Інформаційний фронт Ірини Староселець

Власна кореспондентка інформаційного агентства “Укрінформ” Ірина Староселець із перших годин вторгнення висвітлює події нашого регіону. Вона стала однією з двох медійників області, яким із нагоди Дня журналіста Президент вручив орден “За заслуги” 3-го ступеня. Цю нагороду пані Ірина вважає не лише своєю заслугою, а і всіх, хто залишається на Херсонщині та інформує світ про події на окупованій території. Розмова з журналісткою точилася навколо Херсона та Херсонщини в сьогоднішньому медіапросторі.

Про “громадянську журналістику”

Дуже добре розуміючи, що в умовах сучасної війни інформація є зброєю, медійниця впевнена: наш інформаційний фронт, як одна зі складових протистояння, має працювати ефективно. Але коли на окупованих територіях, власне, журналістика працювати не могла, з’явилося те, що пані Ірина називає “громадянською журналістикою” — з перших годин окупації херсонці та мешканці всіх районів області пишуть у соцмережах, як триває мирний спротив, розповідають про події навколо них, інформують один одного. Пані Ірина, розуміючи ризики, вважає кожного з них героями та каже: хроніка окупованого Херсона пишеться не тільки журналістами, а й іншими людьми — усіма херсонцями, які лишаються в місті і “тримають українське небо”. Водночас ті, хто на підконтрольній Україні території, дають херсонцям інформацію про події в країні та у світі. І ця інформація дуже важлива для морального стану, щоби люди відчували зв'язок.

Про найболючіше

Однією з найболючіших тем пані Ірина вважає тему евакуації, якої не відбулося, бо не було “зелених коридорів”. У багатьох немає грошей, немає чим заплатити за те, щоби їх вивезли (є волонтери, але там велика черга). Не всі можуть виїхати навіть за наявності грошей, бо доглядають хворих, яких фізично важко вивезти. Про ризики при виїзді можна навіть не згадувати.

Люди дуже емоційно ставляться до рекомендацій від влади виїжджати з Херсонщини. Журналістка вважає, що тим представникам влади, хто розповсюджує інформацію щодо окупованих територій у соцмережах, треба розставляти правильні акценти, продумувати кожне слово, кожне формулювання, щоби не образити людей в окупації. Вони вже довгий час перебувають у небезпеці, у стресовій ситуації: немає грошей, немає роботи, без мобільного зв’язку та можливості отримати об’єктивну інформацію. Тим більше, коли мер говорить одне, а голова ОДА інше. “Не завжди можна зрозуміти, що відбувається, навіть якщо ти читаєш щодня ці новини”, — підсумовує Ірина. І згадує, що коли сама ще перебувала в окупованому місті, прислухалася до кожного слова й шукала в кожному велике значення. Тому й закликає всіх, хто користується соцмережами, — і владу, і звичайних людей — бути зараз обережними й толерантними один до одного, не лише до тих, хто в окупації. Бо все напружено, усі на нервах.

По фейки щодо Херсонщини

Їх багато, і йдуть вони від окупаційної влади, від колаборантів, від рашистів. Наприклад, про обстріли начебто нашими військовими Станіславської громади. Або вкидання в соцмережах, мета яких — розсварити людей (хто більший патріот, Захід чи Схід, хто кращий біженець). У виступах Стремоусова, Сальдо — одні фейки, починаючи від відновлення кораблебудування до натовпів за громадянством. “Усе, що вони кажуть, — брехня, і перераховувати всю брехню немає сенсу,” — вважає журналістка.

А от як із нею боротися? Не поширювати, писати правду, якось реагувати, наприклад, сміятися. Якийсь баланс має бути. “Якщо чесно, я вже втомилася реагувати на всі їхні заяви, — зізнається Ірина. — Я навіть не уявляю мужність тих людей, які відстежують передачі за участі наших колаборантів, їхні телеграм-канали. Я вражена тим, як люди все це дивляться, читають, коментують, роблять матеріали з цього приводу, розбираючи по частинах увсі ці виступи. Це велика робота, у мене на таке нервів не вистачає”.

Про херсонські акції протесту

Зрозуміло, що пропустити таку подію, як перший мітинг у Херсоні (і не тільки перший), журналістка не могла. Ірина згадує його піднесеність, багато прапорів, багато людей, навіть діти були — і повна відсутність почуття страху. Насправді трошечки страху було — лякала зустріч із ворогом віч-на-віч. Але найбільше боялася запізнитися, та за відсутності громадського транспорту підвезли на машині хлопці, які взагалі-то їхали в інший бік. Трошечки лячно було вже пізніше, на інших мітингах, коли росіяни стріляли вгору. В останніх мітингах, коли справа дійшла фізичних зіткнень, вона вже участі не брала, але тих, хто виходив, Ірина називає справжніми героями й захоплюється їхньою сміливістю.

