Як відновлюють пошкоджені обстрілами будинки херсонців. Будні аварійно-рятувальної служби

Майно херсонської обласної комунальної аварійно-рятувальної служби — ХОКАРС — окупанти розграбували дощенту. Але після звільнення міста її роботу вдалося відновити доволі швидко. І тепер у прифронтовій області співробітники ХОКАРС рятують людей та їхнє майно, лагодять пошкоджені помешкання та будівлі комунальних закладів. Про те, як працює служба, про проблеми, виклики та самовідданість її співробітників кореспондентка "Вгору" Ганна Щидловська говорила з новим начальником ХОКАРС Максимом Курчиком, з командиром аварійно-рятувального загону Валерієм Платоновим, командиром відділення Євгеном Білоусом і рятувальником Костянтином Ковригою.

З нуля до повної комплектації

Коли минулого грудня новопризначений начальник служби Максим Курчик приїхав до Херсона з Дніпра, на території ХОКАРС була цілковита пустка. Окупанти вивезли все — обладнання, інструменти та матеріали. Працювати було нікому. Частина співробітників виїхала. Кількох позаштатних працівників перевіряла СБУ, і до кінця перевірки виходити на роботу вони не могли.

Відновлення роботи служби почалося з пошуку людей, готових працювати. У напівпорожньому, постійно обстрілюваному місті це було непросто. Та поступово штат поповнився, повернулися до роботи й працівники, перевірені службою безпеки.

За словами Максима Курчика, ще до початку потужних обстрілів вдалося замовити стружкові плити на 80 мільйонів гривень і закупити інструменти. Щойно почали надходити матеріали, почали працювати. 

У першу чергу зашивали вікна. Спочатку — мешканцям квартир обстріляних будинків. Потім переходили на комунальні установи, дитячі садочки й так далі.

Співробітники ХОКАРС на перших порах працювали в супрязі з ДСНС, міськрадою та Нацгвардією. Тоді ж на базі служби організували гуманітарний штаб. Усю допомогу, яка приходила на склад, передавали до обласної військової адміністрації, там її розподіляли по місту та громадах. Довелося посилати працівників служби й на склади — приймати гумдопомогу, розподіляти, перевозити, займатися логістикою. Опікуватися  цим доводиться й досі.

Навесні поточного року закупили ще партію матеріалів: шифер, дошки, брус, монтажну піну й плівку для роботи на дахах. Придбали й отримали від держави та благодійників чимало техніки: екскаватори, крани, маніпулятори. Максим Курчик розповідає, що найбільший внесок у поповнення техніки зробили японці. Корпорація «Джайка», в рамках міжнародної програми між українським і японським урядом, подарувала 6 колісних екскаваторів, 2 гусеничних і бульдозер.

Завдяки благодійникам укомплектували загін, який займається рятувальними роботами. Рятувальники сьогодні мають спеціальну форму, сучасні  інструменти, гідравлічні зжимачі, троси, підіймачі.

Інструменти на суму близько 2 мільйонів гривень закупив один із фондів, волонтерська організація "Серце Нації" передала пожежну машину з таким же інструментом. Японські благодійники привезли ще 400 генераторів. Зважаючи, що місто генераторами на сьогодні вже забезпечене, їх зберігають на складі. Після звільнення лівобережжя вони  можуть дуже знадобитися там. Рятувальники  найближчим часом також очікують на екскаватори, крани, машини, які мають передати американці. 

У місті та області для аварійників всюди є робота 

Улітку поточного року, коли ворог почав ще потужніше обстрілювати місто та область, аварійно-рятувальна служба була повністю готова до нових викликів.

Виїзні бригади ХОКАРС допомагали в Благодатному, Білозерці, Посад Покровському, Дар'ївці, Нововоронцовці. Громадам здебільшого надають техніку, адже там є свої комунальні служби, а техніки зазвичай немає. Привозять бульдозери, екскаватори, виконують певні не тривалі роботи на тиждень-два. За необхідності, затримуються довше.

Працівники ХОКАРС відновлюють і комунальні установи міста. Зашивали вікна на Головпоштамті, приміщенні залізничного вокзалу, у бібліотеках, зокрема й у бібліотеці Олеся Гончара, та усіляких навчальних закладах, зашивали карбоном пам'ятники, які залишилися в місті.

Перспективи та труднощі 

Максим Курчик розповідає, що в перспективі планується запустити ще й службу розмінування. Це справа не найближчого часу, але таке завдання вже визначили. Коли таке станеться, набиратимуть на роботу рятувальників-розміновувачів, вони, до речі, будуть працювати на спеціалізованій техніці. У цьому ж підрозділі будуть і водолази, — уточнює керівник.

Загалом служба зараз укомплектована, і потрібні лише люди, які можуть працювати на важкій техніці: водії бульдозерів, кранів, вишок.

Звісно, розслаблятися не доводиться, обстріли не припиняються, матеріали, закуплені торік, закінчуються. І тепер потреба громад у матеріалах не зменшується.

