Інна Сопрончук про популяризацію української мови та свій внесок у перемогу

Херсонка Інна Сопрончук викладає українську мову для іноземців, веде блог на Ютубі й у своїх онлайн та відеоуроках знаходить місце для розповідей про культуру України. Також Інна займається благодійністю, організувавши продаж мерчів (одягу) з українською символікою, вона зібрала 10 тисяч доларів і передала ці гроші на потреби херсонців в окупованому місті. З викладачкою та блогеркою  говорили про українську мову, про війну, яка вплинула не тільки на наше життя, а й на інтерес до України в іноземців, про допомогу людям.

Про початок викладання української мови як іноземної

Спочатку Інна Сопрончук навчала української мови українців. Про те, що можна вивчати українську як іноземну, навіть не думала. Перехід на викладання української мови для іноземців стався  сам собою. Шукаючи роботу онлайн, щоби було зручно поєднувати її з навчанням у магістратурі, Інна знайшла міжнародну викладацьку платформу, написала, що викладає англійську,  позначила “галочкою” знання української. Несподівано для себе стала отримувати багато листів від людей із різних країн, які бронювали пробні заняття з української, спробувала — сподобалося, і вже 6 років вона успішно займається цією справою. А зараз констатує: навчальний предмет “українська мова як іноземна” стрімко розвивається, з’являється більше вчителів, більше навчальних матеріалів, більше ресурсів.

Про те, як війна змінила ставлення до української мови

Життя Інни, як і життя багатьох українців, з початком вторгнення змінилося кардинально. Два тижні в стані шоку, нерозуміння, що відбувається, що робити, що буде далі з нею, із сім’єю, з рідним містом, очікування швидкого закінчення війни, розлука з близькими. Але війна розбудила в іноземців інтерес до вивчення української мови, вони стали більше цікавитися нашою культурою, писати листи, питати, що в нас   відбувається, хотіли підтримувати українців. Викладачка радіє такому попиту на українську мову (на деяких платформах він виріс у 500 разів!), хоча причиною тому стала війна.

Дізнавшись, як українці героїчно відстоюють свободу, свою землю, багато іноземців виявили інтерес до нашої культури. Чимало людей знали, що мають українське коріння, але не надавали тому великого значення — тож почали вивчати, звідки були їхні предки, шукати в Україні родичів, пишатися своїм походженням, висловлювати слова підтримки та шукати способи допомогти.

Про те, чому іноземці вивчають українську мову

Серед учнів Інни найбільше студентів з українським корінням, чиї предки в різні часи емігрували з України. Вони росли в українських традиціях і намагаються їх зберегти, пам’ятають, як бабуся готувала їм борщ, називала “моє ти сонечко”. Для них вивчення української мови — то пам’ять про родове походження й можливість “ментально возз'єднатися” зі своїми українськими пращурами.

Є люди, які мають якісь зв’язки з Україною (українську дівчину або хлопця, чоловіка або дружину, родичів). Або приїжджають до нас — ті ж волонтери, яких зараз дуже багато, медики, працівники посольств, представники Корпусу Миру, військові. Один із нещодавніх учнів Ірини — ветеран війни в Афганістані, який вирішив приїхати воювати в Україну, — і зараз воює. Дехто з волонтерів приїжджає до Польщі й там допомагає українцям — вони також беруть уроки. Чимало іноземців приймають наших земляків у себе вдома і вивчають українську, так краще знайти спільну мову з тими, кого прихистили.

Цікавість до української мови виникає з різних причин. Це і туристи, що просто люблять подорожувати Україною,  люди, яким подобається наша культура,  поліглоти, які хочуть перекладати книги. Навіть був один студент з Індонезії, він писав книжку, головна героїня якої була з України, тож йому було важливо дізнатися, як правильно виписати свого персонажа.

А ще з початком війни до Інни звернулося багато іноземців, які вивчали російську, але вирішили замість неї вивчати українську.

Про найскладніші та найлегші аспекти вивчення української мови для іноземців

Фонетика виходить добре, каже викладачка, бо українська мова милозвучна. Але деякі звуки, наприклад “р”, даються іноземцям важко. Є проблеми в розрізненні “г” і “г”, “ш” і “щ”. Та найскладніше —  відмінки, дуже багато закінчень і категорія роду. “У нас слово “стіл” чоловічого роду, — пояснює викладачка, — “вікно” середнього, “книга” жіночого. У них це все “воно”, “it”, щось неживе. Щодо відмінків, у будь-якому реченні, в будь-якому контексті, слова в англійській мові не змінюються, і там, де в них “friend”, у нас може бути і “друг”, і “подруга”, і “подрузі”, і “подругою”... Навіть приголосні змінюються, і це дуже складно”. Постійні запитання студентів спонукали Інну написати для них підручник по відмінках, де вона в таблицях пояснює всі проблемні тонкощі.

Про мову та культуру

Інна Сопрончук по собі знає: коли вчиш іноземну мову, то починаєш цікавитися культурою країни, тому на своїх уроках не обмежується чисто філологічними питаннями. Вона розповідає про українську культуру і традиції, про різні свята, пропонує для читання відповідні тексти. Та й самі студенти часто цікавляться різними культурними моментами (як правильно звертатися до дорослих або зробити комплімент жінці, щоби не образити її), пропонують обговорити деякі історичні події або літературу, а поціновувачам української музики викладачка може допомогти зрозуміти, про що співає, наприклад, “Океан Ельзи”. Багато хто цікавиться українською кухнею, питають, як приготувати борщ, сирники, вареники — більше того, готують і надсилають відео. Усе, що цікаво студентам, вивчає й розглядає на уроках української мови Інна.

