«Ми кращі, коли ми різні»: як в Україні протидіють злочинам ненависті?

На початку тижня стало відомо про напад на дівчину на Житомирщині. Як написала у Facebook її партнерка Галина Корнієнко, інцидент трапився, коли пара була на відпочинку: чоловік із сусідньої компанії чомусь поцікавився сімейним статусом її подруги, а почувши, що вона – лесбійка, напав на неї і побив.

Поліцію, пише жінка, вдалося викликати не з першого разу, а потім, за її словами, постраждалу намагались переконати, що не варто починати провадження, а сексуальна орієнтація не є підставою, щоб кваліфікувати інцидент як злочин на ґрунті ненависті.

Радіо Свобода спробувало зв’язатись із Галиною, щоб з’ясувати, як розвивається ця ситуація, але вона відмовилась поки що давати коментарі, з її слів: щоб не зашкодити слідству.

Тим часом, на її заяву у Facebook відреагував начальник головного управління поліції Житомирщини В’ячеслав Печененко, зазначивши, що в управлінні почали службове розслідування щодо дій поліцейських, яке він має намір особисто проконтролювати, а щодо нападу почато провадження за статтею 125 Кримінального кодексу – легке тілесне ушкодження.

Але на сайті управління поліції написано, що йдеться про «конфлікт, який із штовханини переріс у бійку», і жодного слова – про ймовірні причини конфлікту.

Торік поліція розслідувала 76 злочинів з мотивів ненависті – Тракало

Днями вийшов звіт щодо проявів ксенофобії Групи моніторингу прав національних меншин за квітень цього року. Спостерігачі зафіксували два напади на темношкірих студентів у Маріуполі та Івано-Франківську, два акти вандалізму щодо присвячених Голокосту меморіальних споруд, два випадки, які вони вважають агресією щодо ЛГБТІ – йдеться про напад на офіс ЛГБТІ-організації в Миколаєві і блокування оздоблення арки дружби народів у Києві.

ЛГБТ-центр «Наш світ» у своєму звіті за 2016 рік вказує на 70 випадків, які правозахисники кваліфікують як злочини, і 41 – як інциденти на ґрунті ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної належності.

Водночас, за даними Національної поліції, які озвучив Радіо Свобода речник відомства Ярослав Тракало, за 2016 рік встановили і взяли на контроль загалом 76 злочинів з мотивів нетерпимості, окрім того, проводили досудове розслідування 68 інцидентів, де серед інших розглядалась версія про порушення рівноправності громадян за різними ознаками.

«Вісім кримінальних проваджень за расизм, колір шкіри, сім кримінальних проваджень за національну належність (нетерпимість за ознакою національної належності – ред.), дев’ять проваджень за антисемітизм, 30 проваджень за упередження щодо християн і представників інших релігій, 11 проваджень – за ЛГБТ (нетерпимість за ознакою сексуальної орієнтації – ред.), також одне провадження за упередження проти мусульман. Обвинувальні акти направлені до суду з додатками за дев’ятьма злочинами», – сказав Тракало.

Чому виявляється така розбіжність і навіщо потрібно вказувати мотив ненависті, якщо він був наявний, Радіо Свобода розповіла координаторка проектів центру «Соціальна дія» Олена Бондаренко:

– Цифри різні абсолютно: поліція має одну кількість злочинів, а якщо подивитись на статистику бюро демократичних ініціатив і прав людини ОБСЄ, то там за 2015 рік, зокрема, були більші цифри, у деяких організацій – менші цифри. Із досвіду можу сказати, що про ці злочини дуже мало повідомляють, бо зробити це, наприклад, означає розкриття своєї ідентичності. По-друге, кримінальне провадження вимагає ресурсів, зокрема, моральних, вимагає підтримки.

Злочини на ґрунті ненависті є насправді особливо серйозними, тому що вони несуть такий меседж для всієї громади. Наприклад, якщо здійснено напад на представницю ЛГБТ-спільноти, то це послання для всієї спільноти. І якраз поліція має реагувати на такий меседж меседжем іншим: ми тут, щоб захистити, ми тут, щоб вірити людині, не ставити під сумнів досвід. І перші дії мають бути запевненням того, що людині вірять, що її історію вислухають і зроблять усе, щоб захистити не тільки людину, а й спільноту загалом.

