20 помилок за 90 хвилин, або Як ми моніторили нову поліцію

7 листопада 2015 року, вступив в силу Закон України “Про Національну поліцію”, який діятиме по всій території країни. Чи готові до цього поліцейські та громадяни? Експертну відповідь на це питання вже зовсім скоро надасть Асоціація УМДПЛ, яка протягом трьох останніх тижнів проводила моніторингову кампанію “Поліція під контролем”.

Громадські монітори вивчали, наскільки професійною є нова поліція. Я теж вирішила провести один день з монітором та дізнатися, як поліцейські охороняють громадський спокій та порядок. Що з цього вийшло — читайте далі.

Вівторок. Осінній і вже прохолодний Київ. Вирушаємо з Сергієм Перникозою, правозахисником та координатором моніторингової кампанії, містом, щоб подивитись, як працюють поліцейські. Для спостережень обрали центральну вулицю столиці — Хрещатик. Минуло чверть години, перш ніж ми побачили першу патрульну машину, яка зупинилась навпроти Монумента Незалежності. “Тут заборонено зупинятись — коментує Сергій — Проте ми не знаємо, можливо, полісмени приїхали на виклик — тоді в такій їхній дії немає нічого протизаконного”. Йдемо далі. Помічаємо автомобіль, який припаркувався навпроти Департаменту містобудування та архітектури. І прямісінько на зупинці громадського транспорту. Цікаво, на що сподівався водій, коли обирав для паркування автобусну зупинку?! Ми вирішили подивитись, чи відреагують поліцейські на таке нахабство. Дійсно через кілька хвилин під’їхали патрульні. Двоє полісменів підійшли до автівки, проте водія там не знайшли. Почали вдаряти по колесу автомобіля. Мабуть, щоб спрацювала сигналізація, почувши яку, підійшов би власник. Та сигналізація не спрацьовувала. Патрульні почали стукати по машині сильніше. Побачивши, що я знімаю їхні дії на камеру телефону, перейшли на більш лагідні штурханці. Сигналізація мовчала. Власник все не з’являвся. А поліцейські косились у мою з Сергієм сторону, мовляв, чого дивитись та ще й фіксуєте все на відео?! Та підійти до нас так і не наважились. Через деякий час до автівки підбіг чепурний, у солідному діловому костюмі чоловік та незадоволено рявкнув. Полісмени представились та ввічливо вказали на порушення. Попросили документи — водійські права та страховку на машину. Як виявилось, у такого солідного мужчини автівка була не застрахована. “Це прямо джек-пот” — кмітливо зауважив один з поліцейських та посміхнувся. Патрульні почали оформлення протоколу. Та все оглядувались в нашу сторону — що ми тут видивляємось. Поки тривало складання протоколу (а тривало воно десь півгодини), ми відійшли. Нашу увагу привернули інші поліцейські. На перетині з вулицею Прорізною ще один “солідний мужчина” вирішив їхати до департаменту тротуаром. Ще й скаржився, бо йому, бачте, заважають пішоходи. Поліцейський дуже швидко відреагував на таку поведінку водія та зробив йому зауваження: “Шановний, ну що Ви не бачите, що це тротуар?! Тут люди ходять”. Водій слухняно почав здавати назад. Та у нього це не дуже добре виходило, бо безперестану ходили пішоходи і їх доводилось пропускати. Поліцейський запропонував допомогу і таки допоміг йому обережно з’їхати на головну вулицю. “Одна з функцій поліції — надавати допомогу. Прикметно, що поліція порівняно зі старою міліцією стала робити більше усних попереджень. Що правильно. Правоохоронці мають не лише карати, але й займатись профілактикою правопорушень“ — пояснює Сергій.

Повертаємось до тих двох патрульних. Вони все ще зайняті складанням протоколу. Побачивши нас, посміхнулись. Мужчина, котрий виграв “джек-пот”, подивляється на годинник та нервово заламує собі пальці на руках. “Законом чітко не регламентовано, скільки по часу має тривати складання протоколу при порушенні правил дорожнього руху. Проте водій не повинен проводити багато часу в очікуванні” — продовжує пояснення правозахисник. Нарешті протокол готовий! Чоловік поїхав. Тим часом на його місце припаркувалась інша автівка. Ми з Сергієм далеко не відходили — хотіли переконатися, що патрульні підійдуть і до цього порушника і складуть ще один протокол — адже закон один для всіх. Та дзуськи! Поліцейські замість того, щоб підійти до порушника, підійшли до нас, мирних спостерігачів. Привітались і поцікавились, чи маю я журналістське посвідчення, щоб вести відеозйомку. Хоч журналістське посвідчення було зі мною, та повідомляти полісменам цього не стала. Можна було припустити, що патрульні, почувши, що я журналіст, поводились би інакше. А нам було важливо подивитись, як вони спілкуються зі звичайними перехожими. З метою чистоти експерименту спокійно відповіла, що просто прогулюйсь містом. Я люблю Київ і часто фотографую вулиці. Це не дуже переконливо прозвучало для полісменів і вони наполягали на тому, щоб ми пред’явили свої документи.

