Херсонщина в епіцентрі суперечок про походження половини людства

Відкриття ДНК засвідчують, що половина людства походить від одного войовничого племені, яке жило на території Херсонщини. Про це йдеться у статті «Стародавні вершники, які створили сучасний світ». Її опублікував 8 березня цього року «The Wall Street Journal». Згідно з дослідженнями команди генетиків під керівництвом Девіда Райха, генетика з Гарвардської медичної школи, який спеціалізується на вивченні стародавніх популяцій, близько 4 мільярдів сучасних людей походять від представників однієї спільноти. Вона існувала 5 тисяч років тому на території України. А саме в місцевості, де зараз розташоване село Михайлівка Новоолександрівської громади на Херсонщині. Цю місцевість називають генетичною колискою ямної культури.

Однак не всі науковці згодні з таким висновком. Наскільки ця інформація точна і що саме викликає сумніви, розповів старший науковий співробітник науково-природничого відділу Херсонського краєзнавчого музею Михайло Підгайний.

Завідувач науково-природничого відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею Михайло Підгайний проводить онлайн-лекцію. Фото: Херсонський краєзнавчий музей / Facebook

У чому неточності?

«Генетичною колискою ямної культури вважали український хутір Михайлівка, який зараз перебуває під російською окупацією», – стверджує автор статті.

Він помиляється двічі, вважає херсонський краєзнавець.

По-перше, Михайлівка вже не окупована. На Херсонщині є п’ять сіл із назвою «Михайлівка», розповідає Михайло Підгайний. Михайлівське поселення, про яке йдеться у статті й де у 1950-ті роки проводилися археологічні дослідження, розташоване біля села Михайлівка Новоолександрівської громади Бериславського району, на правому березі Дніпра. Російські війська окупували село з перших днів повномасштабного вторгнення, але 3 жовтня 2022 року Михайлівку звільнили.

Тепер Михайлівку обстрілюють російські війська, село практично знищене. Більше ніж половина житлових будинків згоріли, решта – пошкоджені. За словами очільника Новоолександрівської сільської військової адміністрації Олександра Левечка, на території Михайлівки зараз проживає лише 11 людей, – до повномасштабного вторгнення було 1100 жителів.

По-друге, Михайло Підгайний каже, що не приховує здивування від висновків статті та уявляє здивування археологів, особливо спеціалістів з ямної культури. Він вважає, прив’язка в рамках цього дослідження до ямної культури – навколонаукова міфологія, насправді ж шукати треба глибше. Пояснює неточності тим, що «The Wall Street Journal» не профільне наукове видання, і автор, хоч посилається на «Nature», значно спрощує та популяризує інформацію, намагаючись привернути увагу читачів сенсаційними висновками.

«Ну, не треба таких узагальнень робити, тим паче генетики – це ж не археологи. Так, мабуть, що з Михайлівського поселення вони кістки брали та з них добували свою ДНК. Але таке узагальнення, що з Михайлівки Херсонської області походить половина людства – це не так зовсім», – наголошує Підгайний.

Як люди ямної культури та їхні нащадки підкорили Євразію. Червоним колом позначена Михайлівка на Херсонщині. Оригінальна карта з «Атласу невидимого». Олівер Уберті, Девід Райх, Каміль Брессанж / WSJ

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині.

Херсонщина – клондайк для археологів

Михайло Підгайний називає Херсонщину археологічним клондайком, бо не одна Михайлівка дала назву величезним археологічним культурам. Згадує науковець і село Бабине Верхньорогачицької громади Каховського району – від нього пішла назва бабинської культури, яка займає приблизно третину території Східної Європи.

«У нас біля Дніпра, де великі поселення були аж з доби мезолітуМезоліт, Середньокам'яна доба – епоха кам'яної доби, яка в Європі охоплює час приблизно з XV по V тисячоліття до н. е. , археологія дуже розвинена. Мезоліт, неоліт, енеоліт, доба бронзи... Плавні годували людей аж до часів нашого запорозького козацтва. Тут копали видатні археологи протягом століть. Дивишся на назви сіл – а це назви якихось видатних пам'яток не тільки українського, а і європейського масштабу. І в першу чергу це Михайлівка», – розповідає Михайло Підгайний.

Краєзнавець називає Михайлівське городище одним із найвидатніших пам'яток археології України, каже, схожих в Україні не більше трьох-чотирьох, і Михайлівське вивчене найбільше:

«Це була одна з перших фортець в Україні, велике поселення. Уявляєте, бронзова доба 5 тисяч років тому, епоха пірамід у Єгипті – а тут уже була велика фортеця, вали, кам'яні стіни. Біля городища є могильник того ж часу, тієї ж культури, і він теж вивчений. Генетика з цих кісток, мабуть, і потрапила до цієї гарвардської школи».

