Вкрадена весна: про квіти, дерева і людську байдужість
Кажуть, Бог живе в дрібницях. А я думаю – Він живе в тому, як ми ставимося до чужої праці, коли на нас ніхто не дивиться.
Сьогодні я згадую розповіді моєї подруги. В її словах часто звучить тихий сум, який неможливо висловити криком. Тільки уявіть: весна, перші промені сонця, і людина, схилившись над землею під балконом, дбайливо висаджує квіти. Полив, кожна вирвана травинка, кожна надія на те, що тут буде красиво для всіх.
А потім приходять свята. Ті самі дні, коли душі мають ставати чистішими. Але замість молитви – ніж. Замість вдячності пусті клумби. Люди, наче шуліки, обривають чужу працю, щоб нести «святити» вкрадене. І я мимоволі думаю: чи може вода стати святою на квітах, що принесли комусь біль? Чи почує небо молитву, якщо руки пахнуть вкраденим садом? Бог бачить не те, як низько ми схиляємо голову в храмі, а те, як ми бережемо світ навколо себе.
А за межами дворів – інший біль. Парк Таврійський. Понад дві тисячі дерев. Не куплених у розплідниках, а викопаних власноруч у посадках, виходжених, висаджених з вірою, що вони стануть тінню для наших дітей. І ось перше зелене листя, перша перемога життя... яку просто зрізали секатором. Кілька рухів металу – і точка росту, майбутнє могутнього дерева, знищене. Навіщо? На це питання немає логічної відповіді. Тільки порожнеча.
Поруч інша історія. Людина з тачкою засипає молоді дуби тріскою. Він вірить, що робить добро. Але в часи, коли небо над нами розривається від дронів та прильотів, коли кожна іскра може стати пожежею, ця «допомога» перетворюється на суху пастку. Садив не він, не питав, не радився... Це теж про нас. Про те, як важливо не просто «хотіти як краще», а поважати чужі знання і зусилля.
Що ми маємо цієї весни?
- Спустошені клумби після свят.
- Дві тисячі дерев, яким відібрали можливість рости вгору.
- Маленькі дуби, що опинилися в зоні ризику через нерозуміння.
Я не хочу нікого звинувачувати. Це просто роздуми. Історії, від яких з’являються мурахи, бо в них вся суть нашої сьогоднішньої реальності. Ми всі дуже різні. Одні створюють життя з нічого, інші – руйнують його, навіть не замислюючись.
-preview.webp)
-v1-preview.webp)