Спостерігаючи за тим, як поліцейські влучно відстежують правопорушення солідних мужчин, ми хотіли було з Сергієм поставити їм високий бал за професіоналізм. Та не судилося. За мить патрульні продемонстрували низький рівень знань законів України! А для нас з цього моменту почалися пригоди…

Відповідно до чинного законодавства України “діяльність поліції є відкритою та прозорою”. Це означає, що під час виконання поліцейськими обов’язків можна проводити фото- та відеофіксацію їхніх дій. У них це не має викликати питань, здивування чи обурення. Тобто ми не робили нічого протизаконного. І на мою зйомку на камеру телефону вони мали б взагалі не звертати уваги. “Шановні, пред’явіть документи!” — повторив свою вимогу патрульний. Сергій попросив поліцейського спершу самому представитись та пред’явити документи. Згідно з законом, поліцейський зобов’язаний на вимогу показати свої документи. Що було і зроблено. Тим часом підійшов другий патрульний — привітався, представився та теж показав посвідчення. Ми продовжили спілкування. Сергій не відмовлявся пред’явити паспорт, при умові, що поліцейський скаже, які є для цього законні підстави. За чинним законодавством, поліція не може вимагати пред’явлення документів безпричинно. Має бути підстава — відповідна стаття відповідного закону. Якщо причина (відповідно до якої статті та закону) не озвучуються, ви маєте право відмовити поліцейському у його вимозі. Не пред’явлення документів — не є порушенням закону.

На таке наше зауваження у відповідь почули: “Шановний, я не на екзамені! Пред’явіть, будь ласка, документи!” Стало трохи сумно. Прикметно, що з цього моменту патрульні зовсім забули про свою початкову вимогу — пояснити, чому ми знімаємо на камеру. Тепер їх більше хвилювало, чому Сергій не хотів пред’являти свій паспорт. А моя особа їм зовсім перестала бути цікавою. Дискусію вони вели виключно з Сергієм. Раптом один з патрульних назвав нову підставу: “На Вас є орієнтування. Тому пред’явіть, будь ласка, документи!” У мого колеги від почутого почало сіпатися око. Ну кому не приємно дізнатися про себе, що ти перебуваєш у розшуку?! Сергій набрав “102”, щоб зареєструвати скаргу і перевірити інформацію, повідомивши своє ім’я та номер патрульної машини. Тепер сіпатись око почало у поліцейського. Такої обізнаності від простого громадянина, мабуть, не очікував і почав виправлятися: “Я кажу, що є орієнтування не на Вас, а на схожу на Вас людину”. Часто правоохоронці використовують такий маневр — просять пред’явити паспорт, бо ніби є відповідне орієнтування. У таких випадках обов’язково телефонуйте “102” та перевіряйте інформацію у диспетчера.

Потім Сергій попросив озвучити орієнтування. Патрульні відмовили — мовляв, це службова інформація. Та як така інформація може бути службовою, якщо вона розвішується на всіх станціях метро та біля міліцейських відділків? Поліцейські не стали відповідати на цей контраргумент і сказали, що або він показує документи, або їде з ними у відділок. І в загалі його затримано. А от мене не затримали (що дивно, бо спочатку багато питань було саме до мене і як спільницю мали б також відвести у відділок і допитати). Варто відмітити, що поліцейські спілкувалися з нами ввічливо, руки не заламували, камеру не били. У весь цей час ми робили відеофіксацію. Проте патрульні, перед тим, як саджати Сергія в машину, не зробили поверхневої перевірки — якщо Сергій викликав у них підозру, то чому його не перевірили на наявність зброї? Це банальні правила безпеки для самих поліцейських — зброю у машині легко застосувати. Також Сергія не було проінформовано про його права — що зобов’язані робити правоохоронці при затриманні.

За півтори години ми знову побачились з Сергієм. У відділку його особу швидко встановили та за деякий час відпустили. Відповідно до закону, поліція має протягом трьох годин (не пізніше!) встановити особу людини, яку привезли у відділок. І якщо все гаразд — негайно відпустити. Зателефонувавши напередодні “102”, Сергій зафіксував фактичний час свого затримання.

Поки поліцейські встановлювали, ким же Сергій є насправді, з Департаменту патрульної поліції прибула відповідальна особа — щоб з’ясувати суть його скарги. Через деякий час Сергію повідомили, що, виявляється, ніхто його не затримував. Якийсь сюрреалізм! А як же тоді можна назвати те, що поліцейські привезли його до відділку проти його волі? Відповідь на це питання ми не знайшли.

Таким був наш моніторинговий день. Багатий на враження, здивування та сюрпризи. Так чи інакше нові поліцейські в спілкуванні та манері ведення діалогу набагато кращі за своїх попередників — міліціонерів. Проте вони не дуже добре знають законодавство, а тому припускаються помилок (інколи комічних).

Ознайомитись з результатами моніторингової кампанії можна буде незабаром на сайті Асоціації УМДПЛ, а також під час прес-конференції, що відбудеться 6 листопада 2015 року. Стежте за оголошеннями!

Автор: Тетяна Гончарук

Фото: Ксенія Кравцова

Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів.