мирні часи назвали щонайменше нетолерантною. Робота Олександра Жуковського «путін ку-ка-рі-ку» була зроблена за декілька годин одразу після оприлюднення інформації щодо звірств росіян у Бучі.

Олександр Жуковський. «путін ку-ка-рі-ку». Художник використав «тюремний епос» як єдиний прийнятний наразі наратив щодо путіна як особистості, не гідної людяного поводження. Нетолерантність висловлювання (путін підфарбований, «жіночно» вбраний і готовий до «вживання») спокутується тезою автора роботи, що для таких як він, «скрепних», це найбільш ганебний спосіб покарання. Смерть – то занадто милосердно

Жуковський так пояснив свою “концепцію” :

Пізніше кураторка побоювалася, що через брутальність висловлювання цю роботу не прийме The Guardian, очікувала реакції: «Ви збожеволіли!» та готувалась наводити вагомі аргументи, що виправдовують мову ненависті. Але ні — протесту видання не було, жорсткий меседж автора був зрозумілим і не викликав спротиву.

The Guardian — непублічна слава

У середині квітня Юлія Манукян не змогла знехтувати раптовою можливістю вивезти з окупованого міста вагітну невістку. Після виїзду з Херсона вона на деякий час зупинилася в Англії, їй навіть організували зустріч у The Guardian, для цього видання ще в окупації журналістка разом з колегою давала інформацію про події перших тижнів окупації в Херсоні — звісно, анонімно. На зустрічі Юлія розповіла британцям про херсонську резиденцію і нарікала, що дуже мало пишуть про художників, особливо про херсонських. У виданні погодилися, що це має бути цікавою темою, що світ має знати про культурний опір, і попросили підготувати інформацію.

Після виходу у липні 2022-го статті The Guardian: «Kherson’s secret art society produces searing visions of life under Russian occupation» (Херсонське таємне мистецьке товариство створює палке бачення життя під російською окупацією) було безліч щирих слів підтримки та пропозицій допомоги.

Ще одну хвилю цікавості до херсонського арту приніс міжнародний конкурс арткритиків, на якому пані Юлія посіла 3 місце — їй писали з усього світу, шукали художників, просили адреси-телефони. Але ж місто тоді ще було під окупацією, і розголошувати імена тих, хто залишився, тим більше давати якісь координати, було вкрай небезпечно. Тож замість промоції, слави, якої прагне кожен митець, була «гра в мовчанку».

Та й зараз є такі, за кого куратори проєкту переживають і чиї справжні імена не називають. Не додає оптимізму і зникнення художника В’ячеслава Машницького, засновника Музею сучасного мистецтва Херсон, — можливо, він не виїхав через колекцію творів сучасного мистецтва, яку ховав від окупантів. Йому присвятила свою роботу «Херсонські плавні» Рина Храмцова. Про долю товариша, дача якого також була прихистком херсонських художників, згадують щоразу, на кожному заході.

Художниця-ілюстраторка Mona передає напругу та жах, із яким стикаються люди, страх від вибухів і невизначеності. Картина «Перехід» присвячена трьом поколінням жінок, які загинули від удару російської ракети в Одесі у квітні 2022-го

Спочатку був... жарт

Ідея допомоги митцям окупованого міста (і грошима, і якось просунути сучасними методами) не давала спокою, і куратори хапалися за будь-яку можливість. Коли від давньої подруги та колеги Ольги Балашової, голови правління ГО «Музей сучасного мистецтва», дізналися, що є можливість фінансово підтримати художників, особливо тих, хто перебуває в окупованому Херсоні, швиденько почали складати списки та допомагати заповнювати анкети. В тому числі й мультиплікатору Андрію Польшину, який довго залишався в місті. Ідея анімувати роботи народилася колективно, в розмові, буквально з жарту. Але вона захопила Сергія Дяченка. Юлія Манукян зізнається, що не одразу її підтримала:

Далі підштовхнула Ольга Балашова. Коли їй написали про ідею, чекали просто слів підтримки, мовляв, молодці, за це варто братися. Підтримку отримали не тільки на словах, а й у вигляді поштовху: саме пані Ольга повідомила про культурний конкурс ЮНЕСКО для мистецьких проєктів. Заявку подали.

