Як херсонці пташеня рятували

Якось влітку прийшла до нас додому знайома дівчина Наталя і питає: а чи є у нас в саду дощові черв’яки для одуда? Від здивування очі на лоба повилазили: для якого такого одуда?!

Виявилося, що маленьке пташеня врятували від собак на зупинці неподалік від села Кардашинки Голопристанського району. А привезли в Херсон, бо жіночка, яка його підібрала, поспішала на автобус, хотіла встигнути на роботу. Залишити десь обабіч дороги не ризикнула, бо малюк ще погано літав. Знайти безпечний прихисток – не було часу. Вирішила, добу відпрацює, а потім повернеться з ним назад та пошукає його батьків.

Але через добу одуд категорично відмовився розлучатися з рятівницею. Бігав за нею слідом, як міг пурхав навколо, і жалісно кричав. Довелося знову їхати з ним у Херсон. Згодом дізналася, що одуди, особливо маленькі, надзвичайно швидко звикають до людини, через те потім у дикій природі можуть загинути від голоду. Але тримати птаха у себе жінка не могла. Так одуд потрапив «на виховання» нашій знайомій.

Назвали его Хаєром – за яскравий чубчик, який птах настовбурчував щоразу, коли чомусь дивувався. До речі, переїзд з дачі в херсонський гуртожиток одуд переніс на диво легко, як і знайомство з іншими людьми та побутовою технікою. Особливо чомусь йому сподобався пилотяг – як тільки той починав гудіти, сідав на нього й катався.

Одуд виявився дуже компанійським і допитливим. Його все цікавило: і як їжу готують, і хто що їсть, і хто в акваріумі живе, і що за вікном відбувається. Якось навіть впав в акваріум до черепахи, довелося його феном сушити.

Єдине, що вкрай не подобалося йому – залишатися одному. Навіть коли вилітав за вікно, дуже швидко повертався до кімнати. А коли Ната засинала, перебирався зі свого закутка до неї на покривало.

Спершу Наталя давала одуду черепашачий корм, шматочки курячих сердець, подрібнені яйця. Через особливості дзьоба (ніс довгий, а язик – маленький) цей птах не може клювати, тому довелося годувати з рук. А щоб він навчився самостійно їсти – облаштувала для нього миску з ґрунтом. Адже ці птахи добувають комах, встромляючи довгий дзьоб у землю. Тож і прийшла до нас за черв’яками.

Одночасно Наташа шукала орнітологів чи реабілітаційний притулок для птахів, щоб допомогли повернути Хаєра в природу. Бо одуди – ніжні птахи й у неволі живуть мало. До того ж невідомо, як би він пережив зиму. Адже його херсонські  родичі відлітають зимувати в Африку чи Індію. До речі, кажуть, що під час перельоту одуди можуть досягати дуже великих висот. Якось альпіністи, які підкорювали Еверест, помітили цих птахів на висоті 6400 метрів.

На жаль, знайти в Херсоні фахівців з реабілітації одудів не вдалося. Але завдяки «волонтерській пошті» знайшли в сусідній області, Миколаївській. 

Переказували, що Хаєр зміг адаптуватися в дикій природі й полетів зимувати разом із  родичами. 

Тепер усі з нетерпінням очікують, коли у нас стане тепло і птах повернеться. Відомо, що одуди ніколи не забувають людей, до яких прив’язалися. І хоча продовжують жити на волі, частенько прилітають привітатися.

Тож дуже цікаво, куди ж він повернеться? На дачу поряд з Кардашинкою, в херсонський гуртожиток, чи на Миколаївщину?