Коли хронічні захворювання стають критичиними

Нестабільність життя в Україні у поєднанні з постійним стресом внаслідок війни спричиняє тривожну тенденцію: люди звертаються за медичною допомогою занадто пізно. Такі несвоєчасні звернення часто призводять до розвитку у пацієнтів ускладнень, яких можна було б уникнути за умови своєчасного лікування.

Протягом кількох місяців багато пацієнтів, особливо людей похилого віку, які зверталися за плановими консультаціями до команд «Лікарів без кордонів» (MSF), зрештою потребували госпіталізації. Хронічні захворювання, які потребують постійного контролю, погіршувалися непомітно, аж поки не переростали у невідкладні стани.

64-річна Віра з Миколаївщина – одна з них. Через постійні обстріли російськими містами рідного міста, перебралася в інший населений пункт подалі від лінії фронту в Миколаївській області.

«Моя квартира була зруйнована, так само як і квартири моєї доньки та сина, – каже Віра. – Тому ми переїхали. Але тут також небезпечно. Нещодавно влучили у ферму. Багато корів загинуло. Мені було страшно. Я почала відчувати слабкість, в мене почало двоїтися в очах», — продовжує вона. «Оскільки я не змогла знайти сімейного лікаря в населеному пункті, де я проживаю, я відразу пішла до лікарні».

Після огляду лікарем «Лікарів без кордонів» Віру, яка страждає на діабет, швидко направили до одного зі стаціонарних відділень лікарні.

Як і вона, понад 3 200 пацієнтів, яких команди «Лікарів без кордонів» прийняли з початку року в лікарнях, що живуть поблизу лінії фронту, були госпіталізовані для стабілізації перебігу їхніх хронічних захворювань. Це понад 75 відсотків усіх пацієнтів, яких «Лікарі без кордонів» оглянули при першій консультації. Найпоширенішими діагнозами є гіпертонія, діабет та ішемічна хвороба серця.

Мобільні клініки, які працюють у транзитних центрах для переселенців та віддалених громадах поблизу лінії фронту, повідомляють про таку саму тенденцію. У деяких випадках пацієнти прибувають у настільки важкому стані, що доводиться викликати швидку допомогу для надання невідкладної допомоги.

«Люди живуть у постійному стресі, щодня відчуваючи на собі вплив обстрілів, відключення електроенергії та невизначеність», — каже Робін Мелдрум, координатор програм «Лікарів без кордонів» в Україні. «Через це люди часто не звертають увагу на загострення серйозних хронічних станів. Захворювання, які могли б бути контрольованими, стають небезпечними для життя».

Серед пацієнтів, яких приймають команди «Лікарі без кордонів», багато людей похилого віку з ускладненнями таких захворювань, як гіпертонія, діабет та астма, що виникли внаслідок переривання амбулаторного лікування. Наприклад, у Херсоні середній вік пацієнтів, госпіталізованих до відділення інтенсивної терапії, яке ми підтримуємо, становить 63 роки.

«До моменту, коли люди потрапляють до лікаря, вони часто вже перебувають у критичному стані — і іноді [буває] занадто пізно», — каже Мелдрам.

Доступ до медичної допомоги залишається серйозною проблемою в деяких регіонах України. З моменту початку повномасштабного вторгнення російських військ у лютому 2022 року багато місцевих медичних закладів було пошкоджено або зруйновано, медичний персонал виїхав, а аптеки часто закриті. Щоб потрапити до лікаря, доводиться долати великі відстані — іноді 20, 30 або навіть до 100 кілометрів — по пошкоджених дорогах і під постійною загрозою ударів безпілотників. Громадський транспорт практично не працює.

Перебої у наданні медичної допомоги також впливають на пацієнтів із туберкульозом та іншими інфекційними захворюваннями. Багато хто з них змушений долати великі відстані, щоб проходити лікування, а обмежений доступ до діагностики означає, що випадки захворювання можуть залишатися невиявленими, що приховує справжній масштаб потреб.

Щоб усунути ці прогалини, «Лікарі без кордонів» підтримують лікарні поблизу лінії фронту та організовують роботу мобільних клінік у Донецькій, Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській та Запорізькій областях.

«Ми намагаємося дістатися до населених пунктів, де доступ до медичної допомоги є найбільш обмеженим», — каже Каца Бреннеман, менеджерка з питань охорони здоров’я «Лікарів без кордонів» в Україні. «Однак через небезпеку — зокрема через атаки на цивільну інфраструктуру, залізничні станції та пасажирські автобуси — люди бояться виходити з домівок».

«Гуманітарні працівники також працюють під постійною загрозою; нам довелося призупинити діяльність у десятках місць поблизу лінії фронту через ракетні та дронні атаки», — каже Бреннеман.

Команди «Лікарів без кордонів» роблять усе можливе, щоб забезпечити хоча б мінімальний рівень медичного обслуговування в районах, куди людям фізично небезпечно дістатися, проводячи дистанційні консультації. У таких випадках волонтер із місцевої громади, який пройшов навчання в «Лікарів без кордонів», вимірює життєві показники та допомагає у спілкуванні з пацієнтом, тоді як консультація проводиться у форматі відеодзвінка з лікарем організації.

У міру продовження війни забезпечення доступу до базової медичної допомоги полягає не лише у лікуванні невідкладних станів, а й у їхньому запобіганні. Без своєчасної медичної допомоги хронічні захворювання, які можна контролювати, продовжуватимуть переростати у стани, що загрожують життю, непомітно погіршуючи стан здоров’я тих, хто й без того переживає надзвичайні труднощі.