Андрій Іздрик: «Рулити звуком – це кайф»

Андрій Іздрик – звукорежисер, продюсер, працює з музикою, подкастами, аудіокнижками та медіапроєктами.

- Скільки років ти вже працюєш звукорежисером і чому вирішив ним стати?

- Загалом я в професії з 2008 року, якщо рахувати від першої заробленої копійки. Взагалі я став звукорежисером ненавмисно. У студентські часи бавився електронною музикою: музиканта з мене не вийшло, але з основами звукозапису якраз і познайомився. А на першій роботі після університету — у львівському Мистецькому об'єднанні "Дзиґа" — я мав писати про всілякі культурні заходи, які компанія організовувала. Серед них були літературні зустрічі. Ну, я й запропонував: а що, мовляв, буду вам воду шкурами носити — давай одразу всю криницю приволочу. У сенсі, а давайте замість свого текстового переказу повішу вам на сайт одразу цілий запис тих зустрічей. Слово "подкаст" тоді ще знали з кількадесят людей у всій країні. Начальство дало добро, мені видали старий пульт і пару мікрофонів — і все закрутилося.

Так народився Літературний подкаст "Кабі.нет" — перший в Україні подкаст, записуваний на замовлення організації, а не просто зроблений ентузіастом. (То був 2008 рік, а вже наступного року ми навіть отримали за цей подкаст якийсь приз на конкурсі Best Ukrainian Blog Awards.) Більшість із тих записів і досі бродять десь Інтернетом, хоч оригінального сайту вже не збереглося. (Найбільше, як не дивно, залишилися на російському терміналі podfm.ru — на відміну від усіх інших ресурсів, де ми викладалися, цей досі живий)

Ну, і був побічний ефект від такої роботи. Як вперше пальці на фейдери того пульта поклав, так і зрозумів: от воно. От саме цим я хочу займатися надалі. Так і зробив, і дотепер тішуся.

- Що привабило в роботі найбільше?

- Поєднання фізики та музики. Звукорежисер — це такий мультикласовий персонаж, який мусить вміти трохи мечем махати, а трохи заклинання читати. Тобто бути трішки митцем, а трішки інженером. А мені якраз у такому поєднанні жити комфортно: коли набридає технічна сторона справи, можна знайти собі якусь творчу задачу, а коли втомлює творчість — покопирсатися в залізячках.

Ну, і просто рулити звуком — це кайф. Особливо це відчутно в залі, коли ти розумієш, що вся вібрація довколишнього повітря перебуває на кінчиках твоїх пальців. А студія — це зовсім інший кайф. Це вже щось таке, як скульптура: от у тебе була заготовка, ти її став тут так довбати, так сяк колупати — і от воно набуває форми. Звісно, з часом це відчуття притуплюється, але однаково рано чи пізно в роботі знаходиш якісь такі штуки, які тобі нагадують, чому ти взагалі в цю професію прийшов.

- Розкажи коротко, що являє собою робота звукорежисера?

- Це завжди історія про пошук балансу. Байдуже, чи ти вирішуєш, скільки басу треба додати у цю пісню, чи який спецефект додати у цю п'єсу, чи просто як виразніше подати сольний голос. Це така собі алхімія, треба взяти правильні інгредієнти та змішати у правильних пропорціях. Причому, як правильно конкретно у твоєму випадку — тобі ніхто не скаже. Як на мене, найближчі професії до звукорежисури — це малярство, кулінарія і парфумерія: вони займаються по суті тим самим, тільки працюють з іншими матеріалами.

- Як проходить твій робочий день?

- Дуже по-різному, залежно від задачі, над якою я працюю. Коли записую аудіокнижку чи зводжу музику — проводжу час у студії тільки в компанії актора чи музиканта відповідно; коли роблю саунд-дизайн до якоїсь довгої книжки — тижнями не бачу живих людей на роботі взагалі. А от коли влажу в якусь медійну історію — от там починається багато цейтнотів, дзвінків, бюрократії, смиканини, кухонних суперечок, епізодичних скандалів на рівному місці... За цим я, власне, туди і йду — ефірним адреналіном. Ну, але його я за три роки роботи над "Тут і зараз: живі концерти в прямому ефірі" наївся вдосталь, щоби зараз насолоджуватися студійною тишею.

- Як зберегти в студійному записі відчуття "драйву", яке присутнє на сцені?

- Це залежить від майстерності музиканта передовсім. Але загалом це різні речі. Робота у студії в наші часи — це найчастіше конструктор (спочатку пишемо одну партію, потім іншу і т.д. — не так багато жанрів сьогодні допускають запис "пачкою", коли всі грають одночасно). А енергетика твориться там і сям по-різному. Як театр і кіно, грубо кажучи. Робота з концертом — це більше консервативний процес ("збережи все, як було й трішки підкресли"), а студія — процес більш креативний.

- Відрізняється процес запису окремого треку від запису цілого альбому?