Багатьох тоді вражала кількість протестувальників, але журналістка впевнена: учасників акцій було б ще більше, якби люди не вимушені були стояти у величезних чергах за продуктами — від тих, хто чекав можливості потрапити до магазину, постійно лунали вигуки підтримки.

Найяскравіші враження — обличчя людей, загорнутих у прапори, моменти, коли хлопець-правоохоронець вистрибнув з українським прапором на російський БТР, коли чоловіки й жінки перегородили дорогу військовому транспорту, той розвернувся й поїхав геть. Це все вже увійшло в історію.

Про погрози

Вони були — телефоні дзвінки, повідомлення з запитанням, чи вже виїхала вона, чи ні. Після дзвінка, не спокушаючи долю, Ірина просто зібрала речі та перебралася в інше місце. Згодом їй довелося покинути Херсон.

Про що пишуть херсонці

Журналістка тримає зв’язок із багатьма людьми. З окупованої території до неї звертаються за порадою щодо виїзду або повідомляють про події. Більшість діляться проблемами, пов’язаними з виживанням. Як люди в Херсоні шукають якусь точку, де ще є український зв'язок, а рашисти забирають телефони, розстрілюють ці телефони й попереджають, що наступного разу стрілятимуть уже в них. Що немає можливості заплатити за комунальні послуги, а надходять якісь попередження про відключення електроенергії. Багато повідомлень про викрадення людей. Ситуація динамічна, щось було актуально вчора, уже завтра розгортаються події інші. Деяку інформацію Ірина оприлюднювати поки не поспішає, відкладаючи на “після перемоги” — з огляду на безпеку.

Натомість охоче розповідає про життя тих, хто вже виїхав, про їхні проблеми, про те, як вони шукають роботу, як волонтерять і намагаються допомогти Херсонщині. Ті, хто зараз на підконтрольній території, пишуть про свої ініціативи та проєкти, діляться ідеями, звертаються за потрібними контактами та просять порадити, кому вони можуть допомогти,  і матеріально – також.

Про історії, які вражають

Після перемоги ми дізнаємося багато різних історій, впевнена журналістка. Історій страшних — про викрадених і вбитих, про знущання з людей, про тортури, які зазнають наші земляки від росіян, про те, що зараз відбувається в наших селах. Історій мужності — як знімали російські прапори та розвішували жовто-блакитні стрічки, як медики, відмовившись від евакуації, лишилися з людьми в обстрілюваних селах. Історій доброти — як допомагали один одному, як відновлювали млини, щоби пекти хліб для громади, як годували собак, які лишилися без господарів, давали прихисток тваринам.

“Я думаю, кожне село, кожна громада, нам подарують такі історії, які вражають у хорошому сенсі”, – впевнена пані Ірина.

Про допомогу інформаційному фронту Херсонщини

Сказати, що Херсонщина добре представлена в інформаційному просторі, Ірина Староселець не може: “Як на мене, ніколи не буває, щоби достатньо говорили про Херсонщину, треба говорити більше й більше”. Бо люди заслуговують і на  оперативну інформацію, і на те, щоби про них писали і згадували, а світ повинен знати, що відбувається на Херсонщині, яку рашисти перетворили на “інформаційне гетто”.

Важливо поширювати інформацію про те, що на Херсонщині лишилися патріоти. За винятком окремих колаборантів це люди, які “тримають українське небо”. Треба чесно казати: не всі можуть виїхати, і тих, хто залишився, потрібно підтримувати. Висловлювати вдячність волонтерам, які їдуть із вільних територій на окуповані — вони роблять велику справу, і про це теж треба казати. А до херсонців потрібно доносити інформацію, що про них пам’ятають і люблять, і про те, що відбувається в країні. “Ми повинні тримати фронт, — каже Ірина Староселець, — а оці всі політичні чвари, які зараз інколи відбуваються, відсунути трохи далі, на потім”.

Про мрію після повернення в Херсон

Її пані Ірина озвучила ще в перші дні окупації: вийти з друзями на площу Свободи, сісти прямо на бруківку, пити каву і спілкувалися. І нехай ця справа буде не найпершою після визволення Херсона, після нашої перемоги, але впевненість, що так воно й буде, є.

 

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини