Ситуація із правами дитини в Україні істотно не покращилась, а навіть погіршилася

Розділ щорічної доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні», присвячений правам дітей, підготували президент ХОФ “Громадська альтернатива” Марія Ясеновська та експерт Коаліції “Права дитини в Україні” Анастасія Бондаренко.

На думку експертів Коаліції “Права дитини в Україні”, ситуація із правами дитини в Україні істотно не покращилась, але навіть погіршилася. Автори критикують неефективність служб у справах дітей; відсутність компетентного правоохоронного органу, який став би альтернативою розпущеній кримінальній міліції у справах дітей; відсутність змін у просуванні ювенальної юстиції, представланні інтересів та прав дитини у школі, протидії насильства в сім’ї тощо. Про це пише УГСПЛ.

Автори звертають увагу на законтворчі ініціативи у сфері прав дитини та новели законодавства. Левову частку статті складають питання щодо дітей з числа внутрішньопереміщених осіб.

Наприкінці подана низка рекомендацій:

I. Вступ

Загальна ситуація із правами дитини в Україні істотно не покращилась, а на думку експертів Коаліції “Права дитини в Україні” навіть погіршилася. Питання прав дитини так і не потрапило до пріоритету державної політики.

Фактично можна констатувати, що система захисту прав дітей в Україні не працює.

Так, служби у справах дітей не ефективні, не укомплектовані, характеризуються плинністю кадрів, замало підвищують власну кваліфікацію.

Кримінальна міліція у справах дітей розформована, а будь-який інший орган з аналогічними функціями та завданнями в системі Національної поліції так і не створено, експеримент з Шкільними поліцейськими явно має інші завдання й не може вважатися адекватною заміною.

Впровадження ювенальної юстиції не зрушилося з вже застарілої концепції, а дії Міністерства юстиції з її впровадження, що відбулися у вигляді робочих зустрічей з громадськими експертами на початку року, не отримали продовження та були викликані необхідністю звітування з реалізації Національної стратегії з прав людини (очевидно, що жодних санкцій за її неналежне виконання не відбулося).

Школи не в змозі вирішити наявні проблеми із забезпеченням прав та інтересів дитини, працюють за програмами, що не базовані на правозахисному підході, не виконують функцію виховання у дусі прав людини та демократичної громадянськості.

Система попередження насильства в сім’ї не працює, а законодавчі ініціативи щодо запровадження в Україні стандартів Стамбульської Конвенції зустрічаються з особистими упередженнями та неосвіченістю депутатів Верховної Ради.

Немає жодної системи правової підтримки дітей, батьків та інших офіційних представників.

Окремою проблемою залишається дотримання прав дітей з числа ВПО та дітей, що залишаються у Криму та на тимчасово окупованих територіях.

Відповідно діти стають жертвами насильства, мілітаристичної пропаганди, яка позиціонується як патріотизм, піддаються дискримінації разом зі своїми сім’ями.

Державні інституції досі тримаються об’єктного підходу, коли дитина розглядається як об’єкт иву та захисту, а не як суб’єкт правових відносин. Такий підхід закріплено й в Закону України “Про охорону дитинства”, який вже не відповідає реальності й вимогам стандартів Конвенції ООН про права дитини. Іншими глобальним недоліком є розпорошеність функцій між органами державної влади, відсутність алгоритмів їх взаємодії між собою замість комплексного системного підходу. Створювані нормативні акти переважно носять декларативний характер і не мають правових та фінансових механізмів реалізації.

Загальна ситуація майже не відрізняється від минулорічного звіту. Тому у цьому звіті представлено аналіз актуального законодавства та ситуації із дітьми, що є внутрішньо переміщеними особами (далі – ВПО) або знаходяться на непідконтрольних Україні територіях, через те, що питання забезпечення їх прав стає все більш актуальним через періодичне загострення ситуації у зоні АТО з одного боку, а з іншого – відходить на другий план у загальній картині визначення потреб дитини з боку держави.

II. Законотворчі ініціативи

Переважна більшість законопроектів, що були подані у 2015 році та (або) на початку 2016 року, та були спрямовані на всебічне покращення стану дотримання прав дитини, у 2016 році так і залишились на рівні законодавчих ініціатив. Наприклад, проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації», що був внесений на розгляд ще у травні 2015 року, та все ще не був розглянутий.

