«Колонна ледь встигла проїхати, як в останню машину почали стріляти…», - історія порятунку жителів Бобрового Кута з Херсонщини
З населених пунктів, де точаться бої, практично неможливо виїхати. Серед причин - постійні обстріли або заборони російських військових залишати окуповані села. Героям нашої статті Надії та Сергію, а з ними ще кільком родинам, дивом вдалося врятуватись.
Надія та Сергій* (імена змінено з міркувань безпеки) ніколи не жили у розкошах. Проте все необхідне в них було. Дружина навчала дітей у місцевій школі, чоловік займався сільським господарством. Власний будинок, автомобіль, город. Разом з ними мешкав дорослий син з невісткою та малим онуком. У сусідньому селі – батьки Надії. Таке воно, тихе родинне щастя… І так тривало б ще багато-багато років, якби не війна.
Сім’я жила в Бобровому Куті, що у Калинівській громаді, Бериславського району. У село російські війська зайшли 18 березня, згадує жінка:
«Ми спостерігали за колонами. Спочатку до нас заїхав автомобіль схожий на УАЗ, сірого кольору з літерами «Z». Це був їх командир, який проїхав селом та подивився, де їм зупинитись. Місце обрали біля нашого будинку - в нас крайня садиба. Поряд раніше кузня була. Там вони зупинилися. Заїхала техніка, багато солдатів, почали окопуватися. Говорили, що прийшли нас звільняти. Ми їм пояснювали, що звільняти нема від кого. Ми на своїй землі, в нас все є. Чоловік займається сільським господарством, я вчителька. Діти ходять до школи, дитячого садка».
Пані Надія розповідає, що прибувши до їх громади, військові рф почали мінувати мости та грабувати пусті оселі:
«Наші села розташовані поряд з річкою Інгулець. Тут було два мости, великі, нещодавно відремонтовані, через які їздили автомобілі. Військові їх замінували. Наразі обидва вже підірвані»
З кожним днем ставало все гірше. Почалися обстріли. В селах зникли світло та вода. Електромережі побили осколки. Люди почали потроху виїжджати. Жінка розповіла, як до спорожнілих осель заходили військові та грабували їх:
«Підганяють КАМАЗ і вивантажують все: побутову техніку, меблі, навіть простирадла та подушки. Вивозять зерно. Багато легкових автомобілів у людей позабирали. Зі школи повитягували холодильники, у жителів - генератори електроенергії. Поставили їх в окопах, де живуть. Відбирають у людей свиней, курей».
Спочатку родина не планувала нікуди їхати. Але довелося змінити рішення. Того дня «прилетіло» просто у їх двір:
«Я з дітьми встигла вскочити у погріб, а чоловік не встиг, він впав на землю, - ділиться наша співрозмовниця. - Міна пролетіла просто у нього над головою, її уламки влучили в літній душ. У хаті повилітали шибки. Тими ж днями під час обстрілу загинула 15-річна дівчинка з нашого села. Її шестирічний братик був поранений у ногу. Тоді ми зрозуміли, що маємо рятувати дітей і їхати. А з нами живуть дорослий син з невісткою та онук. Ми виїхали 31 березня».
Тоді міст поблизу села ще був цілий. Тож пані Надія з родиною об’єдналися з деякими односельцями та вирішили їхати на підконтрольну Україні територію. Загалом було п’ять автомобілів. На їх дзеркала люди прив’язали білі стрічки та увечері розташували всі автівки на нижній вулиці, ближче до виїзду з села. Військові їм нічого не сказали. А на ранок наступного дня всі прийшли до своїх машин та виїхали. Пані Надія каже, що вони зробили що могли, аби убезпечити дітей та себе:
«На лобовому склі та всіх вікнах розмістили великі написи «Діти». Я прикріпила шматок білої тканини на палицю та виставила з вікна. Так і тримала дорогою. Ми їхали перші. Колона ледь встигла проїхати, як в останню машину почали стріляти. Вцілили в колесо. Водій не зупинився і їхав на диску ще кілометрів 10, аж поки той не стерся. Потім ми змогли зупинитися і замінити йому колесо».
На першому українському блокпості були сльози, обійми з українськими військовими, цукерки дітям від наших вояків. Далі вони їхали колоною аж до Білої Церкви, а там вже попрощалися та роз’їхались хто куди.
«Ми зараз живемо у Фастові Київської області, винаймаємо квартиру, - продовжує розповідь наша героїня. - Але їхали з наміром залишити тут дітей, та повернутися з чоловіком до села, аби завезти людям продукти. Ми купили мішок цукру, мішок борошна, ліки усім, хто замовляв, олію, крупи – повністю завантажити наш бус».
Поверталися 4 квітня. Вже під’їжджали до Миколаєва, коли Надії з Сергієм зателефонували односельці і сказали, далі їхати не варто. Повертатися до села не можна було, у їх будинку вже жили російські військові. Крім того, від їх рук постраждала одна з родин:
«Поки нас не було, якось вночі вони увірвалися до однієї з садиб, - розповідає жінка, - БТРом вибили ворота, кидали гранати в будинок, вимагали, щоб господарі вийшли. В них найбільша хата в селі, свій магазин. Потім військові зайшли в будинок, стріляли з автоматів. Господарів поставили на коліна, знущалися. Але їм вдалося вблагати окупантів відпустити і наступного ранку о 6-й годині вони виїхали з села».
Та навіть після таких новин Надія з Сергієм не одразу повернулися до Фастова. Вони все ж доїхали до українського блокпоста, щоб забрати жінку з села, яка дуже просила вивезти її з двома дітьми та сестрою, яка має інвалідність. Вона ледве знайшла небайдужого односельця, який погодився довезти усіх до блокпоста. 20 кілометрів ця родина та ще кілька односельців їхали на мотоциклі з коляскою. Якимось дивом на ньому змогли розміститися аж 10 людей. Російські ж військові їх випустили, але назад сказали не повертатися.
Вже у Фастові люди оформили дітей до школи. Пані Надія говорить, що їм допомагають волонтери, вони надають продуктові пакунки. Небайдужі жителі приносять одяг. Родині доводиться розпочинати життя з чистого аркуша, адже майже все залишилося вдома:
«Ходимо на підробітки. Я сама, окрім педагогічної, маю ще освіту медсестри, тож ходжу по людях. Кому ін’єкцію зроблю, кому крапельницю поставлю. Чоловік з сином також постійно наймаються. В нас же зовсім нічого немає. Навіть голку з ниткою – і ті потрібно купити. Ми дуже сподіваємося, що про Херсонщину не забудуть, там людям зараз дуже важко, просто катастрофа. Адже поряд з нашим ще багато сіл, жителі яких потребують допомоги».
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
