Вирватися з тенет та розправити крила: історія мужніх жінок, які пережили крах «сімейної ідилії»
У Херсоні вже два місяці діє незвичайне соціальне підприємство: студія візуального контенту "ENJi - Light and shadow". Працюють там талановиті творчі жінки.
Перша виставка їх робіт викликала справжній фурор - дві фотороботи "Володар двору" та "Шлях у мистецтво" одразу придбали на благодійному аукціоні за чотири тисячі двісті гривень. Директор обласного академічного музично-драматичного театру Олександр Книга тут же замовив оновлення портретної галереї театру. А голова правління Фонду громади Херсона "Захист" Лариса Польська запросила робити з квадрокоптера відео прийдешніх акцій організації.
Та й сама назва студії дуже цікава. Light and shadow – у перекладі з англійської “Світло й Тінь”. А ENJi - абревіатура: Е – економічно; N – незалежні; Ji - жінки.
Офіційне відкриття студії «ENJi - Light and shadow», 17 березня 2021 року. Помаранчеву стрічку символічно перерізають начальниця управління соціальної політики Херсонської міської ради Олена Рузгіс, спеціалістка Програми з протидії та запобіганню гендерно зумовленому насильству Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні Ганна Цицак і заступниця виконавчого директора міжнародного благодійного фонду “Українська фундація громадського здоров'я” Ольга Веселовська.
І дивлячись на їх ніжні посмішки та сяючі очі, навіть не віриться, що не так давно вони жили майже у пеклі. Бо ці успішні красуні - клієнтки Херсонського кризового центру для постраждалих від домашнього насильства.
Згадувати пережите для більшості з них і досі дуже важко. Але керівниця громадської організації “Ліга соціально відповідальних жінок» Наталія Кравець на прохання “Вгору” домовилася з кількома дівчатами, що вони поділяться своїми історіями. Звісно, що їхні справжні імена не будуть згадуватися.
Перші візитери студії й перша виставка робіт випускниць курсів
Кохання лудомана
Віктор, чоловік Марини*, два роки тому “підсів” на комп'ютерні ігри. Спочатку це було начебто невинним захопленням. Та чим далі, тим ставало гірше. Віктор усе менше й менше проводив час разом із дружиною та сином. Приходив з роботи й одразу сідав до ранку грати у “танчики”. Почалися неприємності на його роботі, бо чоловік недосипав і перестав справлятися з обов'язками. Тож повертався вечорами додому злим, роздратованим, міг безпричинно накричати, жбурнути в кохану тарілкою, розкидати речі. Про спільний сімейний відпочинок вже не йшлося, бо Віктор вважав за краще “відпочивати” за комп'ютером.
Марина довго терпіла й намагалася врятувати чоловіка: і сама з ним говорила, і до його друзів та родичів зверталася, щоб вони пояснили Віктору, що захоплення стало вже залежністю, тож із цим треба боротися. Але підтримки ні в кого не знайшла:
- Дивувалися, чого я хвилююся, - згадує Марина. - Мовляв, усі грають, і нічого катастрофічного не трапляється. До того ж він же не п'є, наркотики не вживає, гроші додому приносить, - чого ще треба? Поки чоловік вихлюпував своє роздратувався лише на мене, я терпіла, адже прожили разом майже 10 років. Але потім він почав “зриватися” й на дитині. Бо хлопчик підріс, став “чомучкою”, і почав своїми питаннями заважати батькові гратися. І якось Віктор так на нього нагримав, що син з переляку обмочився й почав заїкатися. Це стало останньою краплею.
Урок з фотошопу
“Тепер ти нікуди не дінешся”
Світлана закохалася у Сергія на першому курсі інституту, але виходити заміж не поспішала, бо планувала отримати освіту, роботу й допомогти мамі “поставити на ноги” ще двох молодших сестричок. А Сергій мріяв, щоб його дружина сиділа вдома, чекала його з роботи у будь-який час доби, народжувала та виховувала його дітей.
На другому курсі, попри засоби контрацепції, Світлана неочікувано завагітніла. Сергій зізнався: зробив їй дитину навмисно, щоб прив'язати до себе, бо “Світлана - найкраще, що могло трапитися в його житті”.