Не було прийнято й законопроект про встановлення тимчасової державної допомоги, що надається сім’ям, що виховують дітей з інвалідністю, та матерям одиначкам, що виховують дітей з інвалідністю у розмірі не менш 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки дітей, які постійно проживають в зоні проведення антитерористичної операції у населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення», що передбачав комплексну підтримку дітей, що постійно проживають у населених пунктах, що знаходяться на лінії зіткнення у вересні 2016 року було відкликано.

III. Новели законодавства

Однак окремі важливі законодавчі акти, що покращують стан дотримання прав дитини, було прийнято.

Наприклад, о 2016 році були прийняті наступні нормативні акти:

1. «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування щодо наставництва». Цим нормативним актом було встановлено поняття наставництва та затверджені основи цієї діяльності та основні положення договору про наставництво.

2. Передбачене фінансування заходів та завдань передбачених Державною соціальною програмою протидії торгівлі людьми на період до 2020 року (Постанова КМУ № 111 від 24.02.2016., п.5 програми) «Про внесення зміни до пункту 3 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реалізації державної політики з питань сім’ї та дітей», а саме розроблення індикаторів виявлення дітей, які постраждали від торгівлі людьми; систематичну підготовку фахівців, які надають соціальні послуги таким дітям, тощо.

3. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми».

– До Закону України Про забезпечення прав та свобод ВПО (ч.1 ст.4) внесена норма щодо права кожної дитини на отримання статусу (тобто довідки) ВПО. У випадку дітей, що прибули на навчання, їм потрібно звернутись до служби у справах дітей із довідкою про місце навчання. У випадку малолітніх дітей, що прибули з бабусями, дідусями ті іншими родичами, довідку отримує родич і це прямо прописано у законодавстві.

– До Сімейного кодексу України внесена норма щодо патронатних сімей. Патронатні батьки не є опікунами чи піклувальниками, їхнє завдання – тимчасовий догляд за дитиною та її виховання протягом 3-6 місяців. Патронатні батьки після відповідного навчання будуть найматися на роботу місцевими органами влади та отримувати зарплатню із місцевого бюджету. Місцеві бюджети у більшості громад на момент прийняття закону вже були прийняті й не передбачаючи фінансування патронатних сімей у 2016 році, ситуацію у 2017 році треба буде відстежувати. Механізм навчання та порядок оформлення патронату досі не закріплено на рівні нормативного акту.

– До Закону України Про охорону дитинства (ст. 30, 31) внесена норма щодо зобов’язання України дотримуватись додаткового протоколу до Женевських конвенцій щодо недопущення участі дітей у бойових діях. Це зобов’язання тепер прямо прописано в українському законодавстві та стосується всієї території України. Механізм імплементації закону на непідконтрольній уряду території є невизначеним.

4. Затверджено Порядок обробки персональних даних в ЄІАС «Діти» Наказ Мінсоцполітики №717 від 01.07.2016р.

5. Затверджено план заходів з виконання у 2016 році Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016р. (Розпорядження КМУ № 509-р від 23.08.2016р.)

6.«Про внесення змін до Положення про дитячий будинок сімейного типу та Положення про прийомну сім’ю» Постанова КМУ №458 від 22.07.2016р.

7. Формулювання «та в зв’язку з іншими обставинами» відносно підстав припинення виплат при народження дитини визнано незаконним (рішення КСУ № 3-рп/2016 від 8 червня 2016 року)

8. Наказом Міністерства соціальної політики від 31.03.2016 № 318 затверджено новий Державний стандарт соціального супроводу сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах.

Наприкінці квітня було затверджено «Санітарний регламент для дошкільних навчальних закладів», який, всупереч пропозиціям громадських організацій, було прийнято без урахування потреб дітей з інвалідністю та дітей з малорухливих груп.

IV. Діти з числа внутрішньо переміщених осіб (ВПО)

1.Переміщення дітей через лінію зіткнення

На цей час базовим документом, який регулює порядок перетину лінії розмежування у Донецькій та Луганській областях, є Тимчасовий порядок  контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затверджений Наказом першого заступника керівника АТЦ при СБУ від 12.06.2015 №415-ог¹³ (надалі – Тимчасовий Порядок). Зокрема, даний Порядок визначає правила перетину лінії розмежування дітьми.

Проте навіть при тому, що Тимчасовий Порядок містить достатньо норм, що регламентують процедури перетину лінії розмежування дітьми, на практиці виникає багато проблем безпосередньо під час переміщення через КПВВ.

