А ви знали, що велика кількість російськомовних пісень, які багато хто навіть вважав народними, насправді були цинічно вкрадені "совєтськими" авторами і композиторами в українців?
Вони безпардонно тирили не тільки нашу історію, а ще й наші пісні! І це зайвий раз доводить, що в основі культури країни-агресора лежить не що інше, як звичайний плагіат.
Візьмемо пісню "Поручик Голицын", першоджерелом якої є українська - "Друже Ковалю". Тут росіяни приписали собі "бандерівську" пісню! Адже автором музики і слів до композиції "Друже Ковалю", яка лягла у основу "білогвардійського" романсу "Поручик Голицын", є повстанець Микола Матола. І була написана вона в 1949 році. А переклали цю пісню російською лише у 1977-му. А у 198-му навіть вставили саундтреком в пропагандистському фільмі «Заговор против страны Советов».
Або "Любо, братцы, любо" є плагіатом з "Любо, братці, любо".
Ця пісня часів визвольних змагань 1917-1921 років завжди звучала українською. Чому? Тому що у армії Нестора Махна 98% бійців були етнічними українцями. Власне, навіть у радянському фільмі Олександра Пархоменка, пісня "Любо, братці, любо" співається російською мовою, але з українським акцентом та такими словами, як "порубаних", "не доводиться", "куля", "тужити".
А як вам таке - російська "Вікіпедія" пише, що текст до пісні "Там вдали, за рекой" був написаний у 1924 році. Але композицію "Прощався стрілець" на той час вже 10 років як співали у корпусі Українських січових стрільців!
А пісня "Вот кто-то с горочки спустился", що стала візитівкою Надєжди Кадишевой і Наташі Корольової, є лише адаптованим варіантом українського романсу XIX століття "В саду осіннім айстри білі".
Російська нібито "народна" пісня "Выйду на улицу, гляну на село" насправді є лише адаптацією української дійсно народної "Де б я не їхала, де б я не йшла", без якої не обходилося жодне традиційне українське весілля.
Чи візьмемо загально відому начебто "російську народну" пісню "Ой, мороз, мороз". В неї навіть є російська авторка - Марія Уварова, і типу вона написала цей твір у 1954 року. А насправді ж ця композиція була популярна на Вінничині ще у першій половині 1900-х років і співали її з такими словами:
Ой мороз, мороз,
Ще й зима буде,
Прошу я тебе -
Не зморозь мене!
Прошу я тебе -
Не зморозь мене!
Ой не так мене,
Як мого мужа,
Бо в мого мужа
Плоха одежа.
Бо в мого мужа
Плоха одежа.
Кожуха нема
Й чобіток нема,
Кафтан тоненький,
Та й той подертий.
Кафтан тоненький,
Та й той подертий.
Сиджу за столом,
Та й пишу пером,
Та й пишу пером,
Та й плачу жальом.
Та й пишу пером,
Та й плачу жальом.
Коротше кажучи, росіяне звичайні крадуни та злодії! Навіть на прикладах деяих пісень це можна побачити.