Залишки кам’яного будівництва у Михайлівському поселенні. Джерело: Енциклопедія сучасної України

Дискусія генетиків і археологів. Точка відліку – ямна культура чи степовий компонент?

Підгайний розповідає, що сучасні генетики справді навчилися виділяти ДНК із кісток людей давніх поховань, і переоцінити це джерело історичного знання неможливо. Останні років 10-15 були сенсаційні наукові відкриття, засновані на дослідженнях генетиків, які згодом знаходили підтвердження у висновках антропологів і археологів.

Зокрема це стосувалося подій на межі бронзової доби, коли існувало поселення біля Михайлівки. У цей час припинилися всі генетичні лінії чоловіків на Британських островах.

«Майже всіх людей чоловічої статі, ймовірно, вбили – що ще могло статися? – розмірковує Михайло Підгайний. – Бо генетичні лінії, пов'язані з чоловічим родоводом, з Y-хромосомою, припинилися. На початку бронзової доби на Британські острови припливли нові люди і, схоже, жінок залишили, а чоловіків просто вбили. Цих нових людей археологи відносять до культури дзвоновидних кубків (або дзвоноподібних келихів) – у них був посуд, схожий на дзвони».

Потім виявилось, що на Піренейському півострові, на території Іспанії та Португалії, всі люди чоловічої статі також не пережили початок бронзової доби – ті ж самі носії культури дзвоновидних кубків вбили майже всіх, припускає фахівець. І наголошує: для бронзової епохи явища такого геноциду були відомі раніше, тільки масштаби ніхто не міг навіть уявити. Розповідає, що на півночі Європи була розповсюджена культура шнурової кераміки та бойових сокир, і саме там археологи досить часто знаходили сліди масових вбивств – чоловіків, жінок, дітей.

«Я зараз розповім, до чого тут Україна і Михайлівка, – повертається до теми розмови Підгайний. – Річ у тому, що в генетиці людей цих ранньобронзових культур (і дзвоновидних кубків, і шнурової кераміки та бойових сокир) був так званий аутосомнийАутосоми – це всі парні хромосоми у живих організмів з хромосомним визначенням статі, крім статевих. Успадкування ознак, яке здійснюється за участі нестатевих хромосом, називається аутосомним.  степовий комплекс (або степовий компонент)».

Краєзнавець пояснює, що за декілька тисячоліть до бронзової доби – в епоху неолітуНеоліт, новокам'яна доба – заключний період кам'яної доби, який тривав від Х до початку ІІІ тисячоліть до н. е. та прийшов на зміну мезоліту.  й  енеолітуЕнеоліт, мідна доба – назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби. В Європі датується ІІІ тисячоліттям до н. е., на території України IV-III тисячоліттям до н. е.  – у степовому просторі Східної Європи, між Дніпром і Уралом, жили люди у яких сформувався цей генетичний компонент. Потім вони розселилися по всій Європі, прийшли в Індію, згодом заселили Америку та Австралію. Тож сьогодні майже половина всіх людей на землі має цей степовий комплекс генів.

Культура, люди якої побудували Михайлівське поселення на Херсонщині, є третьою великою європейською культурою ранньобронзової доби (після західноєвропейської культури дзвоновидних кубків і північноєвропейської культури шнурової кераміки та бойових сокир), і її назвали ямною. Назва зафіксована з початку ХХ століття – моменту відкриття ямної культури, пояснює Михайло Підгайний. Вона походить від поховань у ямах під курганними насипами.

Мапа ямної культури, створена на основі мапи в Encyclopedia of Indo-European Culture, 1997. Джерело: Krakkos, CC BY-SA 4.0, via Wikimedia Commons

Коли почалися генетичні дослідження решток давніх людей, з’явилася гіпотеза: якщо представники ямної культури жили у степовій та лісостеповій зонах, то саме від них і пішли ці жорстокі люди зі степовим компонентом. Однак сучасні археологи цю гіпотезу не підтвердили, наголошує краєзнавець. Виявилося, що всі ці три великі європейські культури існували одночасно – і ямна, і шнурової кераміки, і дзвоновидних кубків. Всі вони походять від більш ранніх культур, які теж мали степовий комплекс.

«Цей степовий компонент розвинувся не 5 тисяч років тому, коли виникло Михайлівське поселення, а раніше, десь 7-8 тисяч років тому. Це були часи, коли на територію Східної Європи, у степові землі, прийшли люди з Кавказу, які вже знали скотарство та землеробство, та змішалися з аборигенами. Степовий компонент – це суміш кавказького компонента та місцевого. Він існував десь між Дніпром і Волгою. Ця ДНК була й у предків представників ямної культури, які побудували Михайлівське поселення, є вона й у нас».