Перетин лінії зіткнення з підконтрольної на непідконтрольну територію дітьми у супроводі одного з батьків дуже часто унеможливлюється відсутністю нотаріально посвідченої згоди того з батьків, хто відсутній у пункту пропуску. Досить часто трапляються ситуації, коли мати із дитиною (дітьми) виїхала на підконтрольну територію України ще до встановлення перепускної системи через лінію розмежування (тобто до січня 2015 року), а потім, при бажанні виїхати на тимчасово окуповану територію України(провідати батьків, перевірити стан житла, повернутися на постійне місце проживання тощо), вже на КПВВ безпосередньо отримала відмову у пропуску через відсутність нотаріально посвідченої згоди другого з батьків чи інших документів, передбачений Правилами перетинання державного кордону України. У цьому разі розповсюдженими варіантами рішення цієї проблеми є отримання рішення суду про надання дозволу на виїзд громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків, або – рідше – про  позбавлення батьківських прав. Перший варіант є більш простим процедурно, і суди  мають вже деяку практику розгляду подібних справ та винесення рішень, що сприяє більш швидкому розгляду справи. З іншого боку, ця практика є досить різною (в деяких рішеннях суд дає згоду на виїзд дитини (дітей) суто на певній період, із зазначенням точного місця призначення; в інших – дозвіл дають до досягнення дитиною повноліття тощо). Проте відповідно до позиції Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка була сформована у рішенні від 16 березня 2016 року, дозвіл суду про надання дозволу на виїзд дитині повинен отримуватися на кожну поїздку, і не може бути виданий до досягнення дитиною певного віку. Це означає, що кожний раз, коли знадобиться в’їхати на тимчасово непідконтрольну територію України, треба проходити судову процедуру та отримувати рішення. У такій ситуації, іншим шляхом є отримання рішення суду про позбавлення батьківських прав, що призводить до того, що подібні позови, якими «завалені» суди, до яких була перерозподілена підсудність судів, розташований на тимчасово окупованій території, іноді розглядають їх досить формально (що, звичайно, неприпустимо). Це може приводити до порушень прав того з батьків, хто не проживає з дитиною: він (вона) навіть може не знати, що в суді розглядається справа про позбавлення його батьківських прав або подібне рішення вже винесено.

Наразі не є врегульованим порядок перетину лінії розмежування дітьми без супроводу законних представників (у супроводі родичів чи при самостійному перетині дитиною лінії розмежування. Тимчасовий Порядок не містить норми, яка б встановлювала обмеження на право дитини виїжджати з тимчасово окупованої території без супроводу батьків, або інших законних представників. Проте на практиці, якщо дитина виїжджає у супроводі родичів, необхідним є повний комплект документів, що підтверджують родинні зв’язки дорослого із дитиною. Якщо таких документів немає, дитину у супроводі можуть не випустити з тимчасово окупованої території України.

Крім того, досить багато проблемних питань виникає із дітьми, яким виповнилось 16 років і які мають бажання виїхати для проживання, навчання на підконтрольну територію України, проте чиї батьки через їхню підтримку так званих «ЛНР/ДНР» чи з інших причин не мають бажання переміщуватися на підконтрольну територію і вивозити дитину. По суті, Тимчасовий Порядок не містить заборони виїзду дитини самостійно, більш того, є спеціальна норма, яка регламентує те, яким чином повинні поводитися відповідальні особи на КПВВ при виявленні дитини без супроводу законних представників (вищенаведений п. 5.13 Тимчасового порядку). Проте, цей пункт фактично не працює, а для перетину лінії зіткнення вимагається присутність дорослого – законного представника дитини.

Через складнощі при перетині лінії зіткнення (обмежена кількість КПВВ, відсутність пасажирського сполучення, величезні черги тощо) достатньо велика кількість жителів тимчасово окупованої території України виїжджає з неї через неконтрольовані ділянки кордону з Російською Федерацією та перетинає державний кордон України у встановлений пунктах пропуску на підконтрольній території.

2.Отримання статусу ВПО

Під час проходження процедури взяття на облік дітей з числа ВПО, часто виникають складнощі, які пов’язані не стільки із відсутністю нормативного регулювання того чи іншого питання реєстрації переселенців, а з різною практикою застосування існуючих нормативно-правових актів у різних регіонах України.

