Андрій Май: театральні формули життя

Андрій Май: театральні формули життя

“Коли я вперше втрапив у піонертабір, ми під керівництвом вихователів поставили і зіграли для інших дітей та батьків "Казку про Ріпку". Мені випала роль Діда. Деталі зараз пригадуються смутно, але неважко уявити, що це була дуже хвилююча подія. Я начепив бутафорську бороду і вперше в житті відчув, що я - це не я, а інша людина, персонаж. Що я саме граю роль. Це почуття, напевно, було схоже на те, що можна відчути завдяки магічному перевтіленню: ти був маленьким хлопчиком, а тут начепив бороду - і ти вже Дід! І треба в цей образ спробувати влитися і поводитися, і говорити відповідно. Це був перший крок до розуміння того, що театр і мистецтво в цілому - це магія трансформації дійсності".

Цими спогадами ділиться Андрій Май - корінний херсонець, відомий український театральний режисер і педагог, менеджер, засновник та організатор цілої низки творчих проєктів. Однак, як це часто буває в житті, всі ці дефініції з'явилися, з одного боку, зовсім не одразу, а з іншого - доволі несподівано.

Спочатку про театральну кар'єру навіть і мови не було. У школі Андрію, на відміну від багатьох інших школярів, дуже легко давалися точні науки: алгебра та геометрія були його улюбленими предметами і освоювалися з задоволенням. Формули йі цифри стали настільки близькими, що при виборі початкової професії труднощів не виникло: Андрій Май став студентом Херсонського індустріального інституту.

Після закінчення вишу він почав працювати в аудиторській компанії, де незабаром зайняв одну з керівних посад. Під керівництвом Мая був штат співробітників, справи йшли загалом успішно, заробітки на той час (а йшли дев'яності роки двадцятого століття) були дуже пристойними. Більш того: ніщо не заважало подальшому розвитку і фірми в цілому, і особистій кар'єрі у сфері фінансів.

Але цей шлях не влаштовував майбутнього режисера.

"Я ріс у звичайній херсонській сім'ї, в комунальній квартирі, в доволі скромних, м'яко кажучи, умовах і з не великими можливостями. У тому числі - і для культурного розвитку, - розповідає Андрій. - Однак, я відвідував художню школу, в якій мені дуже пощастило з наставниками. Всі три керівниці гуртка, в якому я займався, суттєво вплинули не тільки на творче зростання, але і на розуміння самої суті мистецтва. Пізніше став регулярно ходити в Херсонський обласний театр на вистави (зараз театр має ім'я Миколи Куліша, а тоді це був ще театр імені Олександра Корнійчука). Кожен похід був своєрідним священнодійством, до якого треба було ретельно готуватися, щоб вирватися з реалій радянської комуналки та виглядати належно в "храмі мистецтва". Якоюсь мірою це був такий сучасний, більш буденний, але від того не менш захопливий сюжет Попелюшки".

Всі ці віяння не могли не вплинути на Андрія Мая.

"Я подумав - що буде далі з життям і долею, що мені залишиться і з чим я прийду в результаті, якщо продовжу займатися тим, чим займався тоді. Звичайно ж, становище просто успішного менеджера в просто успішній фінансовій компанії мене не влаштовувало. У якийсь момент я чітко усвідомив, що це не мій шлях і треба рухатися зовсім в іншому напрямку, туди, де є таємниця, магія, пригоди перетворення реальності".

Андрій Май і кураторка фестивалю Тиждень актуальної п'єси Євгенія Відіщева під час одного з перформансів.

Перші експерименти як театрального режисера здійснилися в рідному Херсоні. Це спектаклі "А чи є жінки?" за п'єсою Наталії Блок на фестивалі "TERRA/ФУТУРА" (2002), "Око" (Максим Курочкін, 2003) "Мина Мазайло" (Микола Куліш, Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені М.Куліша, 2007). У Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір'я” були поставлені “Фрекен Жюлі” Стріндберга і “Лізикава” Кожелянка и Сердюка.

Вже у віці 27 років травня він вступає до Київського Національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, де проходить курс у відомого театрального режисера і педагога Володимира Судьїна. Виш був закінчений у 2008 році, і саме цей рік можна вважати початком нового, ще більш активного і експресивного етапу в кар'єрі режисера.

У серпні 2008 року разом з херсонським соціологом Миколою Гоманюком Андрій засновує Херсонський центр імені Всеволода Мейєрхольда, який на довгі роки стає справжньою «кузнею кадрів» для багатьох молодих акторів, режисерів і драматургів, майданчиком для театральних експериментів і інших івентів.

Андрій Май (праворуч) та активісти Херсонського центру імені Всеволода Мейерхольда біля меморіальної дошки на пам'ять режисера відзначають черговий день народження центру

Тоді ж, влітку 2008-го, Центр створює свій перший спектакль - документальний твір "Молодість і старість", заснований на низці інтерв'ю зі звичайними херсонцями.

Документалістика в цілому - дуже важлива (якщо не основна) частина творчості Андрія Мая. Документальному напрямку присвячені десятки його постановок, серед яких такі, як "Місто на Ч", "Відьми", "Гойдалки", "Я пам'ятаю, як Ленін помер", "Шмарун", "Доміно на ідиш". Окремо в цьому ряді стоїть вербатім-драма "Щоденники Майдану", текст якої формувався під керівництвом відомої драматургині Наталії Ворожбит і був представлений не тільки в Україні, але й в Литві, Німеччині, Британії, Польщі, Словаччині і навіть у 2014 році в московському Театр.doc (театр, що відрізняється своєю опозиційністю до нинішнього Кремля).

Як у кожної людини, одночасно з творчими перипетіями Андрія Мая захоплює у свій бурхливий потік драматургія життя. Під час навчання в Києві він знайомиться з майбутньою актрисою театру і кіно Мариною Кукліною, на якій одружується в тому ж 2008 році. У 2014-му у них народжується син Андрій, а у 2019 році Марина в віці 33 років помирає від онкологічного захворювання, і режисер починає самостійно піклуватися про сина і виховувати його…

Андрій Май, Марина Кукліна та їх син Андрій

Після європейських закордонних поїздок з початком локдауну Андрію з сином доводиться повертатися в Херсон, де живе мати, яка перенесла три інсульти.

Старший та молодший Андрії - на Говерлі

На цьому драматичному тлі у 2020 році в Херсоні починається робота над, мабуть, поки що найзнаковішим і найголовнішим спектаклем у кар'єрі та житті Андрія Мая. "Чайка" Чехова - це і новий етап у творчості, і грізний виклик на поєдинок для будь-якого театрального режисера. Перш за все - на поєдинок з непростим і водночас таким універсальним матеріалом, який і зараз ще, коли минуло понад сто років, хвилює людські серця і буде актуальним завжди.

Прем'єра "Чайки" Мая відбулася на великій сцені Херсонського театру імені Куліша навесні цього року. Відтоді пройшло кілька показів, і кожен раз глядачі бачили нову "Чайку". Адже, на переконання режисера, будь-яка вистава, як і людина, не повинен бути статичним полотном, а зазнавати трансформації, "виростати" з кожною новою появою на сцені.

Сезон-2021 у Херсонському театрі імені Куліша завершився показом “Чайки”

"Я іноді думаю над тим, чим саме мене так тримає театр, - підсумовує Андрій Май. - Можливо, річ у тому, що фігура режисера отримує необмежену владу над моментом творчості, і це перетворюється у вируючу всередині енергію життя. Саме життя без гри і є чесною відповіддю на те, що є для мене театр. Театр - це життя, без гри та удавання”.

Усі фото з архіву Андрія Мая

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...