Зараз куратори сміються: хотіли хлопцям трохи грошей на підтримку штанів зібрати, а народили арт-проєкт і потрапили досімки фіналістів. Змогли допомогти тоді не лише членам своєї резиденції, а й іншим херсонським митцям і науковцям, ці гроші не тільки рятували у складних обставинах, а й стимулювали до роботи.

Як завжди, людина може все, допоки не розпочне щось робити. «Спершу заявили, що можемо, а потім усвідомили, наскільки все непросто», — зізналися куратори. Публічна презентація не закладалася у проєкт, але допомогла побачити безпосередню реакцію людей, впевнитися, що тема «чіпляє» і навіть наштовхнула на ідею продовжити цей проєкт.

Презентація проєкту «Анімація арт-опору в окупації» в Одеській бібліотеці ім. Грушевського. Фото Ігоря Бойченка

Проста мова глибокої філософії

Реактивно, плакатно, доступно — такий стиль висловлювань був найпоширенішим. Втім, візуальна наївність частини творів, схожість на дитячий малюнок — то не є примітивність думки та банальне невміння малювати. От Олександр Жуковський гордо називає себе наївістом — а він є членом Спілки художників України. Та й Сергій Дяченко каже, що наївне мистецтво є простою мовою глибокої філософії, за ним стоять нетривіальні історії, почуття чи рефлексія.

У сюжетах творів йдеться про побутові речі, які, на перший погляд, можуть здаватися неважливими, але це життя людей, сповнене жахів, обстрілів, небезпеки, ризику, смерті. Одну зі страшних хронік часу створила Юлія Данилевська — вона малювала на кахельних плитках маркером у коміксно-наївному стилі історії з життя, свої сновидіння, рефлексії. Мисткиня зізнавалась: шок від того, що відбувалося навколо, був настільки сильним, що здавалося неможливим прости сісти та почати малювати. «Пробили» творчу мовчанку історії з Маріуполя, який росіяни брутально знищували. «Збирачі снігу» — то щемка реакція на сюжети про те, як у зруйнованому Маріуполі люди збирали сніг, щоби добувати брудну воду. За основу другої роботи «Турист» взято вірусне фото вбитого російського десантника-мародера, мисткиня звертає увагу на контраст між красою весняної природи та безглуздям війни.

Роботи Юлії Данилевської «Збирачі снігу» (18.03.2022) – перша після початку повномасштабної війни і «Турист» (15.04.2022)

Лі Білецька, активна учасниця акцій протесту, фільмувала підпільні зустрічі резиденції для майбутнього документального фільму, знімала портрети жінок та дівчат в окупації, реагувала на події, які бачила, та реагувала засобами фотографії на намагання насадити в Херсоні «руській мір». І якщо її великодня світлина навіяна пікніками у дворах багатоповерхівок, «прибудинковою пастораллю», яку під час окупації спостерігати було приємно, то сміливе фото «Херсон накрило побєдобєсієм» навіть коментарів не потребує, воно промовистіше, ніж будь-який текст  — Лі зробила його дуже швидко і сміливо виклала у Фейсбук.

Роботи Лі Білецької «Христос Воскрес! Воскресне й Україна!» (24.04.2022) та «Херсон накрило побєдобєсіє»

До перших учасників і учасниць «Резиденції в окупації» згодом приєдналися інші художники, які створюють нові твори-символи мистецького опору. Мистецька спільнота Херсона, розпорошена по світу, об’єдналася, щоби ці символи оживити та зробити більш доступними. І зараз популярна форма – анімація, допомагає гучніше кричати про війну, про Херсон на всіх майданчиках.

Колажі Ольги Крючковської із серії «Подивись» народжені від неможливості достукатися до знайомих і родичів із росії, які не вірили, що жахи, які художниця бачила на власні очі — то не фейк. Цю серію мисткиня називає своїм внутрішнім криком