«Війна – це ЗНО для нації на честь, гідність, витривалість. І ми складаємо його добре» – на Херсонщині стартував 19-й Мандрівний фестиваль Docudays UA

14 грудня у Херсоні та області розпочався 19-й Мандрівний фестиваль Docudays UA. Стартував документальним фільмом «Фортеця Маріуполь». Показ відбувся онлайн.  

Чим цього року особливий Мандрівний фестиваль Docudays UA 

Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається щороку впродовж останнього тижня березня у Києві. А з жовтня до кінця грудня його найкращі фільми показують у регіонах на Мандрівному фестивалі.

Цьогоріч він розпочався 12 листопада у Києві, до кінця року він побуває у 22 областях України. Та вперше — за кордоном. 

Тема цьогорічного Мандрівного – «Надзвичайний стан». Вона зрозуміла всім українцям. 2022 рік добігає кінця, а для нас досі триває 24 лютого. Війна поставила на паузу звичне життя та плани на майбутнє. Базові життєві потреби й людські права — під постійною загрозою. До візуального образу фестивалю організатори додали смуги, що нагадують заклеєне скотчем вікно. 

У програмі Мандрівного Docudays UA – короткометражні стрічки, зняті українськими режисерами після початку вторгнення. А також іноземні та українські фільми з програми, яку команда готувала для показів у кінотеатрах Києва. 

Про що фільм

«Фортеця Маріуполь» — це цикл короткометражних стрічок, створений на основі записів спілкування по відеозв’язку режисерки Юлії Гонтарук з українськими військовослужбовцями, які опинилися у ворожому оточенні на Азовсталі в Маріуполі. Ці розмови тривалістю в декілька хвилин показують, які емоції переживали наші захисники у складні моменти життя.

Юлії Гонтарук – співзасновниця творчого об’єднання Babylon’13. Протягом семи років створює воєнне кіно – про повернення бійців «Залізної сотні» полку «Азов» у цивільне життя та про захисників Маріуполя на Азовсталі.

Епізоди «Фортеці Маріуполь» – різні за формою, але кожен стосується оборони міста та розкриває героїв, які перебувають там. Деякі опубліковані серії довелося закрити задля безпеки героїв.

На Мандрівному фестивалі Docudays UA на Херсонщині глядачі подивилися частину під назвою «Орест». Її герой – фотограф, нацгвардієць, оборонець Маріуполя, колишній пресофіцер «Азову» в Маріуполі Дмитро Козацький із позивним «Орест». 

Хто такий «Орест» 

Дмитро Козацький родом із міста Малин на Житомирщині. Вчився у польському  університеті, але не закінчив – на Різдво 2014 року приїхав до Києва і залишився на Майдані. Після революції гідності став нацгвардійцем. З 2015-го жив у Маріуполі на Донеччині. Поруч із заводом Азовсталь батьки купили йому квартиру. За два роки вступив до полку «Азов». Наприкінці 2021-го очолив пресслужбу «Азова» в Маріуполі. 

Разом із побратимами 84 дні перебував на металургійному комбінаті, а потім чотири місяці – у російському полоні.

Дмитра Козацького називали очима Азовсталі – його знімки показали світові, що відбувалося у його лабіринтах, як сотні людей виживали там під російськими бомбами. Він  – автор кадрів поранених українських військових у польовому шпиталі на Азовсталі. І легендарної фотографії «Світло переможе». Напередодні виходу з розтрощеного заводу зняв щемкий фільм-прощання. «Дякую за прихисток. Азовсталь — місце моєї смерті і мого життя», — написав Дмитро Козацький. 

21 вересня Україна повернула з російського полону 215 українських захисників та захисниць. 108 з них – бійці полку «Азов». Серед них був і Дмитро Козацький.

У вересні, ще до повернення Дмитра з полону, він здобув перше та третє місця на International Photography Awards за серію фото з Азовсталі «Світло переможе». Улітку його роботи отримали спеціальну нагороду польського конкурсу Grand Press Photo 2022.

