Як життя не за “пропискою” впливає на права українців - дослідження
В Україні близько 12% населення живуть не за місцем реєстрації. Це еквівалентно щонайменше 3,3 мільйона дорослого населення України.
Про це заявили 26 березня 2019 року авторки соціологічного дослідження "Громадяни України, що живуть не за місцем реєстрації: їхня кількість та проблеми", передає Центр прав людини "Зміна".
Дані не враховують офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб. За словами авторок, наведену кількість можна вважати мінімальною оцінкою. Загальна кількість людей, які проживають не "за пропискою", може сягати щонайменше 6,8 мільйона. Дослідники переконані, що точну оцінку кількості громадян, які проживають не за місцем реєстрації, може показати Всеукраїнський перепис населення.
Явище проживання не за місцем реєстрації загалом не залежить від регіону України та типу населеного пункту. Однак у столиці та агломерації Києва більша частка людей, які проживають за межами Київської області, – 31%. Дослідники коментують, що в цієї категорії громадян – найбільше проблем з доступом до державних послуг та з реалізацією прав.
За словами соціологів, серед молоді кількість осіб, які проживають не за місцем реєстрації, значно вища, ніж серед інших категорій населення. Якщо загалом в Україні не за місцем "прописки" живуть 12% людей, то серед українців віком 18–24 років — 17%, віком від 25 до 34 років – 19%, а віком від 35 до 44 років – 15%. Натомість серед осіб, старших за 45 років, частка тих, хто проживає не за місцем реєстрації, нижча за середній показник в Україні: серед вікової групи 45–54 років – 8%, а серед населення від 55 до 64 та від 65 до 75 років – по 6%.
Дослідниці також з’ясували, що людям, які мешкають не за місцем реєстрації, набагато складніше реалізувати свої права. Зокрема, вони рідше беруть участь у виборах та менш активні в житті міста чи села.
"Тим, хто проживає не за місцем реєстрації, складніше прийти на виборчу дільницю, бо це може потребувати додаткового часу. Відправити дитину до навчального закладу теж потребує додаткових зусиль у порівнянні з тими, хто живе за місцем реєстрації. Люди менш активні у вирішенні комунальних проблем", – наголошує Юлія Тищенко, керівниця програми проектів демократичних процесів в Українському незалежному центрі політичних досліджень.
"Українці або просто не їдуть голосувати на місцевих виборах, або якщо їдуть, то роблять необ’єктивний вибір, з яким далі жити громаді. А там, де фактично проживають, люди не можуть впливати на життя громади. Цей дисбаланс потрібно вирівнювати", – додає Людмила Янкіна, керівниця проекту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні" у Центрі прав людини ZMINA, в межах якого відбувалось дослідження.
Дослідження виявило, що громадяни, які проживають не за місцем реєстрації, частіше платили благодійні внески у фонд поліклінік та частіше "віддячували" лікарю поза офіційною оплатою. 23% опитаних мешканців міст, які живуть не за місцем реєстрації, змушені були лікуватися самостійно.
Авторки порахували: для отримання однієї соціальної послуги, що прив’язана до "прописки", людина повинна витрачати в середньому 4,4 дня та 750 грн. Водночас тільки 21% опитаних відчувають себе обмеженими в правах через "прописку".
"Причиною такого високо рівня толерантності до проблем, спричинених реєстрацією місця проживання, є те, що потреба в послугах виникає одноразово або епізодично. Для отримання найбільш популярних послуг використовуються альтернативні, часто неофіційні шляхи. Деякі послуги та права не сприймаються як важливі", – наголошує Олександра Слободян, аналітикиня та дослідниця в Аналітичному центрі CEDOS, співавторка дослідження.
За її словами, частою причиною небажання людей реєструвати актуальне місце проживання є те, що вони не залишають межі населеного пункту, де "прописані". Таких, зокрема, виявилося 56% опитаних.
Юлія Тищенко зауважує, що на небажання реєструвати фактичне місце проживання вливає складність процедури.
"Для цього потрібно взяти довідку, виписатись, прописатись. Все одно на це потрібні фінансові та часові ресурси", – каже вона.
Інша вагома причина – людям складно зареєструватися не у власному житлі. Тут велику роль відіграють стереотипи: 96% опитаних орендодавців заявляють, що не реєструватимуть орендарів у своєму житлі. Рідше причиною нереєстрації стає власна вигода: 8% опитаних за допомогою зміни місця реєстрації отримували субсидії, а 32% опитаних чоловіків – уникали контактів з військкоматом.
Дослідники відзначають високу частку відмови респондентів від участі в опитуванні через тему дослідження. Лише кожен дев’ятий погоджувався відповідати на запитання соціологів.
"Ми проводили опитування в той час, коли в суспільстві обговорювали законодавчі зміни, які передбачали перевірки місця проживання такої категорії людей. Можливо, через таке накладання медіаактивності люди не хотіли відповідати на запитання соціологів", – розповідає Олександра Слободян.
Людмила Янкіна підкреслює: зарегульована система реєстрації місця проживання негативно впливає на відносини держави з людиною. Проте зміна цієї системи повинна враховувати її роль у всіх сферах життя.
"В Україні є глибинний контекст у чинній системі місця реєстрації, через який неможливо скопіювати будь-який інший іноземний приклад. Чинна система – це не просто адміністративна послуга реєстрації. Від неї залежить низка підсистем, які прив’язують людину в отриманні державних послуг, – медицину, ведення підприємницької діяльності, адміністративні послуги, оформлення актів цивільного стану, субсидії, вибори, судовий та соціальний захист, процеси бюджетування тощо. Ця реформа має бути комплексною і не може бути поверхневою. За нашими мінімальними оцінками, необхідно внести зміни до щонайменше 150 нормативних актів", – каже правозахисниця і наголошує, що рішення має бути масштабним та комплексним і воно не може зводитися до простого скасування.
Людмила Янкіна вважає, що бенефіціаром реформи є кожен громадянин України, оскільки від неналежного розподілу ресурсів потерпають багато громадян. З нею погоджується і Юлія Тищенко.
"Система реєстрації місця проживання впливає на планування, в тому числі місцевого розвитку. Влада планує зведення інфраструктурні об’єкти – дитячі садочки, школи. Існуюча система дає легітимні підстави не враховувати, а скільки ж людей реально проживає в тому чи іншому населеному пункті... Під час цієї реформи потрібно шукати рішення, від яких виграють усі громадяни та й, зокрема, місцева влада", – каже Юлія Тищенко.
У Центрі прав людини ZMINA кажуть, що наразі експерти пишуть Зелену книгу, яка має показати недоліки законодавства. Після цього етапу розпочнеться написання Білої книги з пропозиціями змін до законодавства.
"Ми працюємо з великою кількістю експертів, в тому числі від державних органів. Наразі працює спеціально створена для реформи Міжвідомча робоча група Міністерства внутрішніх справ", – повідомила Людмила Янкіна.
Загальнонаціональне опитування соціологи компанії "Kantar TNS в Україні" провели впродовж серпня та вересня 2018 року. Опитування замовив партнерський консорціум із Центру прав людини ZMINA, Аналітичного центру CEDOS та Українського незалежного центру політичних досліджень за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Соціологи опитали 7 731 громадян України віком від 18 до 75 років в усіх областях, окрім окупованих територій. Орієнтовна статистична похибка, розрахована для випадкової вибірки відповідного обсягу, становить 1,3%. Це перше дослідження такого масштабу, що розкриває кількість людей, які живуть не за місцем реєстрації та їхні стосунки з цим інститутом.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