- Незначно. Іноді корисно мати в голові весь майбутній реліз, але однаково кожен конкретний трек має звучати в найкращий можливий спосіб. Якщо це не частини великої форми, звісно — в опері чи симфонії таки треба витримувати цілісність передовсім. В естрадній музиці цілісних альбомів зараз і так мало випускається.

- Тебе називають одним із піонерів українського подкастингу. Наскільки важливий аудіодизайн у подкастах і яку апаратуру обрати?

- У подкастах найважливіше — це цікава тема і якісна її подача, це само собою. Саунд-дизайн доречний не в кожному матеріалі. Більшість тих подкастів, які я слухаю — це обговорення теми за участі 2-4 осіб. Там, як і в інтерв'ю, саунд-дизайн грає чисто функціональну роль — розбивки на тематичні блоки, відділення реклами від основного контенту, блоку новин від обговорення і т.ін. Там просто ніде розвернутися. Для того, щоби тобі був потрібен саунд-дизайн у подкасті, треба вміти його вписати туди на етапі сценарію, а в нас у цю сторону, на жаль, сценаристи нечасто думають. А якщо і думають, то це якісь убогі ілюстрації на рівні "на словах про аеропорт дай звук посадки літака". Як саунд-дизайн подкастів має бути таким, то краще вже зовсім без нього. Але якщо хто робитиме подкаст, де розвернутися таки буде де - то я хочу з ним попрацювати.

Щодо апаратури, то вона підбирається під конкретну задачу. Якщо ти плануєш писати сольне шоу — тобі одне потрібне, колективне — інше; збираєшся при цьому ще і відео знімати — третє, виходити в прямий ефір — четверте. Мені траплялося консультувати й домашніх подкастерів, і збирати радіостанції різного калібру, але без конкретної задачі я б не брався роздавати поради для "сферичного у вакуумі" подкасту: що одному добре, того іншому замало, а ще комусь — марна трата грошей.

- Як ти ставишся до вінілу?

- Вважаю його предметом для колекціонування, а не засобом передачі звуку. Я досі пам'ятаю той акустичний оргазм, який отримав від першого в житті CD: нарешті ніякого шипіння, ніякого тріску і гулу, жодних флуктуацій швидкості — просто музика, як вона є. Тому не можу знайти ані одної причини для любові до вінілів, окрім того, що їх прикольно тримати в руках, ставити на програвач, голочку опускати — усі ці дрібні ритуальні штучки, знаєте. Але як носій для звукозапису вініл — це відверто застарілий формат, вся "особливість" звучання якого випливає з його фізичних обмежень. По суті — це не особливість, це спотворення сигналу. Якби я хотів послухати спотворений сигнал, я б його так і записав! А якщо записував чисто, значить, і звучати має так самісінько. Так, можна зібрати чудову аудіосистему з програвачем, яка буде дуже переконливо звучати. Майже як CD. Правда, коштувати буде, як невеличкий авіаносець. Але при однакових умовах хороший цифровий запис завжди звучатиме краще, ніж будь-які електромеханічні системи.

От де я люблю вініли — то це у клубах. Танцмайданчик — не філармонія, та й техно не вимагає особливої концентрації уваги на кожному моменті звуку — там якраз вінілові спотворення цілком прийнятні.

- В Україні є місце, де навчають звукорежисурі, чи це можливо зараз лише на приватних курсах?

- Так,  їх готують у Поплавського, у Карпенка-Карого й у консерваторії.

- Якби у тебе було три місяці вільного часу і ніяких фінансових обмежень, чим би ти зайнявся?

- Мені подобається, де я є і що роблю. Тому — тим самим. Якби завтра був кінець світу, то теж. Не тому, що я такий фанат своєї діяльності, а тому, що у всій іншій бачу для себе ще менше сенсу.

- Є якась інформація або теорія, в яку ти просто віриш, оскільки у неї немає доказів? Чому?

- Після навчання в УКУ довелося вичищати зі свідомості стільки всякого релігійного шлаку, що тепер уже, сподіваюся, ні. При цьому диплом католицького богослова чудово в цьому допоміг. Правда, це вдалося не завдяки, а всупереч, але таки вдалося. Правда, після того, як я звідти вийшов, довелося не тільки обтрусити порох з ніг, але й повністю перебудувати спосіб мислення, але інакше я б не опинився на таких позитивістських позиціях, які спрощують мені життя останні років п'ятнадцять. Ні, я підозрюю, що досі вірю в купу маячні, але наразі я ще не в курсі, що це маячня. А про що в курсі — те перевірив кілька разів.

Але бути атеїстом збіса нудно. Я б радше був мольфаром. З радістю повелівав би духами й стихіями, призивав демонів і ангелів, спілкувався б з богами — аж жаль, що їх не існує.

- Якби тобі назавжди заборонили займатися теперішньою роботою, яку нову професію ти б обрав?

- Завжди хотів заснувати свою секту. Мене завжди стримувало те, що мені не вдавалося повірити в жодну нісенітницю, яку я міг придумати. Але якби не залишилося інших варіантів — то рухався б кудись туди. У крайньому разі, влаштувався б піфією районного масштабу. Дрібні пророцтва за сметану і масло домашнього виробництва — що може бути краще?