Сергій Павлюк про акції протесту, допомогу одне одному та крутий Херсон

Режисер із Херсона Сергій Павлюк відомий далеко за межами нашого міста. Він працював з багатьма театрами в Україні та за кордоном, створив більше сотні великих й маленьких вистав, багато з яких мали резонансний розголос і нагороджені різними театральними преміями. Але війна всі творчі плани зруйнувала, і митець, перебуваючи в окупованому Херсоні, став протестувальником та волонтером.

Тепер Сергій у безпеці й радіє можливості повернутися до улюбленої справи — вже працює над постановкою брехтівської “Матінки Кураж” у Полтаві. Але розмова з режисером точилася не про творчі проєкти, а про його волонтерську діяльність та про акції протесту в Херсоні, учасником яких він був. Більше того,  Сергій одним із перших закликав херсонців вийти на мітинги.

Про життя в окупації

Сергій Павлюк зізнається, що з перших днів страху не відчував зовсім — лише бажання бути корисним. Тому вже 26 лютого записався в Муніципальну варту. Ходили на патрулювання, ловили мародерів, займалися гуманітаркою, навіть “коктейлі Молотова” розливали. Страх виникав час від часу, коли влаштовували допити, а впевненості, що повернешся, не було. Рятував гумор. Але щоденні стреси першого місяця змінив “день бабака”, коли щодня одне й те саме… І тихий терор.

Про те, як починалися мітинги

Сергій Павлюк почав виходити в місто й робити стріми вже на другий день окупації, 2 березня. Це була відповідь на сплеск фейсбучних постів, мовляв, Херсон здали, а херсонці зрадники — це розлютило не на жарт. От і показав, що в Херсоні театр з українським прапором, що Потьомкін, він же козак Грицько Нечоса, стоїть з українським прапором, що Україна залишається тут, що Херсон — це Україна.

3 березня з’явилася інформація, що російська колона з гуманітаркою прямує до нас і що збираються зняти пропагандистський ролик. Наступного дня вимкнули зв'язок. Режисер  майже з передмістя  добіг до центру. Встиг, коли фури майже від’їхали, а люди ще кричали “Слава Україні!” та “Геть, фашисти!”. Звісно, приєднався, а ще почав записувати відео, щоби розповсюдити його, як тільки відновиться інтернет. Навкруги стали говорити про плани зібратися й наступного дня о 10:00. Але ж зв’язку, інтернету не було. І тут на очі потрапив хлопчина, він розмовляв по телефону — виявилося, що “Лайф” працює. Цей хлопець допоміг вийти в прямий ефір із закликом зібратися завтра. А коли Сергій повернувся додому, дізнався: його відеозвернення стало вірусним і розійшлося по Фейсбуку.

Перша акція протесту у Херсоні 

Про можливі наслідки перших протестів

Сергій Павлюк очікував, що людей на мітинг прийде багато, але, маючи майданівський досвід 2014 року, добре знав і про дії провокаторів. Тому ввечері зателефонував хлопцям із Муніципальної варти й попросив, щоби вони прийшли на мітинг  і допомогли. Та люди почали збиратися на площі ще за годину до призначеного часу...

Мітинг 5 березня

І провокатори, які намагалися спровокувати людей йти на кулі, “в атаку”, на мітингу були, і постріли були — рашисти стріляли вгору. Та попри небезпеку люди приходили й на наступні акції протесту — було багато дітей і жінок. Усе змінилося, коли з 21 березня солдатів замінили СОБР і кримська поліція, коли почали розганяти мітинги жорсткими методами, коли пролилася кров.

Про мету мирних мітингів

У тому, що вже перші мітинги досягли своєї мети, Сергій Павлюк сумнівів не має. Більше того, вважає, одного мітингу 5 березня вже було достатньо. Бо людям, більшість з яких 10 днів сиділа по підвалах, треба було “злити” свій страх і показати, що Херсон — це Україна, що рашистам тут робити нічого, що мирні люди не хочуть бачити озброєних орків на своїй землі.

Але небезпека, про яку він попереджав із самого початку,  не зникла. І хоча багато хто з активістів закликав надалі вже не збиратися, люди продовжували йти на мітинги. Та й сам Сергій приходив, уже як простий учасник. Кричав разом з усіма, стрімив. Бачив, як змінювалися лідери: сьогодні один хлопчина рупор узяв, наступного разу вже інший.

Про прірву між українцями та орками

До речі, той факт, що люди можуть без організації, без страху виходити й висловлювати свою позицію, — орки усвідомити не могли. Для них це нонсенс — для нас норма. Саме про це вони найбільше питали на допитах і самого Сергія, і багатьох інших, до кого змогли дотягнутися руками.

Про контакти з російськими військовими

Перед першим мітингом, розуміючи небезпеку провокації та відчуваючи відповідальність,  вирішив запобігти можливим трагічним наслідкам. Підійшов до російських солдатів, спитав старшого й попрохав його не стріляти в мирний мітинг. Після цих слів режисера взяли під “білі ручки”, завели в приміщення ОДА і з півгодини допитували. Коли ж почали стріляти, забрали телефон, паспорт і випхали з будівлі.

Повернувшись за документами після акції протесту, він мав ще годину “виховної роботи” — пропонували “врятувати” і вивезти всю сім’ю в Крим; розпитували, хто був на мітингу, хто був головним і чи були чужі. Вразило, що не минуло  й півгодини — а вони дізналися, що в натовпі був поляк.

