Таємні клієнти приймальні Фонду Милосердя та здоров’я

До юристів  Громадської приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я» лише торік звернулося більше  600 людей. Вони зверталися за порадою, за консультацією, за допомогою у складанні офіційних документів, та з безліччю інших питань.

Інформація про клієнтів - строго конфіденційна*.  Та є такі відвідувачі, котрих консультують цілком таємно. Вони  зазвичай телефонують анонімно  або приходять на прийом у ті часи, коли юристи більше нікого не приймають.

Це - «люди зі статусом», тобто ВІЛ-інфіковані. Бо у нашому суспільстві, на жаль, досі  через застарілі стереотипи дуже негативно ставляться до земляків із такою хворобою. Хоча інший, не менш загрозливий вірус - гепатит C, який теж передається через кров, ін’єкції  та статевим шляхом, чомусь такого відторгнення не викликає.

А між тим, за офіційною інформацією державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України», гепатитом C інфіковано понад 5% українців, це близько 2 млн. осіб, а ВІЛ-інфікованих, станом на 1 січня цього року, - трохи більше ніж 142 тисячі.

Однак статистика - це одне, а життя є життя. Тому люди з ВІЛ дуже неохоче комусь розповідають, з чим їм доводиться стикатися, що доводиться    долати, аби інформація  про їхню хворобу не поширилася.

- Було лише одне звернення до приймальні через розголошення медиками статусу пацієнтки, - розповідає керівниця Громадської приймальні Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я», юристка Олена Старюк.  - Жінка розповіла, що не встигла ще розпочати лікування, як батьки вже дізналися про її захворювання. Одразу й проблеми почалися. Вона живе з батьками під одним дахом, і вони не просто постійно сварили її, а й  виганяли з дому. Тож клієнтка хотіла позиватися на медиків за розголошення статусу. Але потім скандали вдома трохи вщухли, і вона передумала скаржитися. Сказала: «Я не хочу. Село маленьке, мені тут жити. У мене діти тут у школі вчаться, не хочу, щоб на них пальцями «тикали». І знайомих багато, і робота. Якщо залагодити конфлікт, усе швидше втихне.  А якщо судитися, то ще більше розголосу може бути…»

А іноді судитися навіть сенсу немає. Яскравий приклад - історія, що сталася в одному з райцентрів Херсонщини. Чоловік знав про статус дружини. Вони посварилися, жінка подала заяву на розлучення. А чоловік «у відповідь» надрукував та розклеїв по всьому містечку листівки-оголошення з її номером телефону, де вона працює, що вона ВІЛ-інфікована і може своїх клієнтів теж заразити. 

Медикам та іншим держслужбовцям, як пояснює Олена Старюк, законодавством передбачено кримінальне покарання за ст.132 Кримінального Кодексу України (штраф від 850 до 1700 гривень, або громадські роботи до двохсот сорока годин, або виправні роботи до двох років, або до трьох років обмеженням волі, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого).

Але у даному випадку статус дружини оприлюднив «рідний» чоловік. І майже ніякого покарання для нього законодавством не передбачено.

У найкращому випадку його вчинок може бути кваліфіковано як психологічне насилля в сім’ї.  Однак кримінальна відповідальність за такий злочин настає лише у рідкісних випадках.

Це, наприклад, якщо комусь погрожують убивством і вийде довести, що такі погрози дійсно є реальними.  Або, як уже передбачено з 11 січня цього року - у випадку систематичного психологічного знущання (Стаття 126-1 ККУ, карається від ста п’ятдесяти годин громадських робіт до двох років позбавлення волі). Утім, постраждалим ще треба довести, що над ними знущались умисно та систематично (подія сталася  понад три рази),  що з'явилися психологічні наслідки, а для цього - пройти численні експертизи…

Тож чоловіка цієї жіночки можна було притягнути до відповідальності лише за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто його або оштрафувати на 170 - 340 гривень, або посадити на 7 діб під адміністративний арешт, або присудити 30 - 40 годин громадських робіт. І все.

В результаті жіночка просто позривала ті об’яви, що розвісив чоловік. І, судячи з усього, на цьому справа й закінчилася. Бо за консультацією до юриста після цього давно вже не зверталася. Тож цілком можливо, що вона також забрала свою заяву про розлучення. Тому що чоловік погрожував ще їх дітям розповісти про статус мами, розповісти про її статус усім на шлюборозлучному процесі та «відсудити» дітей, якщо вона з ним не залишиться…

Тобто люди настільки бояться осуду оточення, що бояться захищати навіть ті свої права, які не стосуються їх статусу: при розлученні, при отриманні/не отриманні соціальної допомоги як малозабезпечені, при незаконному звільненні з роботи, та  вирішувати багато інших «звичайних» побутових та суспільних питань.  Побоюються звертатися за допомогою, а особливо не довіряють не відомим їм фахівцям.

- Найбільше звертаються до мене жінки, з якими я познайомилася  минулого літа, - розповідає керівниця приймальні БО «Фонд милосердя та здоров’я», - Менеджер проекту БО «Позитивні жінки» Оксана Копач запросила мене розповісти в групах взаємодопомоги позитивних жінок про їх права. Мабуть, я тоді змогла   завоювати їх довіру, адже ми подовжуємо спілкуватися, разом розв'язувати проблеми. А ще часто телефонують засуджені, які відбувають покарання у закритих установах. Переважно це наші, з виправних колоній Херсонської області. Бо ми їм фільми показували та обговорювали різні питання під час Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Але до приймальні телефонують і з інших регіонів, зокрема, із виправної колонії, яка розташована в Кропивницькій області. Один із засуджених зателефонував вночі й розповів, що їм перестали давати антиретровірусні препарати (якщо пацієнт їх постійно приймає, то вірус взагалі майже знищується, якщо ні - то стан дуже швидко погіршується). Лікарня установи офіційно підтвердила цей факт, навіть надала довідку, що у них відсутні медикаменти для лікування ВІЛ інфекції в повному обсязі. Олена Старюк повідомила про загрозливу ситуацію в центральний офіс Української Гельсінської спілки з прав людини (Благодійна організація «Фонд милосердя та здоров’я» є членом УГСПЛ), справу перенаправили до партнерської організації у Кропивницькому, і проблема була вирішена.  Зараз лікарня тієї виправної колонії вже забезпечена необхідною кількістю препаратів.

* Розголошується тільки на згодою клієнта, або після підписання персонального з ним погодження. Наприклад, коли до справи бажано залучити журналістів. Як це відбувалося, зокрема у позові родини Гавриш проти приватного ЖЕКу - товариства з обмеженою відповідальністю «Україна».

P.S. Безоплатну правову допомогу можна отримати за адресою: м. Херсон, вул. Бориса Мозолевського (колишня Фрунзе), буд.2, офіс 19.

Графік прийому:

Понеділок – з 9:00до 14:00

Вівторок – з 13:00 до 17:00

Попередній запис за телефоном:

(0552) 49-60-03, +38 (066) 7909021

E-mail: [email protected]

P.P.S. Українська Гельсінська спілка з прав людини надає безоплатну правову допомогу через мережу громадських приймалень. В Україні працює 22 приймалень у 19-ти областях. Робота частини приймалень мережі здійснюється за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках програми «Права людини в дії» (Human Rights in Action), за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» у рамках проекту «Розвиток мережі правової допомоги людям, що живуть з ВІЛ/СНІД, уразливим до зараження ВІЛ та хворим на туберкульоз», а також Норвезької Ради у справах біженців (NRC).