Життя під дулами автоматів – історії вчительок із Херсонщини

Про те, як жилося педагогам в окупованих селах, розповідають дві вчительки з Дар'ївської територіальної громади.

Вчителька української мови та літератури пані Тетяна згадує про події 24 лютого.

Жінка  зізнається: ще довго не могла збагнути  цих слів і кілька разів перепитувала. Потім побачила повідомлення у вчительському чаті й пересвідчилась у жахливій правді.

Тим часом місцеві мешканці в паніці розкуповували геть усе в маленьких сільських крамничках, а біля єдиного в селі банкомата видовжилася черга. Крім місцевих у ній стояли біженці з Чаплинки та деяких інших сіл, які в перший же день війни потрапили під обстріли. А через кілька днів до села зайшли окупанти. Якийсь час вони жили у приміщенні Дар'ївської школи.

Після того, як усі трохи оговтатися, зібралися з думками та усвідомили, що ймовірно доведеться жити в нових реаліях, у школі відновили дистанційне навчання.

Попри всю складність ситуації, перебої зв'язку та не дуже бадьорий настрій учнів та вчителів, педагогам вдалося допрацювати до кінця навчального року. Щоправда, завершили навчання раніше ніж зазвичай – у квітні. Діти пішли на канікули, а вчителі – в планові відпустки.

Пані Тетяна розповідає, що з весни з села потихеньку виїжджали люди. Разом з іншими виїхало й чимало вчителів. 

Тетяна зізнається: жити в окупованому селі самотній вчительці з дитиною було дуже страшно, а їхати в невідомість небезпечним шляхом вона не наважувалася. Тож  доводилося опановувати себе заради сина. 

Ближче до серпня усі вчителі – і ті, що залишилися, і ті, що виїхали, – з тривогою очікували директив згори. Але там прийняли рішення: до дистанційного навчання залучатимуться лише педагоги, які перебувають на території підконтрольній Україні. Адже працювати за присутності ворогів у селі дуже небезпечно.

Пані Тетяна розповідає, що керівництво не залишило їх без грошей, весь час окупації вони отримували зарплату за простій. Десь із липня окупанти почали ходити по хатах з обшуками. У серпні такі рейди почастішали. 

А за відсутності господарів із будинків виносили все, що їм заманеться, та вантажили в ці машини. Одного дня, коли син Тетяни пішов до магазину, а вона сама поралася по господарству,  побачила таку колону і біля свого будинку. 

А на початку серпня почався тиск на керівників шкіл. Кілька разів приходили додому й до директорки Дар'ївської школи. Але та відмовилася співпрацювати.

Невдовзі стало відомо, що сусідня Микільська школа почала співпрацювати з окупантами. Докладніше про ці події розповідає місцева вчителька, яка працювала там до того, як керівництво школи змовилося з ворогом. На прохання жінки, її ім'я ми не розголошуємо.

За словами вчительки, директорка прийшла до школи святково одягнена, яскраво нафарбована та життєрадісна. Звертаючись до колективу російською, заявила, що діти мають вчитися, що Микільська школа працюватиме у звичайному режимі, тобто  дистанційного навчання не буде.

Щодня з ранку до вечора жінка очікувала "гостей", які прийдуть забирати її на підвал. Як і пані Тетяна, вона мешкала у своєму домі сама і не змогла б захиститися від кривдників. Та, на щастя, коли до неї прийшли окупанти, то лише оглянули подвір'я та будинок, а про роботу жодних питань не поставили. Можливо, таким легким переляком жінці обійшлося завдяки тому, що окупаційній владі вдалося повністю укомплектувати штат в їхній школі.

Серед вчителів, які погодилися працювати за російською програмою, було й п'ятеро дар'ївчан. Четверо й до війни їздили на роботу в Микільське, ще одна вчителька переметнулася вже під час окупації. Усі ці горе-педагоги активно агітували дітей та їхніх батьків записуватися до школи. Деякі сім'ї погодилися на це заради грошей, адже окупанти платили по десять тисяч “за школяра”. 

Свято першого дзвоника знімали на відео й транслювали на пропагандистських каналах.

Але, як кажуть, недовго грала музика. Дорога до Микільського пролягає по Дар'ївському мосту, а після того, як по ньому вперше відпрацювали “Хаймарси”, у школі  оголосили канікули. 

Після звільнення Дар'ївки й сусідніх сіл, дар’ївські вчителі ходили дивитися, в якому стані школа. Окупанти залишили після себе бруд і безлад, але суттєвої шкоди майну  не завдали. Щодо Микільської школи, то туди наразі нікого ще не пускають, чекають, поки там все перевірить Служба безпеки України. Виявилося, у приміщенні школи  тримали викрадених та затриманих окупантами людей. 

Сьогодні обидві вчительки – дар'ївська та микільська, попри те, що живуть у темряві, без води й зв'язку, радіють звільненню своєї малої батьківщини. Вони не можуть стримати сліз, коли розповідають про те, як у село входили українські військові.