Потім режисера ще двічі допитували. Коли Сергій думав, що про нього вже забули, швидко вираховували його місцеперебування, погрожували — одним словом, працювали професійно, і в цьому була небезпека. Навіть фейсбучні пости ворог використав на свою користь, щоби дізнатися про найактивніших. Почалися арешти — шукали хлопців з АТО, працівників СБУ, чітко знали кого і де шукати.

Квартиру режисера орки знайшли 16 березня —  він із родиною був на дачі. Виламали двері, вкрали дитячі комп’ютери, забрали величезний архів п’єс, розбили телевізор, розпитували сусідів про сім’ю. Тепер він картає себе, що про свою родину, про небезпеку, на яку наражав близьких, подумав не одразу — тож довелося двічі переховуватися.

Про “кавказьку рулетку” виїзду

Наміру виїхати Павлюк взагалі не мав, а його машину використовували волонтери для закупівлі  необхідного для пункту переселенців. Сергій  і вся його родина були “при справі”.

Але оркам його ім’я не давало спокою — тільки-но директор херсонського театру Олександр Книга змушено виїхав після затримання, окупанти поклали око на головного режисера, цікавилися через тих, кого викликали на допити, а чи не погодиться Павлюк очолити театр... Після цього в родині Павлюків вирішили: дружина вивезе дітей — він сам планував залишися. Але друзі та родичі наполягли, щоби він не   геройствував, а сідав із сім’єю в машину і виїжджав. І погодитися на це було неймовірно тяжко.

Павлюкам вдалося виїхати 18 квітня — в одній машині восьмеро. Пощастило з першого разу. Всю дорогу лив дощ, орки на блокпостах вантаж перевірили тільки двічі. Та найстрашнішими виявились не ті 6 блокпостів на шляху до свободи, а сіра зона від Снігурівки до Баштанки: дощ, обабіч дороги бита техніка, безперервні думки – доїдеш чи не доїдеш...

Побачити в Баштанці після брудних і неохайних орків  ставного блакитноокого українського військового, який вітає словами “Слава Україні!” та щиро їм радіє,  — було щастям. Доньки верещали від захвату й хотіли взяти його телефонний номер, жінка казала, що заміж за нього вийде...

Прийняли велику режисерську родину в Києві письменники та видавці брати Капранови.

Про важливість фестивалю “Мельпомена Таврії” під час війни

Недарма Олександр Книга назвав цьогорічний фестиваль “голосом Херсона”, вважає режисер. “Мельпомена Таврії” зараз дуже потрібна, бо завдяки театральному фестивалю українські та закордонні ЗМІ кричать про Херсон, про Україну, про війну. Театральний світ не менший за світ попсовий, і свідчення тому — міжнародний скандал як реакція на викрадення Олександра Книги 23 березня. За нього піднялися Туреччина, Португалія, Німеччина, Грузія — усі митці зверталися, щоби негайно звільнити директора херсонського театру та засновника фестивалю. Можливо тому його й відпустили увечері. Хоча скільки б про Херсон не говорили, жалкує режисер, від цього зброя, потрібна для звільнення міста, у наших ЗСУ швидше не з’явиться.

Але більше митця непокоїть інша проблема — у Херсоні залишилися понад 100 сімей із театру, яким 2 місяці держава не спромоглася виплатити зарплатню. Зараз актриса Женя Кірсанова кинула клич допомогти, збирає гроші та перекидає на картки тим, хто залишився в окупації. І Сергій Павлюк, звісно, закликає допомогти:

Про допомогу херсонцям

Виїхавши з окупованого Херсона, Сергій Павлюк не залишив справ, якими опікувався. Як і раніше, збирає гроші для пункту переселенців, де знайшли прихисток люди, у яких взагалі нічого не залишилося — зі Станіслава, з Чорнобаївки, з Олександрівки, яку стерли з лиця землі, з Антонівки, чверть якої  зруйнували в перші дні вторгнення.  А організація побуту переселенців тримається на плечах ще одного Сергія — людина, яка вирішує силу-силенну проблем: знаходить і купує їжу нагодувати 200-300 людей, усе організовує. Зараз йому додає проблем неможливість розрахуватися безготівково — доводиться обмінювати гроші на живу гривню під 15-20%, а це означає, коштів потрібно ще більше. Тож, як і раніше, режисер прохає всіх допомогти хто чим може — хто фінансами, хто продуктами, тими ж закрутками.

А ще важливо не сидіти гордо й чекати, що тобі допоможуть, а звертатися по допомогу — і п’ятеро-шестеро обов’язково відгукнуться. Тож всі, хто може допомогти або сам потребує допомоги, можуть писати Сергію Павлюку в особисті повідомлення. Обіцяє зробити все, що в його силах.

Про найпершу справу після повернення

Ні, це не буде повернення на квартиру (дякувати сусідам — виламані двері заварили через півгодини після вторгнення рашистів), режисер поїде на свій город, на свою херсонську землю, щоби побачити, як там щось росте: помідори, соняшники, полуниця. Зізнається, навіть гарний сад Капранових Павлюки перетворили на город, а зі свого городу отримували фотозвіти від друга, який за ним доглядає.

Фото зі сторінки Сергія Павлюка у Фейсбуці 

Про надзвичайно крутий Херсон

Найкрутішим протестом, який навіть перевершив мітинги 5 та 13 березня, режисер вважає повний ігнор херсонцями “очень важного мероприятія” — дня росії. Інформація про ці ганебні 5 автобусів із Криму, які їздили з точки на точку по концертах, навіть вивела його з жорсткої двотижневої депресії. Те, що люди попри всі складнощі окупації тримаються, не виходять на російські заходи, не йдуть в “окупаційну владу”, створюючи адміністративний вакуум, Павлюк називає не інакше як подвигом херсонців.