При поданні заяви про взяття на облік малолітньої дитини, яка прибула без супроводження законного представника, складно підтвердити родинні зв’язки дитини із родичем, із яким проживає дитина після переміщення і який має право подати заяву про взяття дитини на облік як ВПО.  У разі, якщо дитина переміщується не в супроводі законних опікунів (батьків, опікунів), а разом із родичами (братами, сестрами, бабусями, дідусями тощо), вони мають право подати заяву про взяття на облік дитини як внутрішньо переміщеної особи. Проте при поданні такої заяви родичі повинні довести факт родинних відносин із дитиною, що буває доволі важко з огляду на те, що дуже часто, особливо після екстреної  евакуації чи після руйнування житла, багато сімей виїжджали взагалі без документів. Наприклад, якщо онук виїхав із бабусею, вона повинна мати оригінал його свідоцтва про народження, свідоцтва про народження свого сина чи доньки, який (яка) є батьком (матір’ю) дитини, та у разі зміни прізвища – свідоцтва про шлюб свого сина (доньки). Ці документи зазвичай важко поновити, у разі втрати, але вони є необхідними для підтвердження родинних зв’язків між дитиною і родичем, з яким вона виїхала.

Також варто зупинитися на питаннях взяття на облік дітей, що перемістилися із районів проведення АТО, але батьки цих дітей не можуть отримати статус переселенців з різних причин (наприклад, після розлучення батьків дитина переміщується з тимчасово окупованої території до того з батьків, якій вже тривалий час проживає на підконтрольній території та не має права на отримання статусу ВПО). У цій ситуації, якщо дитина-переселенець проживає із одним з батьків (або іншим родичем), якій не є ВПО, дитина статус переселенця отримати не може через відсутність відповідних процедур взяття її на облік окремо від законного представника чи родича дитини.

3.Отримання ВПО соціальних виплат на дітей

Держава Україна, відповідно до ст. 46 Конституції України, гарантує право на соціальний захист громадян.  Проте військовий конфлікт суттєво вплинув на те, яким чином це гарантоване Конституцією право може бути реалізовано для осіб, що залишилися проживати на тимчасово окупованій території України чи вимушені були виїхати і стати внутрішньо переміщеними особами.

Соціальні виплати особам, які зареєстровані на тимчасово окупованій території України, здійснюються тільки після їхньої реєстрації у якості ВПО. Ця норма була встановлена Постановою КМУ від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» і на практиці означає, що мешканцям окупованих територій, зокрема, Донецької та Луганської областей жодні соціальні виплати не проводяться допоки люди не стануть переселенцями. Це є суттєвим порушенням права на соціальний захист та, по суті, є примушуванням до переміщення, оскільки дуже часто соціальні виплати від держави є єдиним джерелом для існування представників  незахищених верств населення. При цьому механізмів отримання соціальних виплат особами, що зареєстровані на окупованій території та не бажають ставати переселенцями, не існує.

Також соціальні виплати не призначаються / не поновлюються у разі, якщо заявником не наданий повний комплект документів, передбачених підзаконними нормативними актами, які дуже часто включають в себе документи, які переселенець не в змозі надати. Це стосується, перш за все, подання довідки про склад сім’ї, яка відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 №204¹⁷ може бути видана лише власнику житла, а не орендарю. При цьому довідка про склад сім’ї, наприклад, входить до обов’язкового пакету документів при призначенні допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування. Тож у разі неподання цієї довідки, управління праці та соціального захисту населення відмовляє у призначенні чи поновленні виплат допомоги одинокій матері, що напряму зачіпає інтереси дитини. Крім того, у більшість підзаконних актів не внесені зміни, які б враховували ситуацію тимчасової окупації окремих територій України при оформленні соціальних виплат. Наприклад, за загальним правилом, соціальні виплати призначаються і виплачуються за місцем реєстрації особи, а у випадку проживання не за місцем реєстрації – за умови отримання довідки з місця реєстрації про те, що там особа цей вид допомоги не отримує. Проте місцем реєстрації ВПО є окупована територія, де подібну довідку отримати неможливо.  

4. Отримання документів, що підтверджують особу та громадянство ВПО, та поновлення втрачених документів

Окремим питанням є отримання дублікатів судових рішень та виконавчих листів, виданих на тимчасово непідконтрольній території України до початку проведення АТО. Зокрема, найчастіше мова йде про рішення суду про призначення аліментів на дитину та отримання копії виконавчого листа для поновлення виконання судового рішення вже на підконтрольній території України або оформлення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів

Відповідно до ч. 4 ст. 222 ЦПК України, копії судових рішень повторно видаються за заявою особи за плату у розмірі, встановленому законодавством. Згідно до ч. 1 ст. 370 ЦПК України, замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат. Суд, який видав виконавчий лист про стягнення аліментів, має право за поданням державного виконавця, приватного виконавця у разі встановлення кількох місць роботи чи отримання доходів боржника видати дублікат виконавчого листа.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку із проведенням антитерористичної операції» Голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ своїм Розпорядженням від 02.09.2014 №2710/38-14 визначив територіальну підсудність цивільних справ, підсудних судам, що розташовані у районі проведення АТО, місцевим загальним судам, які розташовані поза межами тимчасово окупованої території України. Тобто був визначний перелік судів, які замість судів, що залишилися на непідконтрольній території, розглядають справи, що були б підсудні цим судам.

