Відчайдушні херсонські музики

Днями приїхала на один з херсонських ринків купити свіжих овочів. Серед базарного гаму несподівано завважила якийсь спів. Невдовзі стало чутно, що це “Ой, у лузі червона калина похилилася”. Услід за “калиною” залунала інша українська пісня.

Потім побачила й виконавця: лавіруючи між автівками та виставленим товаром котив на інвалідному візку безногий сивий чоловік у тільнику та голубому береті українських десантників.

Душа захлинулася одночасно біллю, радістю і сумом:  наш відомий волонтер – живий, живий і не здається. Скільки благодійних пожертв він зібрав, скільки разів возив допомогу в зону ООС! А тепер сам опинився в окупації…

Поки йшла уздовж рядів та розмірковувала про несподівану зустріч, знов почула мелодію, без слів. Поряд із зачиненим кіоском розмістилися зі своїми інструментами та коробкою для пожертв вуличні музиканти. Зовсім юні хлопці, але виконували композиції дуже гарно, майстерно. Заслухалася. 

І тут несподівано вони заграли наш гімн.

Від перших же акордів мене пройняв трепет, спітніли долоні, а очі наповнилися сльозами.

А коробка для пожертв стала стрімко наповнюватися різними купюрами.

І ритм руху на ринку різко змінився. 

Повільні перехожі та покупці прискорювали кроки, швидко кидали гроші й ще швидше відходили, озираючись навколо.

Кілька місяців окупації минуло, але чи залякали нас орки… Налякали. Але - не всіх, і не так, як їм хотілося.