Обтяжуючі обставини можуть бути кваліфіковані поліцією одразу або під час слідства. Якщо говорити про те, що було у повідомленнях Facebook: якщо поліція говорить, що немає можливості кваліфікувати – це неправда, тому що у статті 161 (порушення рівноправності громадян – ред.), яка є додатковою, такою кваліфікуючою статтею, наприклад, є слова «та інші ознаки».

Сексуальна орієнтація там не вказана прямо, але у нашому законодавстві, у Трудовому кодексі зокрема, до переліку ознак, до «та інші ознаки» входить також орієнтація. Кваліфікувати потрібно, тому що злочини ненависті завдають більшої суспільної шкоди – відповідно, покарання за нього має бути більш серйозним, аби інші ймовірні порушники в майбутньому мали меншу мотивацію до таких дій.

– У звіті центру «Наш світ», зокрема, йдеться про те, що кількість тяжких злочинів щодо ЛГБТ зменшилась. Група моніторингу прав національних меншин раніше також зауважувала певні позитивні тенденції. Як ви оцінюєте ситуацію з такими злочинами в динаміці?

– З 2011 року наша організація надає підтримку, юридичну, зокрема, тим, хто постраждав від таких злочинів, і чесно кажучи, зрушення певні є.

У 2009–2012 роках була хвиля збільшення таких випадків, але потім їх менше стали фіксувати. Однозначно сказати важко. Дійсно, у 2015–2016 роках менше було нападів, але от цього року вже у березні фіксували декілька нападів на учасників і учасниць феміністичного маршу в Києві, після цього був інцидент у Києві з ромським поселенням на Березняках, потім ми чули – але це не підтверджена ще інформація – про напади у Івано-Франківську.

– Від чого це залежить, на вашу думку? Тобто це через те, що немає жорсткої реакції і судових вироків, чи якісь суспільні процеси цьому сприяють?

– Залежить від різних факторів. Реакція впливає сильно, офіційна реакція, в тому числі – її відсутність. Що більше ефективних розслідувань, то сильніший меседж, що суспільство такого не сприймає.

Є й інші чинники. Наприклад, якщо посадові особи, зокрема, дозволяють собі висловлюватися негативно щодо певних груп.

– Зараз у Києві починається «Євробачення», і так склалося, що гаслом цього року обрали «шанувати різноманіття». Центр «Соціальна дія» спільно з кількома іншими організаціями створили ролик про те, що, на їхню думку, означає шанувати різноманіття.Наскільки, на вашу думку, ця ідея в Україні взагалі реалізується?

– Ми, коли почули про слоган «Євробачення, очікували багато, хотілося побачити багато. Але ми цього не побачили. Що мали на увазі під «різноманіттям», окрім різних пісень з різних країн, нам так і не вдалося почути. Тому ми вирішили запитати у дуже різних людей, які живуть в Україні, про те, що це означає для них.

Вони розповідають про те, як жити в Києві, наприклад, дівчині, яка має ВІЛ із народження, або парі людей з інвалідністю, або трансгендерній дизайнерці, або рому, що захоплюються фотографією, або переселенцю, що займається ресторанним бізнесом.

Що можна зробити в Україні? Наприклад, якщо ви бачите якісь коментарі стосовно певних груп, то не мовчіть. Правда. Підтримуйте, і це, можливо, дасть вам можливість познайомитися з людьми з цієї групи, більше для себе дізнатися. Ми будемо проводити у фан-зонах на Поштовій площі і на Михайлівській площі у Києві «Живу бібліотеку» і майстер-класи, і там буде можливість поспілкуватися з людьми. Ми – різні, і ми кращі, коли ми різні.

– Куди може і має звернутись людина, якщо вона зіткнулась із якимись ксенофобними виявами, мовою ворожнечі щодо себе? І на що тут потрібно звернути увагу?

– По-перше, звичайно, потрібно заявляти в поліцію, якщо злочин відбувається. У протоколі поліції, коли ви подаєте заяву про злочин, є таке питання: чи вважаєте ви, що злочин скоєний із мотивів нетерпимості? Я не знаю, наскільки поліцейські ставлять це питання, але у таких випадках варто казати безпосередньо: я вважаю, що злочин скоєно з мотивів нетерпимості, оскільки я належу до ось такої групи.

По-друге, є громадські організації, які надають юридичну підтримку. Це ми, центр «Соціальна дія», можна написати організаціям спеціалізованим, які надають таку підтримку, релігійним організаціям, офісу омбудсмана. З адвокатом ця справа вирішується трохи легше, і спілкуватися з поліцією також трохи легше. Головне – не мовчати.