Окремо варто згадати й складну безпекову ситуацію. Хоча на найбільш небезпечних ділянках рятувальники працюють у шоломах і бронежилетах, один з працівників все ж отримав поранення. Працюють аварійно-рятувальні бригади й на території неподалік від Дніпра, окрім місць, що добре проглядаються окупантами з лівого берега.

Небезпека чатує на рятувальників будь-де.

Іншого разу його з колегами врятувало те, що дорогою зупинилися перекусити бутербродами. У цю ж мить ворог обстріляв зупинку громадського транспорту, яка була на маршруті рятувальників, там тоді загинуло семеро.

Під час обстрілів прилітає й на територію служби. На столі начальника лежить уламок снаряда, який розірвався на їхньому подвір’ї.

Де ХОКАРС — там перемога

Так говорить про службу, якій віддав 25 років, командир аварійно-рятувального загону Валерій Платонов. Він наголошує, що співробітники ХОКАРС мають бути універсальними й готовими до всього.

Згадує випадок, коли зранку бригада виїхала відкачувати воду, а по дорозі сталася автомобільна аварія. Рятувальники надали першу домедичну допомогу потерпілим і передали їх лікарям швидкої. Таких випадків у роботі рятувальників трапляється чимало.

Згадує Валерій і як злагоджено відпрацювали хлопці на ліквідації наслідків прильоту до поліклініки Водників, хоча це був для них перший виїзд на таку серйозну масштабну аварію.

За його словами ХОКАРС створили у 1998 році. Відтоді й дотепер основним завданням служби є порятунок людей та їхнього майна.

Валерій розповідає, що до початку війни в штаті було 16 співробітників, з них на сьогодні залишилося семеро, включно з працівниками відділу кадрів. Багато людей виїхало на початку повномасштабного вторгнення. В окупації служба не працювала. Але територію охороняли й намагалися зберегти майно.

Одного зі співробітників окупанти забрали “на підвал” і доля його досі невідома. Ще одному дивом вдалося цього уникнути. Ось що про це розповідає він сам.  

"Знаєш, як допитують у підвалі?"

Костянтин Коврига працює в ХОКАРСі давно. У 2017 році керував безпілотником, відстежуючи лісові пожежі, браконьєрську вирубку лісів. А потім перейшов до рятувального загону й так і залишився на посаді рятувальника. Під час окупації хтось повідомив загарбникам, що Костянтин працював з безпілотником. Російські військові прибули до нього в день його чергування на службі й одразу почали звинувачувати у причетності до територіальної оборони та стеженні за російськими військовими об'єктами.

Окупанти були налаштовані забрати хлопця, але в той день до нього на роботу приїхала мати. Костянтин спитав: “Що при матері так і будете забирати на підвал?" Орки відповіли, що приїдуть ввечері. Попередили, щоб не намагався переховуватися, обіцяли дістати з під землі. Та, на щастя,  більше не приїхали.

А от колезі Костянтина по роботі з БПЛА — Олегу Вахтєрову не пощастило. Його викрали на початку окупації з дому. Й досі про нього ніхто нічого не знає, хоча товариші по службі розшукували його по різних списках.

Сьогодні Костянтин Коврига продовжує працювати в ХОКАРС у рятувальному загоні. Допомагає лагодити пошкоджене майно херсонців, навчальних закладів та комунальних установ.

Якщо не ми, то хто…

Командир відділення Євген Білоус керує бригадою, яка лагодить покрівлі та вікна. Про це розповідає неохоче, бо для нього це майже рутина.

Іноді роботи буває дуже багато, до 50 викликів на день. Євген згадує масштабний приліт у Шуменському мікрорайоні. Тоді ворог обстріляв дитячий садок, при цьому понівечили три чи чотири багатоповерхівки. Вибух був настільки потужним, що опалювальна батарея з садочка влетіла на 8 поверх житлового будинку через вікно. Тоді попрацювати довелося й у садку, і довкола нього. Руйнувань було дуже багато.

На питання, як хлопці працюють на дахах під час повітряних тривог,  відповідають, що робота не переривається, адже хтось має лагодити пошкоджені будинки. "Якщо не ми, то хто”, — кажуть вони, не відволікаючись від справи. Однак навіть така робота — зашиття вікон на пошкоджених будівлях, є нині небезпечною. Під час такої роботи у ліцеї обласної ради отримав поранення один зі співробітників. Він працював у повному захисті — шоломі та бронежилеті, але уламок снаряда поранив йому ногу, і чоловік місяць провів у лікарні. Добре, хоч ногу вдалося зберегти.

Командир розповідає, що в районі Річпорту, де теж працюють їхні колеги, ворожі дрони літають, як маршрутки по місту.

Вочевидь, рятувальники вже звикли до ризику, й попри цілком природний страх все, ж продовжують виконувати свою роботу: "Якщо не ми, то хто?..."

Як херсонцям допомагають відремонтувати пошкоджене житло читайте тут.

Про роботу бригада "Херсонміськсвітла" у звільненому Херсоні дивіться у відеосюжеті “Вгору”.

Про роботу служби ДСНС в окупації й у фронтових умовах читайте в матеріалі.