В зоні АТО жінки стають жертвами насильства з боку військових та замовчують тему

Кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту українознавства Марта Гавришко, Центру досліджень визвольного руху, досліджувала тему гендерного насильства в зоні АТО.

Нещодавно у Берліні Марта Гавришко представляла доповідь на тему «Насильство у зоні АТО», зокрема насильство проти жінок.

- Чи є гендерно зумовлене насильство в зоні АТО?

- Ця тема є надзвичайно складною для дослідження, і коли ми розпочинали наш дослідницький проект, він стосувався широкого спектру ролей жінок, які втягнуті в збройний конфлікт на сході України. Це жінки, які воюють, жінки-волонтерки, які возять допомогу, які вивозять поранених, полонених, це жінки-переселенки.

Протягом минулого та цього літа ми записали 38 інтерв’ю з різними жінками різного віку, які представляють різні регіони України. Однією з проблем, яку ми намагались дослідити, є проблема гендерного насильства.

- Чи говорять жінки відкрито про насильство?

- Ні, жінки в переважній більшості мовчать. Ми намагаємось створити для них безпечний простір, тобто не записуємо інтерв’ю безпосередньо в зоні АТО, в місці дислокації їхніх військових підрозділів, адже у більшості випадків жінки стають жертвами насильства з боку командирів різного рівня, а також їхніх безпосередніх колег — чоловіків та жінок.

Коли ми говоримо про насильство, часто там фігурує третя сторона. Одна з жінок розповідала мені, як спала в бліндажі, до неї близько півночі прийшов п’яний солдат, який її домагався. Вона зуміла його виштовхати з бліндажа, але через три години він повернувся, однією рукою схопив її за ногу, другою закрив рота та намагався зґвалтувати. Вона все-таки втікала з бліндажа, та дістала допомоги в хлопців, які були неподалік.

Та ми маємо зауважити, що така допомога стосується лише тих випадків, коли абьюзери не займають високих посад, тобто чоловіки бояться йти проти свої командирів.

Та ми стикаємося і з іншими випадками. Наприклад в нас є розповідь жінки, якій вдалося уникнути насильства свого командира, однак, дівчата, які не уникли насильства, вирішили помститися, і її збили настільки, що вона втратила дитину, якою на той час була вагітна від чоловіка, з яким у неї були відносини. А жінка, яка заявила про це і надала їй медичну допомогу, була покарана своїм командуванням, її вивези на лінію фронту на місяць без продовольства. Вона розповідає, що дуже важко протистояти цьому насильству, тому що це є табуйована тема.

Крім того під час війни права людини і питання особистої недоторканості грають другорядну роль у порівнянні із братерством, із загальними втратами. Тобто накладене неписане табу про негативну інформацію про своїх -

- Чи є приклади таких офіційних рапортів?

- Так, такі приклади є. Йдеться про жорстке зґвалтування жінки. Слід зазначити, що ця жінка зазнала шаленого тиску. Про цю справу знало багато людей, тому що вона одразу подала заяву, і приховати вже цю справу неможливо було, незважаючи на те, що ґвалтівник доклав всі зусилля для того, що цей випадок приховати. Після ґвалтування він просто вимив жінку, щоб не було слідів. Але він її дуже побив, і гематоми на обличчі свідчили, що вона опиралася ґвалтівнику. Вона подала заяву, її підтримав близький друг, якого потім також побили, а її спонукали забрати заяву. Та справа набула розголосу, про неї знали навіть кілька народних депутатів. Однак пройшло більше року, а справа не зрушила з місця, людина не є покараною, навіть до суду справа ще не дійшла.

Дуже важливо, що таким жінкам бракує психологічної допомоги. Ця жінка не може спати, п’є антидепресанти, які не допомагають, психолог їй, на її думку, допомогти не може, стосунки з чоловіком зазнали краху, вона знаходиться в процесі розлучення. Тому я вважаю, що нам потрібно більше про це говорити.

Адже жінки, які знаходяться на війні, є високо мотивованими, які окрім шалених офіційних перепон, гендерної дискримінації, зазнають і інших форм насильства.