Хоча отримання вищевказаних документів є вкрай важливим та напряму або опосередковано впливає на реалізацію прав дітей з числа внутрішньо переміщених осіб, тим не менш існує багато труднощів, що виникають під час проходження процедур отримання або поновлення документів.

Фактично відсутня можливість отримання паспорту громадянина України при досягненні 16-річного віку у разі, якщо батьки чи один з них не виїхали з тимчасово непідконтрольної території України. Хоча Порядок оформлення і видачі паспорту громадянина України, затверджений Наказом МВС від 13.04.2012 № 320, не містить норми щодо необхідності надання оригіналів чи копій паспортів батьків дитини, що досягла 16-річного віку, тим не менш на практиці для дітей-переселенців надання оригіналів паспортів обох батьків стає необхідною вимогою, без виконання якої паспорт дитині не оформлять. Навіть на офіційному сайті Державної міграційної служби у Розділі «Інформація для вимушених переселенців із зони проведення АТО» у описі послуги з отримання паспорта громадянина України по досягненню 16-річного віку міститься інформація про необхідність надання паспортів батьків (при чому у загальному порядку отримання паспорту такої вимоги немає). Складнощі виникають у тих дітей, в кого батьки не проживають спільно чи якщо вони не виїхала та продовжують проживати на тимчасово непідконтрольній території України.

Складний процес отримання дублікатів судових рішень про стягнення аліментів та відповідних виконавчих листів у разі, коли вони були винесені до початку проведення АТО на нині непідконтрольній території України. Не дивлячись на те, що питання перерозподілу територіальної підсудності справ, які були підсудні судам, розташованим на тимчасово окупованій території України, законодавчо врегульовано, тим не менш багато переселенців стикаються із труднощами при отриманні копій рішень суду чи дублікатів виконавчих листів у справах, які були розглянуті до початку збройного конфлікту на окремих територіях Донецької та Луганської областей. Основна проблема є у тому, що самі судові справи не були передані з непідконтрольної території України, а отримання копій рішень суду на підставі даних Єдиного державного реєстру судових рішень жодним нормативно-правовим актом не врегульовано.

V. Рекомендації

– Гармонізувати законодавство у відповідність до Конвенції ООН про права дитини та рекомендацій Комітету ООН з прав дитини

– Повернутися до питання запровадження посади Уповноваженого з прав дитини від Верховної Ради

– Гармонізувати законодавство із Протоколом до Конвенції про права дитини, що захищає дітей у збройних конфліктах. Законодавство має попереджати мілітаризацію дітей та їх залучення до збройних конфліктів, а якщо таке сталося – розглядати дітей, як жертв поза типу їх залучення до конфлікту.

– Розглянути можливість створення окремого закону про права дитини, який би мав універсальний характер та надавав би можливість захисту всіх категорій дітей, що знаходяться на території України та/або під її юрисдикцією. Зокрема це стосується дітей ВПО та тих, хто знаходиться на непідконтрольних територіях. Питання забезпечення прав дитини має базуватися на принципі недискримінації, найкращих інтересів дитини, врахування її думки та забезпечення можливостей для виживання й розвитку.

– Ратифікувати Римський Статут, щоб мати можливість розслідування воєнних злочинів проти дітей незалежно від міста їх вчинення.

– Вдосконалити механізм захисту дітей від домашнього насильства.

– Запровадити ювенальну юстицію, забезпечити її роботу на законодавчому рівні. Зокрема, створити систему роботи із дітьми в контакті з законом на рівні Національної поліції.

– Активізувати процедуру деінституалізації дітей та забезпечити право на виховання у сімейному оточенні.

– Сприяти розвитку інклюзивної освіти, розповсюджуючи її не тільки на дітей з інвалідністю.

– Потрібні окремі механізми захисту дітей від дискримінації.

– При проведенні реформ та прийнятті поточного законодавства, в першу чергу бюджету, робити аналіз впливу законодавства на дітей. Для цього створити окремий аналітичний орган за участю експертів з числа громадських організацій.

– Створити парламентську групу депутатів, яка б просувала інтереси дітей у Верховній Раді.