Чоловік умовив її офіційно оформити відносини, щоб дитина не росла безбатченком, і переїхати жити до нього. Після цього його як підмінили. Сам почав відкрито заводити стосунки з іншими жінками, а дружину шалено ревнувати та лупцювати, навіть декілька разів ламав їй щелепу. Світлана намагалася втекти до мами. Але чоловік повернув її звідти силоміць. А тещу, яка спробувала йому перешкодити, штовхнув так, що та впала і травмувалася. Більш-менш спокійно дівчина пережила лише останні три місяці вагітності, бо лежала на збереженні у пологовому будинку. А потім жах продовжився. Чоловік бив її та ще й примовляв: “Ти від мене нікуди не дінешся. Кому ти тепер потрібна з дитиною на руках? Ти ж ніхто, - без мене бомжихою жебракувати будеш”.
Допомогли врятуватися Світлані співробітниці місцевої районної соціальної служби - домовилися з керівництвом Херсонського кризового центру, щоб юну маму сховали та прихистили в обласному центрі.
- Десь місяць тому я нарешті перестала здригатися, коли двері грюкають, але ще хвилююся за доньку, - зітхає Світлана. - Вона досі, як впаде, каже: “Це тато вдарив”. Насправді він жодного разу пальцем її не торкнувся, але вона бачила, як падала я… Ще мені дуже страшно за маму та сестричок, бо Сергій до них постійно навідується: вибиває двері ногою, вривається до житла та перевіряє, чи я не повернулася, погрожує їм. І дуже боюся зустрічей з ним. А зустрічатися доведеться, бо скоро у суді почнеться слухання його кримінальної справи за нанесення мені тілесних ушкоджень, а ще я подала на розлучення...
“Краще б тебе не стало”
Катерина звикла бути самостійною й ніколи ні з ким не ділилася своїм болем. Тому знайомі досі у шоці: “Чому ти втекла від Дмитра?! Ви ж така гарна пара, так добре жили!”
Друзі вважали їх стосунки зразковими. І до народження дитини, за словами Катерини, подружні стосунки, дійсно, були нормальними. Обоє працювали, гарно заробляли, спільно вирішували побутові питання. Але після народження доньки дружина, на думку чоловіка та свекрухи, стала все робити “не так”. Їй навіть не дозволили годувати дитину, бо начебто у “такої поганої жінки й молоко не те”. Попервах, поки молоко ще прибувало, Катерина потайки прикладала доньку до грудей. Та коли чоловік це побачив, то вирвав дитину з рук і заволав: “Ти що, отруїти її хочеш?!”...
- Коли Дмитро черговий раз довів мене до сліз, вийшла на балкон, щоб не бачили моєї слабкості, - згадує Катерина. - Дивилася на зірки, ліхтарі, перехожих внизу й думала, як змінити ситуацію. І спіймала себе на думці, що легше стрибнути з цього балкону. Чим більше над цим розмірковувала, тим думка здавалась привабливішою. Та в останній момент, коли вже зібралася зробити останній крок, - донька заплакала так голосно, що почула її навіть крізь двері. Це мене зупинило. А коли прийшла до тями, зрозуміла: мене зумисно доводять саме до цього, щоб я наклала на себе руки.
Становлення
Оговтатися від тілесних та душевних травм, заново стати собою і знову навчитися бути щасливими клієнткам Кризового центру допомагають різні фахівці: психологи (-ні), юристи (-тки), соціальні робітники (-ці), кар'єрні радники (-ці) тощо. І питання кар'єри - не на останньому місці.
Бо, наприклад, Світлані небезпечно повертатися до рідного райцентру, адже дуже мала ймовірність, що Сергій дасть їй спокій. Щоб уберегтися від переслідувань чоловіка, краще обрати для життя великий населений пункт - там легше сховатися. Але, не маючи кваліфікації, нереально знайти таку роботу, яка б дозволяла винаймати у великому місті нормальне житло та забезпечувати усім необхідним дитину й себе.
