Зеленський і права людини. Що змінилось в Україні?

Минув рік президенства Володимира Зеленського. Під час передвиборчої кампанії та на початку його каденції було багато обіцянок: перемогти корупцію, зробити державу комфортною для людей, забезпечити мир і безпеку. Всі ці речі, в широкому сенсі, стосуються наших з вами прав, проте буде об'єктивним відзначити, що Володимир Зеленський не виокремлював сферу прав людини у своїй передвиборчій програмі. Так само, як і протягом року не представив свого бачення щодо політики у цій сфері, йдеться в матеріалі НВ.

Втім, це не означає, що президент не зробив жодних кроків. Погляньмо на його обіцянки та реальні кроки більш детально, щоб зрозуміти, що змінилося у сфері прав людини за останній рік. Одразу зауважу: попри те, що президент очевидно не має повноважень вирішувати всі питання, і є аспекти поза його компетенцією, також не варто забувати про те, що президентська партія має більшість у парламенті, а отже і реальні важелі впливу на ситуацію.

Однією з головних передвиборчих обіцянок президента було покласти край війні на Донбасі. Однак, досягнути стабільного миру неможливо без правосуддя. Дуже багато людей постраждали від воєнних злочинів за час збройного конфлікту, і вони мають право на справедливість. Прикро, та ні президент, ані його партія не ініціювали процес ратифікації Римського статуту Міжнародного Кримінального суду. Ратифікація цього документу дозволила би притягнути до відповідальності осіб, винних у скоєнні найтяжчих злочинів, зокрема воєнних та злочинів агресії в умовах збройного конфлікту. Встановлення справедливості та правосуддя є ключовим для миротворчого процесу.

Так само президент Зеленський міг би вже давно подати на ратифікацію Стамбульську конвенцію — міжнародний документ, необхідний для створення ефективної системи протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству. В той час як Україна здійснила винятковий прогрес в цій сфері протягом останніх декількох років, влада все ще не спромоглась створити належну систему, яка була орієнтувалась передусім на потреби людей та захищала постраждалих. Більше того, карантин ще більше загострив ситуацію з домашнім насильством, продемонструвавши важливість рішучих кроків у цій сфері. Саме зараз країна як ніколи готова до втілення рекомендацій, прописаних у Стамбульській конвенції. Петиція за її ратифікацію набрала необхідну кількість підписів, тож зараз всі погляди обернені на Зеленського. Чи прийме він нарешті це важливе рішення?

У своїй передвиборчій програмі президент окремим розділом згадує про безпеку людини. На жаль, для багатьох українців фізична небезпека залишається реальною. Зокрема, безкарність за злочини на ґрунті ненависті та напади на журналістів і журналісток була і залишається серйозною проблемою в Україні. За рік не було запропоновано системних рішень щодо її подолання. В той час як президент не має повноважень, аби безпосередньо впливати на процес розслідування, його роль у встановленні курсу на подолання безкарності та засудження насильства є надзвичайно важливою.

З хорошого: принаймні двічі президент і його офіс висловились в підтримку ЛГБТ-спільноти і ці кроки були дуже важливими. Я уявляю, наскільки б Україна просунулась на шляху прогресу до захисту маргіналізованих груп, якби такі заклики трансформувались у повноцінну політику. Президент Зеленський не повинен ігнорувати цю сферу.

Говорячи про правосуддя і безкарність, складно не згадати, як одне з найбільш значущих досягнень Зеленського, а саме звільнення Олега Сенцова та інших політв'язнів, було затьмарене компромісом у сфері прав людини. Права однієї групи людей були обміняні на права інших. Так, ключовий підозрюваний в справі збиття MH17 був переданий до Росії, як і 5 колишніх беркутівців, підозрюваних у вбивствах під час Євромайдану.

Одним із найбільших викликів для нової влади стала епідемія COVID-19 та введений карантин. Хоча ще зарано оцінювати ефективність заходів, введених урядом, вже можна говорити про низку проблемних моментів. Зокрема, через карантин постраждали такі вразливі групи населення як літні люди, безхатченки, люди з низьким рівнем доходу, а також малий бізнес та інші. У складній ситуації опинився і медперсонал, який часто не має належного доступу до засобів індивідуального захисту. На тривалий час обмежено право на мирні зібрання, а поодинокі акції зіштовхнулись з непропорційною протидією з боку поліції навіть у тих випадках, коли не порушували норм, пов’язаних із карантином.

Низка обмежувальних заходів мали надмірний характер. Так, 18 квітня українські військові закрили єдиний перехід через міст до села Старомаріївка на підконтрольній уряду території, що знаходиться в зоні збройного конфлікту на сході України. Через це 150 мешканців/-ок села залишились без доступу до продовольчих магазинів, медичних послуг та іншої допомоги. Перехід до сусіднього села, де можна було отримати доступ до базових сервісів, відкрили лише після втручання гуманітарних організацій.

З іншого боку, позитивною ініціативою є намір звільнити частину ув’язнених, адже це не дозволить тюрмам та СІЗО перетворитись на епіцентри поширення інфекції та дасть змогу захистити як самих ув’язнених, так і персонал установ та їх родини.

Ми будемо спостерігати, як влада долатиме наслідки епідемії, але головне, щоб всі введені заходи базувались на принципах прав людини та враховували потреби вразливих груп.

Підсумовуючи політику Зеленського в сфері прав людини, можна сказати, що попри певні досягнення і кілька яскравих позитивних прикладів, низка таких давно назрілих рішень як ратифікація Стамбульської конвенції та Римського статуту продовжують ігноруватись. Ми все ж сподіваємось на те, що попри нові економічні та соціальні виклики, ці кроки будуть здійснені протягом президентського терміну.

Очевидно, що основними трендами для уряду на наступний рік буде боротьба з наслідками епідемії та її потенційними новими хвилями. Варто очікувати, що основна увага буде зосереджена на подоланні саме економічних наслідків та спроби дати раду соціальному невдоволенню, викликаному економічною кризою.

На жаль, за таких умов існує ризик того, що права людини на практиці можуть відійти на другий план, або навіть стати тим аспектом, яким готові будуть «пожертвувати» на догоду реальним чи вигаданим ризикам в сфері безпеки.

Наприклад, як це вже відбувається в багатьох державах, в Україні може посилитись рівень цифрового стеження та обмеження права на приватність. Також низка обмежень, введених під час карантину, можуть залишитись навіть після того, як в них зникне практична потреба. Йдеться і про обмеження публічних акцій, і про нові можливі спроби прийняти законодавство, нібито спрямоване на «боротьбу з дезінформацією», що насправді є цензурою та наступом на свободу слова. Всі ці кроки прикриватимуться необхідністю боротьби з поширенням епідемії чи недопущенням її наступних хвиль. Та на практиці просто посилюватимуть контроль уряду та обмежуватимуть права людини.

Як гарант свобод, президент має чітко стежити, щоб подібних зловживань не було. Але це також означає, що нова реальність вимагатиме ще більшої включеності від нас. Ми маємо уважно стежити за всіма кроками та ініціативами влади, вимагаючи їх відповідності правам людини.

Президент же має чітко сформулювати свою правозахисну політику та пересвідчитись у тому, що права людини лежать в основі всього, що він робить, будь це реагування на пандемію COVID-19 чи процес припинення збройного конфлікту.