Про те, чим приваблює Україна

Іноземці в Україні звертають увагу на архітектуру, їм цікаві всі наші заклади, відзначають дуже гарне обслуговування, їм подобається, який вигляд мають українці, звісно, дуже подобається їжа й однозначно — українська музика.

Чимало історій має пані Інна про музичні вподобання своїх учнів. Про студента з Японії, який любив гурт “Скрябін”. І на першому ж уроці на фоні українського прапора співав своїй вчительці “Маршрутку”. Про поціновувачів українського року і студента з Німеччини, який приїжджав в Україну на концерти “The Hardkiss” і гурту “Карна”. Про тих, хто слухає фолк – “Онуку”, дуже популярну пісню “Шум” гурту “Go_A”. Про тих, кому подобається Альона Альона й український реп. На вершині “хіт-параду”, складеному Інною, — “Ой у лузі червона калина”, яку навіть самі “Pink Floyd” заспівали, “Доброго вечора, ми з України!” і “Стефанія”.

Про ютуб канал, який не обмежується навчанням мови

Каналу Інни на Ютубі майже три роки. Але перш ніж створити його, викладачка вагалася аж півроку — і технічно це складніше, ніж робити контент в Інстаграм, і розвивати важко, тим більше таку тему – вивчення української мови як іноземної. Але бажання просувати свій проєкт, популяризувати українську мову, знайти більшу аудиторію врешті-решт подолало страхи та вагання. За перший рік на канал підписалася одна тисяча зацікавлених, у лютому цього року їх було 11300, а зараз — 31 тисяча. “За 2 місяці 20 тисяч людей підписалося. І це свідчить, наскільки виросла зацікавленість в українській мові,” — ділиться Інна.

Про те, чи будуть самі українці більше говорити українською

Це станеться, викладачка сумнівів не має. “Тому, що це дивно — говорити мовою агресора. Як тільки почалася війна, в мене виникла дуже велика відраза до всього російського, до російської мови, вона стала звучати неприємно”. Та й запитання одного іноземця було доречним: “Як відрізнити українця від росіянина, якщо вони обидва говорять російською?” Справді, як?

А тим, хто ще не наважується говорити українською, бо не дуже добре нею володіє, Інна радить взагалі не соромитися і просто починати говорити — нехай попервах будуть помилки, деякі російські слова, навіть говорити суржиком теж нормально. А ще зізнається, й сама часом робить помилки, спілкуючись англійською, студенти і підписники вказують на них, за що вона їм вдячна, бо надалі буде знати. “Ти не можеш бути ідеальним, тому треба починати спілкуватися, більше слухати українську мову й музику, дивитися українською серіали, фільми в українській озвучці,” — радить викладачка. А ще рекомендує дуже корисну книжку, вона надихає і допомагає, — “Як перейти на українську”, її написав телеведучий Антін Мухарський зі своєю дружиною. До речі, одна зі статей цього видання — авторства Інни Сопрончук.

Одна з історій Інни — про колегу з Ірпеня, яка 9 років також викладала для іноземців — але російську мову. Після початку війни вона одразу ж  стала викладати українську як іноземну. Вона інколи робить помилки, сама розуміє, коли помиляється, але одразу себе виправляє або прислуховується до підказок, запам’ятовує, щоб надалі не допустити цю помилку.

Про благодійність

Думки про розробку українських мерчів Інну мала вже давно, але дав поштовх до його реалізації саме початок війни — багато людей стали купувати й замовляти речі з українською символікою.

До того було чимало питань від іноземців стосовно гуманітарної кризи в Херсоні, як вони можуть допомогти, куди надіслати гроші. Інна подумала, що можливість отримати футболку взамін на фінансову допомогу більше заохотить людей, аніж просто переказати кошти. І мала рацію.

Питання до підписників, чи було б їм цікаво підтримати таку ініціативу, знайшло підтримку у багатьох. Одразу ж одна дизайнерка з Канади запропонувала створити дизайн для футболки. Ірині ж залишилося розв’язати технічні питання: вона продумала і зробила онлайн-магазин, синхронізувала його із дропшипінговою компанією в Штатах (бо ж в окупованому Херсоні пошта не працює, немає можливості доправляти продукцію за кордон), тож американська компанія отримує замовлення з сайту, виконує його та розсилає по всьому світу. Фактично, ця ініціатива працює на закордон, але Інна каже, що може організувати процес і в Україні — для тих, хто забажає придбати футболку й долучитися до допомоги херсонцям. З 19 березня, дати старту благодійного магазину, вдалося зібрати 10 тисяч доларів. Інна щодня переказує кошти херсонським волонтерам — фотографині Юлі Кисільовій, чия кав’ярня “Єсенін” зараз перетворилася на волонтерський штаб, та журналістці Ірині Саліховій та її “Котикам-патріотикам”.

Світлинами від дівчат Інна ділиться зі своїми підписниками, розповідаючи, на що були витрачені гроші, за які вони придбали мерч. А ті, своєю чергою, допомагають рекламувати її благодійний магазин — і в соцмережах, й особисто, коли хтось звертає увагу на круту футболку — повідомляють, на якому сайті її можна купити. А один американець, власник компанії, усім своїм робітникам купив футболки, пофотографував їх, прислав Інні світлини зі словами, що вони всією компанією підтримують Україну. Ну, чи не круто?

Окрім відчуття, що вона реально допомагає людям, Інна радіє з того, що багато людей у світі зараз носять одяг з українською символікою.

Про мрію

А мріє Інна перенести свій онлайн-проєкт в реальне життя — відкрити фізичну школу, де можна було б вести курси української мови, проводити тематичні вечори або майстер-класи (наприклад, як приготувати борщ, як розписати писанку), взаємодіяти з людьми особисто.

Справді гарна мрія, і нехай вона здійсниться якнайскоріше.