Понад 700 воїнів «Азову» досі перебувають у російському полоні.

«Якщо ти пережив таке, то тепер точно треба вийти звідси живим» 

«Знаєш, це на грані якогось сумашествія. Коли ти розумієш, що твої друзі загинули – ось тут вони лежать, а з другої сторони ти ходиш радий-щасливий, що ти вижив. І ще більше хватаєшся за життя, бо думаєш: якщо ти пережив таке, то тепер точно треба вийти звідси живим», – такими словами головного героя починається фільм «Фортеця Маріуполь. Орест». 

Стрічка триває 18 хвилин. Розмови з «Орестом» перекриваються відеозаписами з його архіву. Зокрема відео з бомбосховища, де понад два місяці з початку війни жили батьки з дітьми. 

Ще кілька цитат головного героя з фільму:

Що про стрічку думають глядачі

Після онлайн-показу глядачі поділилися думками про фільм. Розповіли, що вразило, що запам’яталося і що дає їм сили рухатися вперед. 

За словами учасників, найбільше зачепила сцена у бомбосховищі, де ховалися діти. Війна змусила цих малих хлопчиків і дівчаток швидко подорослішати. Шокують їхні слова про те, що їм хочеться побачити сонце, повернутися додому, обняти рідних. 

Херсонець Костянтин:

Херсонець  Павло:

Херсонка  Ірина:

Я подумала про те, що мене надихають херсонці. Це ніби звучить банально, але хочу пояснити. Коли Херсон окупували російські війська, було відчуття, що нас кинули. У новинах говорили про різні точки на карті країни. А де ж Херсон? Херсонці чекали, щоб по місту почали стріляли. Бо це означало б, що про нас пам’ятають. Херсонці виходили на антиросійські протести, влаштовували акції спротиву попри шалений тиск. 

Коли в місто зайшли Збройні сили України, всі, хто міг ходити, пішли на площу цілувати й обіймати військових. 

В останній місяць перед деокупацією в Херсоні не було нічого – ні води, ні світла, ні тепла. Після відступу росіян нам привезли бутлі з водою. Черги були великі. Для хлопців, які роздавали воду, було дивно, що люди ставали в чергу двічі, тричі. А ми звикли думати не тільки про себе – про старих, тих, хто не може впоратися сам. Ідеш за чимось – береш і для сусіда. І якщо ти пообіцяв принести води, маєш це зробити. Навіть, якщо доведеться ще раз вистояти кількагодинну чергу. Тому мене надихають херсонці».     

Контекст

Від початку російського вторгнення в Україну Херсонська область перебувала під ударами. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, російська армія перейшла адміністративний кордон Херсонщини з анексованим Кримом та розпочала окупацію регіону. На початку березня ворожі війська зайшли в Херсон і згодом окупували практично всю область.

На окупованих територіях росіяни за допомогою колаборантів створювали окупаційні адміністрації. Викрадали проукраїнських політиків, активістів, журналістів, вбивали та катували мешканців. Попри тиск у найбільших містах Херсонщини люди виходили на акції проти окупації. Херсонщина стала одним з осередків партизанського руху проти російських окупантів.

11 листопада Збройні сили України звільнили правобережну частину області разом із містом Херсоном. Перед виходом із правобережжя Херсонщини росіяни знищили або пошкодили об’єкти цивільної інфраструктури, зокрема, енергозабезпечення, газо- та водопостачання. Лівобережна частина Херсонщини перебуває під контролем російських військ.

Організатори:

Громадська організація «Докудейз»

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я»

ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв»

19 Мандрівний Docudays UA відбувається за підтримки Посольства Швеції в Україні, Стабілізаційного фонду культури та освіти 2022 Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut, Польського Інституту у Києві. Інклюзивність фестивалю підтримують Ощадбанк та Mastercard. Думки, висновки чи рекомендації не обов’язково відображають погляди урядів, благодійних організацій чи компаній цих країн. Відповідальність за зміст публікації несуть винятково його автор(к)и.