Марина - приватна підприємниця, чудова візажистка. Рекламою своїх послуг особливо ніколи не переймалася - клієнтками були численні друзі, їх знайомі, знайомі знайомих. Та через залежність чоловіка жінці довелося більше часу опікуватися вихованням сина, займатися домашнім господарством, тож коло клієнток значно звузилося. А після розриву стосунків їх стало ще менше. Просувати ж бізнес, наприклад, показувати в соцмережах, які вона робить косметичні дива, не наважувалася, бо не вміла фотографувати свою роботу так гарно.
“Проба пера” - вправа з натюрмортом
А Катерині довелося продовжити декретну відпустку “за свій рахунок”, бо донька часто хворіє. У дівчинки слабкий імунітет, тому вона тиждень ходить до дитсадка, а два тижні - мама з нею на лікарняному. Деякий час, перебуваючи на лікарняному, Катерина виконувала свої професійні обов'язки дистанційно. Але жінка працює в державній установі, на яку локдаун “не поширюється,” тобто дистанційна робота там офіційно просто неможлива: у робочий час співробітники(-ці) мають перебувати на своїх робочих місцях. Тож контролюючі органи постійно тиснули на її безпосереднє керівництво: “Скільки можна оплачувати цій співробітниці нескінченні лікарняні за кошт бюджету, а працювати хто буде?!”.
На роботі Катерину дуже високо цінують за фаховість, тому безпосереднє керівництво, попри шалений тиск “згори”, відмовилося шукати привід для її звільнення. Натомість дівчину запросили на “щиру бесіду”, пояснили ситуацію й запропонували компроміс: написати заяву про продовження декретної відпустки до досягнення дитиною шестирічного віку. У такому разі за фахівчинею зберігаються робоче місце, статус держслужбовиці, і відповідні пільги. Катерина вимушено погодилася на пропозицію, бо особливого вибору й не мала. Але як тепер вижити з дитиною до її шестиріччя, не маючи жодного фінансового джерела?
З матеріальними труднощами, із необхідністю шукати іншу роботу та житло, стикається майже кожна жінка, яка рятує своє життя та життя дітей від домашнього тирана. Саме тому ГО "Ліга соціально відповідальних жінок" вирішила започаткувати в Україні п'ять профільних соціальних підприємств для клієнток кризових центрів. Першою відкрилася саме херсонська студія візуального контенту "ENJi - Light and shadow". Невдовзі запрацювало соціальне підприємство у Миколаєві, а незабаром запрацюють ще у Полтаві, Вінниці та Львові. У кожного з них - свій напрямок.
У Миколаєві дівчата навчалися майстерності стилістів, перукарів, візажистів, і відкрили коворкинг- простір: кав'ярню, де можна збиратися й обговорювати різні проєкти.
У Полтаві - роботи з тканиною, принт на тканині. Там після арттерапії розробляють нові візерунки і переносять їх на тканини, які використовують у швейному виробництві.
Львів - пошив чоловічого і жіночого одягу з елементами національної вишивки.
Вінниця - перманентне мистецтво, макіяж та інше.
Повірити в себе
Ще пів року тому співробітниці студії "ENJi - Light and shadow" взагалі не мали ніякого стосунку до техніки. А тут ще й своя специфіка. Роботу з фото і відео можна поділити на два аспекти: технічний - вміння правильно працювати з апаратурою; і другий - це винятково творчий: уміння бачити, вміти поставити кадр, і вже в цьому кадрі шукати чи творити мистецтво. Коли дівчата вперше взяли фотоапарат до рук, то не знали, з якого боку дивитися і куди натискати, а тепер той фотоапарат крутиться в руках, мов у професійних жонглерок, і результати виходять приголомшливі.
Знайомство з секретами обладнання
Як пояснює Наталія Кравець, у Херсоні було три напрямки навчання: "Основи відеомейкингу. Створення та постпродакшн відео", "Відео-аерозйомка" та "Основи репортажного та портретного фото". Кар'єрний радник (від Фонду ООН у галузі народонаселення) відбирав серед дівчат схильних до такої сфери діяльності, потім пропонував пройти сертифіковані курси. Погодилися навчатися 20 жінок, які обрали для себе різні напрямки. Хтось, наприклад, засвоїв лише основи підприємницької діяльності й відкрив свою справу, а хтось займався виключно на фото-відео курсі.