Тож, на думку краєзнавця, твердження, що село Михайлівка на правобережжі Херсонщини є колискою половини людства, – перебільшення.

У пошуках прабатьківщини та прамови

Михайло Підгайний розповідає, що навколо цієї теми точиться багато дискусій представників різних галузей науки. І не тільки «генетики сваряться з археологами». Тут залучені і фахівці з конярства, бо у ямників, ймовірно, були свійські коні, і спеціалісти з історії, які реконструюють колісний транспорт, і лінгвісти, бо на цій території розповсюджені споріднені  індоєвропейські мовиІндоєвропейські мови – найпоширеніша родина споріднених мов родом із Західної та Південної Євразії. Представлені на всіх населених континентах Землі, число носіїв перевищує 2,5 млрд. До індоєвропейських належать балто-слов'янські, германські, еллінські, індоіранські, італійські та кельтські групи мов, а також албанська та вірменська мови. .

Шукаючи прамову народу, від якого пішли сучасні індоєвропейці, вчені розробили багато різних версій. Навіть реконструювали праіндоєвропейську мову, порівнюючи сучасні індоєвропейські мови, які справді мають багато спільних рис.

«Ці люди вже знали метали, у них була металургія – досить примітивна, на рівні енеоліту, мідно-кам'яної доби. У них був посуд, вони мали свійських тварин, займалися землеробством. Спільні слова є майже у всіх індоєвропейських народів. І головне – у всіх цих мовах спільний термін колісного транспорту. Оце, мабуть, був той лайфхак, який дозволив індоєвропейцям розселитися по такій величезній території. Мабуть, вони спочатку биків запрягали у вози колісні, а потім ще й коней, і так мали перевагу перед своїми сусідами», – припускає науковий співробітник.

Щодо прабатьківщини індоєвропейців, версії також дуже різні. Михайло Підгайний згадує популярні гіпотези, в яких фігурують і Анатолія (територія сучасної Туреччини), і північ Європи (колись цю гіпотезу дуже полюбляли у нацистській Німеччині), і Балкани.

Є і степова гіпотеза Марії Ґімбутас – науковиці, яка поєднувала археологічні дослідження з глибокими знаннями індоєвропейської лінгвістики. Вона шукала прабатьківщину індоєвропейців у степах України та Південної Росії. Херсонський краєзнавець вбачає в гіпотезі Ґімбутас деякі слабкі місця (наприклад, щодо гір, яких степовики не знали – хоча, може, то були Уральські гори), але каже, що коли генетики знайшли у всіх індоєвропейських народів цей аутосомний компонент, який назвали степовим, то одразу згадали про гіпотезу степової прабатьківщини Ґімбутас.

«Зараз вона перемагає у цій науковій дискусії. Ці люди жили в енеоліті, задовго до ямної культури (ямна культура з’явилася на пару тисяч років пізніше) десь між Дніпром і Волгою, у степовій та лісостеповій смузі. Потім від них, від їхніх культур (ще не зовсім зрозуміло як) виникли ці три великих ранньобронзових, які, ймовірно, і були носіями праіндоєвропейської мови», – ділиться Михайло Підгайний.

Однак науковець одразу виключає з числа індоєвропейців представників культури дзвоновидних кубків. Адже індоєвропейці дуже пізно заселили Західну Європу, далеко не у ранньобронзові часи, і носії степового компонента культури дзвоновидних кубків явно говорили не індоєвропейською мовою. А якщо знову згадати генетику, то серед сучасних європейців найбільше виражений аутосомний степовий компонент у басків – народу, який живе на території Іспанії. І мова їхня не індоєвропейська, з нею споріднена мова піктів – найдавнішого з відомих народів, що колись населяли Шотландію.

А в тому, що мови носіїв північноєвропейської культури шнурової кераміки та ямної культури належать до індоєвропейських мов, Михайло Підгайний сумніву не має.

«Тільки одне зауваження: праіндоєвропейська мова була набагато давнішою, ніж ямна культура. «Ямники» – це нащадки давніх праіндоєвропейців».

Також він зауважує, що ямна культура має дуже багато спільного з культурою скіфською, хоча їх розділяє багато тисячоліть. Скіфи так само насипали кургани, так само ховали померлих в ямах, як варіант – у катакомбах. Тобто, є спільність у всіх культур, що існували на території степової зони, аж до вторгнення тюркомовних народів, які не є індоєвропейцями. І навіть коли немає письмових пам’яток, невідома мова народу, археологічні знахідки дають можливість робити певні висновки.