Усі три напрямки від початку до кінця пройшли п'ять дівчат, і вони ж продовжують працювати в соціальному підприємстві.
- Кожен напрямок був відкриттям не лише для дівчат, а й для нас - ділиться Наталія Кравець, - тому що для членів громадської організації це теж було все нове й дуже цікаве. Вчилися у майстрів, - були залучені відомі фотохудожники Юля Киселева, Олександр Андрющеко, Андрій Цуманець… Дівчата вже самостійно проводять фотосесії, обробляють фотографії - відгуки про них дуже хороші, і попутно вдосконалюють майстерність. Хоча курси офіційно вже закінчилися, наші вчителі нас не залишають, консультують та підказують на волонтерських засадах. Адже ви самі розумієте - за півтора місяця стати професіоналом у цієї галузі практично неможливо. І окреме спасибі Роману Ващенку, який також почав нам допомагати. Він - наша опора, бо взяв на себе практично всю комерційну частину. Адже будь-яке соціальне підприємство повинно вийти на прибуток. Нам пощастило ще з тим, що Роман сам володіє і фото-, і відеомистецтвом, і дуже креативний.
Роман Ващенко більше відомий в Україні та за кордоном як засновник та керівник циркової студії Jin Roh. А наразі він ще - директор студії візуального контенту "ENJi - Light and shadow".
Тренери-викладачі курсів. Зліва направо: фотохудожниця Юлія Кісельова; фотохудожник, член національної спілки фотохудожників України, засновник "Херсонської школи фотографії" Олександр Андрющенко; підприємець, партнер Проєкту Роман Ващенко; бізнес-тренер консалтингової групи "П’ята дисципліна", експерт з основ підприємницької діяльності Херсонського міського фонду підтримки підприємництва Олег Кравець; засновник режисерської групи "BornVision studio" Андрій Цуманець.
На питання, чому погодився очолити ще й соціальне підприємство, Роман відповів так:
- Обожнюю нові цікаві ідеї. До того ж цей напрямок стає все більш актуальним (бо стрімко рухаємося до диджиталізації, яка вимагає візуалізації всіх товарів, послуг, інших сфер життя в цифровому форматі), і я знаю, як монетизувати цю діяльність. Але головне - дівчата дуже великі молодці, і я бачу, наскільки вони стали впевненішими в собі. І це дуже велике досягнення і педагогів - змогли їх переконати, що вони зможуть це робити (бо це насправді було найважливішим), і самих дівчаток, які повірили в себе. Ця впевненість дозволила їм дуже швидко рухатися вперед у навчанні та опануванні професії, бо професія не з легких. І ми сподіваємося, ця впевненість також стане для них фундаментом у формуванні незалежних особистостей в цілому.
Надалі штат "ENJi - Light and shadow" планують розширювати за рахунок талановитих клієнток кризового центру, яким нові знання, навички, досвід і натхнення будуть уже передавати “перші ластівки” студії візуального контенту.
Ускладнене завдання - спіймати настрій попри маску
Довідкове:
Проєкт зі створення соціального підприємництва реалізує ГО "Ліга соціально відповідальних жінок". Відкриття студії візуального контенту "ENJi - Light and shadow" стало можливим за підтримки уряду Великої Британії в рамках програми UNFPA Україна із протидії та запобігання домашньому та/і гендерно зумовленому насильству за сприяння імплементаційного партнера МБФ "Українська фундація громадського здоров'я".
Місцеві партнери проєкту: Херсонська міська рада, управління соціальної політики, Херсонський міський центр у справах сім’ї, дітей та молоді, Херсонський міський фонд підтримки підприємництва, Притулок для постраждалих від домашнього насильства Херсонського міського центру у справах сім’ї, дітей та молоді.
* Імена героїнь історій змінено
Проект «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
Підтримайте роботу редакції. Долучайтеся до спільноти"Вгору" https://base.monobank.ua/
-preview.webp)
